Дотримання цифрових прав в Україні

Аналітичний звіт за результатами моніторингу порушень цифрових прав в Україні у 2019–2021 роках показав важливість відслідковування негативних тенденцій, пов’язаних із порушенням чи обмеженням прав людини у цифровому середовищі. А також відсутність можливості їх ефективно захистити. Очевидною є потреба у здійсненні відповідного громадського контролю за діями влади у цій царині та у напрацюванні рекомендацій з усунення чи хоча б мінімізації виявлених загроз. Promote Ukraine публікує головні висновки звіту.

Основні тенденції, виявлені в результаті моніторингу ГО «Платформа прав людини», можна описати таким чином. З одного боку, в Україні впроваджено механізм обмеження свободи слова в  інтернеті, зокрема шляхом блокування різноманітних вебресурсів або вилучення певної інформації. З іншого боку, в нашій державі існує проблема із захистом персональних даних, накопичених органами влади, які не здійснюють належного контролю за їх збереженням.

Практичні труднощі виникають також із вилученням із мережі незаконно оприлюдненої інформації приватного характеру. Найсерйознішими, на погляд дослідників, загрозами для цифрових прав в Україні наразі є:

• блокування вебресурсів у позасудовому порядку шляхом накладення санкцій на підставі Указів Президента України;

• блокування вебресурсів у судовому порядку шляхом накладення арешту на «майнові права інтелектуальної власності користувачів», незважаючи на відсутність такого засобу забезпечення кримінального провадження в КПК України;

• ухвалення судових рішень про видалення спірної інформації без наведення правового обґрунтування та/або без викладення мотивів такого рішення чи з порушенням вимог чинного законодавства;
• неналежне розмежування фактів та оціночних суджень судами, внаслідок чого обмежується поширення думок;

• зловживання процедурою встановлення фактів, що мають юридичне значення, для визнання недостовірною та спростування спірної інформації;
• погрози, напади та цькування в інтернеті, тиск на журналістів;
• незаконний збір та/або поширення персональних даних;
• законодавчі ініціативи, які несуть в собі загрозу обмеження чи порушення цифрових прав;

• поширення шкідливого контенту та програмного забезпечення тощо.

Блокування вебресурсів

Після відновлення незалежності нашої держави законодавство України тривалий час рухалось у бік лібералізації та посилення гарантій для свободи вираження поглядів. Це було вкрай необхідно для побудови демократії, адже комуністичний режим жорстко контролював обіг інформації в суспільстві.

Зважаючи на це, до статті 15 Конституції України було включено положення про те, що цензура в Україні заборонена. Частина перша статті 24 Закону України «Про інформацію» цей припис дещо конкретизувала. У ній йдеться про те, що забороняється цензура, тобто будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Отже, як видно з наведеного, згаданий Закон надає лише судам право обмежувати поширення того чи іншого контенту.

Поява та розвиток інтернету призвели до розширення можливості шукати, передавати та одержувати інформацію та ідеї, надавши реальний шанс кожному надсилати повідомлення конкретній особі, певній спільноті чи інформувати широку громадськість 24 години на добу 7 днів на тиждень. І незалежно від кордонів без попереднього погодження з ким би то не було. Це, безперечно, мало значний позитивний вплив на свободу вираження поглядів.

Разом з тим, інтернет як особлива технологія несе й низку серйозних ризиків для захисту державних інтересів, прав і свобод людини тощо. Зокрема, поширення в інтернеті недостовірної інформації про особу або персональних даних чи інших відомостей про її приватне життя можуть завдати значно більшої шкоди репутації чи праву на приватність, ніж оприлюднення такої інформації у традиційних ЗМІ.

Інтернет також активно використовується з метою вчинення злочинів (наприклад, для поширення інформації про продаж наркотичних засобів або порнографічних зображень, іншої забороненої законодавством України продукції, для заволодіння майном шляхом введення людей в оману, для здійснення незаконної діяльності з організації азартних ігор тощо). Усі ці та багато інших викликів потребують ефективного реагування з боку держави.

Гібрида агресія

 У 2014 році з початком російської збройної агресії щодо України відсутність вказаного спеціального регулювання стала ще відчутнішою, адже стосовно нашої держави, окрім збройного протистояння, на постійній основі ведеться інформаційна війна, яка супроводжується масовими вкидами дезінформації та маніпулятивних повідомлень, закликами до насильницького повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності тощо. Такого роду повідомлення ширяться інтернетом, вчиняючи свій негативний вплив. Звісно, це також потребує відповідної реакції з боку держави.

Проте і після цього якісне законодавство у сфері регулювання інтернету в Україні так і не з’явилось. Навіть Закон України «Про санкції», прийнятий українським парламентом у серпні 2014 року, з наступними змінами та доповненнями 2017, 2020 та 2021 років, не передбачає санкцій, безпосередньо спрямованих на обмеження доступу до незаконної інформації, яка поширюється в мережі Інтернет. Таких норм не містить і КПК України, який визначає процедуру досудового слідства та судового розгляду справ, у тому числі пов’язаних із вчиненням злочинів проти національної, громадської безпеки, проти громадського порядку та моральності тощо.

У результаті органи державної влади намагаються боротися з незаконними впливами із використанням наявних правових інструментів, застосовуючи норми чинних правових актів.

Моніторинг цифрових прав демонструє, що фактично блокування вебсайтів та інших інформаційних вебресурсів наразі здійснюється двома найпоширенішими способами: шляхом прийняття Указів Президента України, якими вводяться в дію рішення РНБО про введення санкцій, та в судовому порядку шляхом накладення арешту на майнові права інтелектуальної власності, які начебто виникають у користувачів вебресурсів, та покладення на інтернет-провайдерів обов’язку обмежити до них доступ.

Застосування зазначених способів обмеження доступу до інформації має вплив на необмежене коло користувачів інтернету, а тому є найбільш загрозливим. Саме тому такі дії кваліфікуються як порушення цифрових прав загального характеру.

Наталя Толуб