EN
FR
DEВосени 1988 року, у країнах Балтії відбулося формування широких демократичних рухів. У березні 1989 року, мене делегували представляти Народний фронт Латвії до Києва, де я стала свідком початку демократичного пробудження в Україні. Я детально описала цю подію у своїй книзі «Пісня для пробудження велетня», уривок з якої наведено нижче. Саме тоді і там було посіяне зерно незалежності України, яке дасть плоди 24 серпня 1991 року. Я бажаю українському народові величного і прекрасного святкування 30 -річчя незалежності своєї країни!
Слава Україні! Героям слава!
4 березня 1989 року
Незважаючи на напружену ситуацію в Латвії, я відвідала установчу конференцію українського осередку демократичної організації під назвою «Меморіал», натхненну великим дисидентом Андрієм Сахаровим. Ми прийшли на конференцію запізно і вона вже почалася. Нам показали наші місця у передній частині зали. Зі слів, які я почула від людей позаду себе, я зрозуміла, що це офіційні представники Комуністичної партії України та Києва та її центральних комітетів. Я обернулася і побачила справжніх партійних функціонерів, абсолютно бездушних і сповнених величезної самовпевненості. Вони вважали, що керують всім, що відбувається. Те саме я бачила нещодавно і у Латвії.
Саме у Києві я зрозуміла, який величезний обсяг роботи ми виконали у Латвії. Конференція в Україні була чітко прописана. Коли підійшла моя черга говорити, я відчула, як сильно билося моє серце. Я вважала, що не повинна казати нічого, що могло б завдати шкоди першій демократичній організації України ще до того, як вона почне існувати. Я піднялася на сцену, і зал вибухнув оплесками. Люди повільно вставали. У президії сиділи видатні українські вчені та письменники, і вони теж підвелися. Лунали схвальні вигуки. Встали навіть деякі партійні функціонери.
Оплески не вщухали. Вони були попередженням для тих, хто думав, що Україна дрімає і її легко контролювати. Вони були сигналом, який показав, що, незважаючи на тотальну русифікацію, яку десятиліттями насаджували серед українського народу, національна самовпевненість не загинула. Україна починала боротися за свої права не чекаючи, поки хтось вирішить їх надати. Конференція пішла не по сценарію. Не допомогли ні присутність партійного керівництва, ні спроби голови заходу заспокоїти людей. На сцену піднялися незаплановані сценарієм оратори. Заключним документами конференції стали не ті, що були раніше затверджені партією. Розгорілася справжня дискусія.
Наступного дня оргкомітет «Меморіалу» запросив киян прийти на мітинг. Це була перша дозволена демонстрація в Україні, і тому не дивно, що вона здалася досить незначною порівняно з масовими акціями, які ми проводили в країнах Балтії. Але це був початок. Події, які відбувалися в Україні протягом 30 років після відновлення її незалежності, показують, що відродження ніколи не буває швидким чи легким.
