Діти війни: чому немає захисту?

«Страшно, коли до тебе прибігають люди босоніж з сусіднього села через те, що їх будинок згорів. З малими простіше –  сховали під одяг, вивозили як пташенят, а дорослі все пам’ятають…  У нас на подвір’ї стояли артилерійські установки і ми навіть відрізняли, в чому різниця по звуках…Найважче було, як старший син довчався ще в ЛНР, ми не знали як його швидко перевести в інший заклад, а його по дорозі забрали бойовики і тримали у підвалі добу до з’ясування обставин, доки родичі не забрали його звідти» – розповідає Тетяна Малеванець, матір семи дітей, яка вивезла їх з Луганської області у 2014-му році і зараз вони живуть в Павлограді.

На сьомому році збройної агресії Росії на Сході України лишається категорія українців, яка найбільше потребує захисту держави – це діти, які бачили звірства, зруйновані будинки та смерть рідних; діти, які були поранені або травмовані внаслідок бойових дій.

«Для моїх дітей війна – це страшна сторінка, яка завжди буде «лежати в кишені» на згадку. За ці роки наша родина «повоювала» за визнання нашого статусу, як постраждалих, а коли стільки дітей, то у кожного своя історія отримання статусу. Якби не правозахисники, то ми б не знали навіть, куди звертатися, як писати заяви, скарги або вимоги. Малі діти ходять в школу, старші – довчаються і працюють. Втім, наприклад, старший син має диплом так званої «республіки», який Україна не визнає. Тому на часі – або отримати новий диплом в державному інституті, або боротися в суді за визнання наявного» –  розповідає Тетяна.

У 2017-му для кожної дитини із зони конфлікту з’явилася можливість отримати статус постраждалого внаслідок воєнних дій. Для родини Малеванець це виявилося непросто.

«У 2019 році до нас звернулася Тетяна Малеванець, яка має статус ВПО. Всі її діти, в тому числі і старший, вже отримали статус дітей, постраждалих від конфлікту. Але сама процедура була нелегкою. Ми написали безліч заяв, скарг та звернень. Втім,  я переконана, що таку проблему треба виносити на національний рівень і втілювати у життя через нові пункти законів. Бо наразі за кожну постраждалу дитину правозахисник має ледь не революцію влаштовувати, а могло би бути все системно»,- розповідає Віталія Серебрянська, юристка Правозахисної групи СІЧ.

Саме статус вимушених переселенців дає родині можливість користуватися пільгами. Однак цього не можна сказати про дітей, які лишаються проживати близько до лінії розмежування, у так званій «сірій зоні» і не мають такого статусу. За даними Дитячого Фонду Юнісеф понад 400 тисяч продовжують зазнавати серйозних ризиків для їхнього фізичного здоров’я і психологічного благополуччя через конфлікт на сході України. Однак статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій, не передбачає жодних пільг та додаткового захисту від держави. Такі діти, за даними Юнісеф, мають психологічні травми і потребують постійної підтримки для усунення емоційних травм, викликаних тим, що вони зростають в умовах безперервного конфлікту. Однак досі не існує реального механізму, який би захищав таких дітей згідно норм міжнародного гуманітарного права.

«Без конкретних гарантій такий статус не має сенсу.  У статті 301 Закону України «Про охорону дитинства» зроблена спроба частково сформулювати такі гарантії. Однак, ми бачимо лише обов’язок держави сприяти дітям поновити зв’язки з родиною. Але соціально-правовий захист взагалі не прописаний і діти позбавлені  важливої підтримки, що суперечить нормам міжнародного гуманітарного права. Для вирішення цієї проблеми  треба експертне обговорення комплексних змін до ЗУ «Про охорону дитинства» і  створення окремого розділу, який буде стосуватися гарантій для дітей, які постраждали через воєнні дії та збройний конфлікт», – коментує Віктор Філатов, аналітик Правозахисної групи СІЧ.

В такому розділі, зазначає експерт, має бути прописана правова та медична допомога, а також – психологічна реабілітація для постраждалих, що дозволить наблизити українське законодавство до стандартів міжнародного гуманітарного права. Впровадження таких змін дало б  «дітям війни» реальні державні гарантії та звільнило від необхідності виборювати права кожної дитини у судах.

Катерина Леонова