Дістати всюди: вбивство на президентське замовлення

Комітет державної безпеки Білорусі виконував позасудові вироки, які виносив своїм опонентам президент. Про це свідчать записи, оприлюднені EUobserver.

24-хвилиний запис, зроблений 11 квітня 2012 року, містить розмову тодішнього очільника КДБ Білорусі Вадима Зайцева із співробітниками сьомого відділу елітного підрозділу «Альфа» щодо виконання розпорядження президента провести «заходи», які б призвели до фізичного знищення кількох осіб. Зокрема звучать прізвища Олега Алкаєва, колишнього голови мінського СІЗО №1, Володимира Бородача, колишнього командира бригади спецназу, та В’ячеслава Дудкіна, колишнього в.о.начальника відділу боротьби з корупцією. Усі вони опинились у Німеччині, де розповідали про насильство, яке застосовувалось до опонентів Олександра Лукашенка. Зокрема Бородач називав себе учасником операцій з ліквідації екс-міністра внутрішніх справ Біларусі Юрія Захаренка, екс-голови Центрвиборчкому Віктора Гончара та бізнесмена Анатолія Красовського, який підтримував білоруську опозицію.

Резонанс від цієї публікації тим гучніший, що одна з намічених жертв, журналіст Павло Шеремет дійсно згодом загинув, причому саме тим способом, про який йшлося у розмові: «Ось по Шеремету треба спрацювати, який (мат) дістав. Зробимо закладку якусь, і так далі, щоби цього щура (мат) зовсім (мат) ані рук, ані ніг, не зберуть». Авто Шеремета було підірвано 20 липня 2016 року у центрі Києва. До того ж у запису йдеться про залучення якогось токсиколога з Вітебську, який знається на отрутах натурального походження, а це резонує із викриттям наприкінці минулого року великої групи співпрацівників ФСБ, яка спеціалізується на отруєнні російських опозиціонерів.

Не сказати, щоби замахи на життя противників білоруського та російського режимів були великим секретом. Олександр Литвиненко, Борис Нємцов, Сергій Скрипаль, а нещодавно Олексій Навальний – це найгучніші імена лише кількох цілей путінських вбивць. Жодних сумнівів у причинах зникнення вище згаданих білоруських опозиціонерів Юрія Захаренка, Віктора Гончара та Анатолія Красовського теж ні в кого не виникало. Незважаючи на це, Захід до останнього намагався вести справи із Росією та Білоруссю, нібито нічого не відбувається, business as usual.

Але останнім часом це знання набуває все більшої конкретики, обростає деталями і навіть прізвищами виконавців, їх адресами і телефонами. Справляє враження, коли кореспондентка CNN Клариса Уорд заходить у гості до московської квартири Олега Таякіна, безпосереднього учасника замаху на вбивство Олексія Навального, або сам Навальний телефонує Костянтину Кудрявцеву, військовому хіміку, задіяному в операції проти нього.

На фоні різкого зростання насильства до громадянського суспільства Росії та Біларусі у минулому році ігнорувати вбивчі практики цих режимів більше неможна. До того ж вони не обмежуються у боротьбі з опозицією власною територією, а проводять свої ліквідаційні операції у інших країнах, включаючи країни Європи. Алкаєв, Дудкін та Бородач, замах на яких планувався, жили у Німеччині, і лише завдяки діям місцевої поліції залишились живими. Сергій Скрипаль із донькою, отруєні «новачком» у 2018 році у британському Солсбері, вижили, а 44-річна британка Дон Стерджес загинула, постраждав поліцейський Нік Бейлі. До британських санкцій справа так і не дійшла. 3 серпня 2019 року в Берліні був застрелений Зелімхан Хангошвіли, 4 липня у пригороді Вени вбито Маміхана Умарова, це все були критики путінського улюбленця Рамзана Кадирова. У квітні 2015 року у Болгарії був отруєний Еміліан Гебрєв, торговець зброєю, за всіма ознаками – «новічком». Павла Шеремета було вбито в Україні.

Європа та її союзники має захистити себе, власних громадян та всіх, хто знайшов у цих країнах притулок. Врешті-решт це базова ознака суверенності. Але й протистояння смертоносним режимам, які дуже впевнено і безкарно почувають себе у власних кордонах і поза ними, має стати системним, скоординованим і відчутним. Справа йде вже не лише про абстрактні цінності, мова у буквальному сенсі про життя та смерть. Україна як безпосередній сусід Росії та Білорусі і як держава з досі недосконалими інститутами захисту громадян та національної безпеки вкрай зацікавлена у спільній праці з європейськими партнерами на цьому напрямку. На жаль, такі обставини, що безпекова євроінтеграція має не лише супроводжувати, але й передувати політичній та економічній. Смерті на політичне замовлення з Москви, Мінську чи Грозного треба зупинити.

Леонід Швець