Де Китай у війні Росії проти України?

Невдалий бліцкриг Росії в Україні перетворився на тривале випробування не лише для армій, але й для економік двох держав. Росіяни десятиліттями створювали фінансову подушку безпеки за рахунок експорту нафти й газу, тому перевага була на їхньому боці. Однак антиросійські санкції та підтримка України з боку Європейського Союзу, США й інших західних країн дозволили змінити хід “війни на виснаження”.

Проте залишилося питання: “На чиєму боці Китай?”. Відповідь на нього може прискорити завершення війни. Китайська влада поки що зберігає мовчання й дотримується формального нейтралітету, який сприймається як підтримка країни-агресора. Водночас Китайська державна пропаганда просуває наратив правоти Росії всередині країни та за кордоном. Зокрема, у китайських соцмережах видалялися всі проукраїнські пости, а китайські медіа залучали журналістів до висвітлення дій російських військ в Україні.

СХІДНИЙ «НЕЙТРАЛІТЕТ»

Не давати однозначну відповідь – це традиція КНР, яку пов’язують з особливостями східної дипломатії. Але вона викликає занепокоєння, бо може свідчити про невпевненість або приховану підтримку агресора.

Китай важко сприймати, як державу, що не впевнена у власних силах. Це друга за розміром світова економіка після США, яка вже давно переросла статус світової фабрики товарів широкого вжитку. Тут є потужна промисловість і розвинутий військово-промисловий комплекс, який виробляє широку номенклатуру продукції: від стрілецької зброї та бронетехніки до авіаносців і реактивних літаків, котрі можуть стати у пригоді російському диктатору Владіміру Путіну.

Саме тому дуже важливо отримати чітку позицію КНР щодо повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Інакше такий “нейтралітет” завжди матиме “присмак” підтримки диктатора Путіна.

Варто лише згадати, що коли 30 вересня Росія наклала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, яка засуджує проголошену Москвою анексію частини України, КНР не було серед 10 країн-учасників Ради Безпеки, які підтримали документ. Китай, разом з Індією, Бразилією та Габоном утрималися, створюючи ілюзію багатовекторного світового порядку. Це додає нервозності у геополітичну ситуацію та створює хвилю чуток і фейків, які позначаються на міжнародній репутації КНР.

ПРИЧИНИ НЕРІШУЧОСТІ

Цю нерішучість зазвичай пов’язують із кількома прикладними цілями. Перше – це амбіції Китаю щодо Тайваню, частково визнаної держави, яка має велику підтримку Заходу. Начебто Китай, який вважає цей острів своєю частиною, на прикладі російсько-української війни вивчає “червоні лінії”, які може пробачити колективний Захід у разі повномасштабного вторгнення на Тайвань. Однак із боку Заходу є рішучість – варто лише згадати серпневий візит на острів американського топполітика Ненсі Пелосі попри погрози з боку КНР.

Друге – ХХ з’їзд Комуністичної партії Китаю у жовтні 2022 року, на якому буде обрано нового генерального секретаря компартії. Зазвичай, очікування таких подій також не сприяє різким заявам.

Третя причина обраного “нейтралітету” – бажання отримати зиск за рахунок сусіда, який слабшає.

JUST BUSINESS ТА ГУМАНІТАРНЕ ПИТАННЯ

ЄС, США й інші країни G7 з 24 лютого 2022 року активно впроваджують антиросійські санкції. Проте Китай залишається серед тих, хто все ще тримає відкритою свою економіку для Росії. Країна збільшує закупівлі російської нафти, імпортує газ і металопрокат. Продає свої товари росіянам.

Це звичайний прагматизм – Росія надає великі знижки на свою промислову продукцію та енергоносії. Однак співпраця з російськими компаніями – це майже пряме фінансування військової машини РФ.

Примітно, що отримані прибутки КНР навіть не направляє на розв’язання гуманітарних проблем, хоча нагадує про них. 7 вересня під час засідання Ради Безпеки ООН заступник постійного представника КНР при ООН Ген Шуан заявив, що міжнародна спільнота має продовжувати надавати підтримку Україні й сусіднім країнам.

Проте це лише слова. Станом на вересень відомо тільки про допомогу, яку КНР надала ще в березні. Це два транші на $2,36 млн – непорівнянні суми з підтримкою України від G7 або з розмірами китайської економіки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИСК

У кінці березня відбувся 23-й саміт ЄС-Китай, на якому лідери ЄС намагалися переконати Пекін не підтримувати Росію в її війні проти України. “Ми розраховуємо на підтримку Китаю в досягненні тривалого припинення вогню, завершення невиправданої війни та розв’язання драматичної гуманітарної кризи, спричиненої нею», – заявив тоді голова Європейської Ради Шарль Мішель.

Зауважимо, що під час діалогу між ЄС і Китаєм, останній просто повторював наративи російської пропаганди, звинувачуючи НАТО в діях Росії. А недотримання КНР санкцій проти Росії наголошує на неповазі КНР до міжнародних проблем, норм та інституцій ЄС.

Між іншим, офіційно Китай досі не надавав відкриту воєнну підтримку росіянам, проте існують інші способи допомоги агресору. Це вже згадане ігнорування санкцій і голосування в ООН, яке створює вигідну для росіян видимість “розмаїття думок”.

“Жоден громадянин Європи не зрозуміє, якщо Росія отримає будь-яку підтримку у веденні війни. Ба більше, це призведе до значної репутаційної шкоди для Китаю у Європі”, – застерегла в березні президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляйєн.

Проте по закінченню Саміту не було спільних заяв і рішень. У підсумковому пресрелізі від МЗС Китаю війна в Україні буде названа “українською кризою”, проте і вигадане росіянами формулювання “спеціальна військова операція” також не використовувалося. Голова КПК Сі Цзіньпін закликав до “мирних переговорів”.

6 місяців, які минули з моменту тої зустрічі, не змінили поведінку Росії й диктатора Владіміра Путіна. Заяви та дії перейшли всі межі міжнародного права і спрямовані лише на ескалацію подій. Тож не виключено, що ЄС має ініціювати чергову зустріч із Китаєм і знайти переконливіші аргументи для китайських політичних лідерів.

ПИТАННЯ ОСОБИСТОГО ХАРАКТЕРУ

Україна також має особисті підстави для більш прихильного ставлення КНР, оскільки у партнерстві з нашою державою розвивалися китайська індустрія та військово-промисловий комплекс.

Уже декілька десятиліть українські металурги постачають до Китаю металопрокат і залізну руду, що дозволило цій східній країні стати найбільшим світовим виробником й експортером сталі.

Не менш цікава співпраця КНР та України у військовій сфері, усі особливості якої навряд чи найближчим часом з’являться у відкритому доступі. Однак є певні події, які просто неможливо не побачити.

17 червня цього року в Шанхаї був спущений на воду третій китайський авіаносець – Фуцзянь, який став черговою демонстрацією військових можливостей Китаю. Тому варто пригадати роль України в розвитку цього напряму військово-морських сил КНР. Перший китайський авіаносець Ляонін було збудовано в українському Миколаєві, який у недобудованому стані продали до Китаю у 1998 році. Саме його конструкція стала основою для створення другого і третього китайських авіаносців.

Є інші приклади, у яких роль КНР була більш чіткою. У 2020 році КНР стала №1 серед покупців українського збіжжя. Тобто Україна виявилася одним із гарантів продовольчої безпеки Піднебесної. Однак цього року через російські агресію та блокування чорноморських портів, експорт агропродукції зупинився. Схоже, що це стало болісним ударом для КНР, бо вже у травні міністр закордонних справ Ван І закликав “сприяти припиненню вогню якнайшвидше, щоби забезпечити зелений коридор для експорту зерна”. Наприкінці липня запрацював “зерновий коридор”.

На цьому фоні обіцянка Китаю надати Україні 790 тисяч доларів США допомоги виглядає смішною, враховуючи розмір китайської економіки та китайську риторику великої держави. Різкий контраст із “безмежним” партнерством Китаю з Росією не може бути більш чітким.

Виглядає так, що у той час, як Україна допомогла КНР побудувати сучасну армію – включно з першим авіаносцем КНР і крилатими ракетами повітряного базування, – коли почалася війна, у Китаї вибрали Росію.

Можливо, активність КНР замість “нейтралітету” дозволила б розв’язати складну геополітичну ситуацію, центром якої стала Україна. Разом із тим, заплющування очей КНР на кричущі порушення Росією міжнародного права, ігнорування принципів територіальної цілісності й суверенітету підриває світовий порядок, його чинні норми та правила. Виникає запитання: «Чи підтримає Китай вторгнення Росії в інші країни світу?»

Степан Назаренко