Цифрове поле бою та «вепонізація думок»

Кібервійни можуть перерости у повномасштабні конфлікти офлайн

Світ переходить на «цифру». Причому останнім часом це стосується не лише офісних працівників, студентів та бюрократів усіх ланок, а й військовиків. Адже такими висловами, як «кіберсолдат» та «вепонізація думок», вже нікого не здивуєш.

У світі все частіше кажуть про загрозу глобальної кібервійни між Заходом та Росією з її авторитарними союзниками. Незважаючи на істотну технологічну відсталість Росії від країн Заходу, її здатність до проведення кібероперацій та інформаційних атак на сьогодні важко переоцінити. Про серйозність наслідків віртуальних війн там кажуть відверто. «Найбільша загроза полягає у тому, що інциденти онлайн можуть призвести до повномасштабної війни офлайн», – заявив спецпредставник президента Росії з питань міжнародного співробітництва у галузі інформаційної безпеки Андрій Крупських на «Кібер-Генасамблеї» ООН у червні цього року.

Про факти кібератак з боку Росії, інформаційних та пропагандистських операцій, атак на інфраструктурні об’єкти, політичний підкуп та залякування опонентів щоразу рапортують громадські організації, органи влади демократичних країн та самі жертви.

«Виклики, які ми зараз маємо в Європі: як перемогти Путіна, не ставши Путіним; як захистити демократію, не ставши самим недемократичними? Є кілька дій, які вчиняють недемократичні сили щодо нас та свого населення – вони розповсюджують фейки, здійснюють операції з впливу та хакерські атаки на вибори, ведуть кібервійни», –  констатує на конференції НУО Promote Ukraine «За цифровою завісою» словенський професор Зіга Турк, член групи експертів ЄС по боротьбі з фейками та дезінформацією (HLEG).

Що відрізняє російську манеру ведення війни часів холодної війни від сьогодення? Назагал небагато. Проте завдяки науково-технічному прогресу та розвитку IT з’явилися нові засоби, а саме кіберзброя. Тож нинішню комплексну агресію Росії проти суверенних держав заведено називати гібридною війною. Неабияку роль у протистоянні на всіх фронтах та напрямках відіграють кібервійська. Їх у розпорядженні радянської влади не було. Однак бої на цифровому полі не менш запеклі, аніж на реальному.

«Під час холодної війни ми непокоїлися щодо ядерної зброї як зброї масового знищення. Але тепер наші суспільства застосовують кіберзброю на такому рівні, що вона стала зброєю масового знищення», – зауважує Станіслав Секріеру, аналітик Європейського інституту досліджень питань безпеки (EUISS).

Хто ті хакери, що працюють на Кремль?

З винаходом Інтернету у 1983 році та його стрімким розвитком для російської влади настали важкі часи: інформаційні потоки ставало все важче контролювати. Російським спецслужбам треба було шукати відповідей на нові виклики часу. Якщо не можеш чогось перемогти – треба очолити. Перша хвиля розвитку російського хакерства розпочалася з 1998 року — у період кризи, коли багато програмістів залишилося без роботи. Їх і вирішили використати у державних цілях та перетворити на хакерів, що працюють на режим.

Перші потужні хакерські групи з’являються у 2000-их роках, відомі як APT29 і APT28 (Advanced Persistent Threat – підвищена постійна загроза, що на технічному жаргоні означає кібершпіонаж). Німецькі спецслужби звинуватили APT28 у зломі мережі бундестагу. Хакери цієї самої групи стояли за атакою на французький телеканал TV5Monde, в результаті якої канал на кілька годин припинив мовлення, а на його сайті з’явилася символіка ІДІЛ.

APT29 засвітилася у 2015 році на проникненні у незахищену мережу Білого дому, Держдепартаменту США та Об’єднаного комітету начальників штабів. Після цього про кібервійни заговорили в усьому світі.

«Я сама з Венесуели та можу підтвердити все, що ви кажете. Ми маємо Карибську версію всього цього», — сказала під час конференції її учасниця Ірене Перез-Мербіс (Irene Perez-Merbis), говорячи про втручання Росіїу вибори та її інформаційні кампанії в суверенних державах.

«Дружня» підтримка на виборах

За даними експертів, за останні 20 років Росія втручалась у виборчі процеси майже 30 країн. Особливо в орбіті її інтересів – сусіди, на кшталт України, Грузії, та країни ЄС.

«У випадку з президентськими виборами в Україні, у Росії не було очевидного фаворита. Тож вона працювала на дискредитацію виборчого процесу як такого», – погоджується більшість експертів. Проте на парламентських виборах фаворит був очевидний – «Опозиційна платформа — За життя». І вона прийшла до фінішу другою, хоча й зі значним відривом від партії «Слуга народу». Відомо, що й на виборах до Європарламенту існувала реальна загроза приходу до влади євроскептиків, тобто правих і лівих радикалів, з якими відверто дружить Кремль.

«Ми побачили, що вибори до Європарламенту не були вільними від стороннього втручання, – говорить Емоке Петер (Emoke Peter), співробітниця Єврокомісії з питань політики. –  Проте ми не повинні приймати це як норму».

Експерти, які працюють над питанням вже тривалий час, наголошують на декількох напрямках роботи та етапів захоплення влади у суверенній державі.

1. Пошук контактів та точок доступу. В Україні з Кремлем відкрито дружать опозиційні політики. Так, напередодні парламентських виборів вони активно піарилися на домовленостях про зниження ціни на газ. УЄвропі відкрито дружніми до Росії є партія «Національний фронт» Марін Ле Пен, німецька «Альтернатива для Німеччини» та подібні.
2. Фінансування лояльних політиків. Якщо пригадати історію зі зломом електронної пошти радника Володимира Путіна В’ячеслава Суркова, там йдеться про бюджети на фінансування окремих партій на місцевих виборах в Україні 2015 року. Допомога партії Марін Ле Пен на 9 мільйонів євро в Європі вже є доведеним фактом.
3. Стратегічна співпраця з лояльними партіями. Зокрема, ті самі домовленості про дешевий газ.
4. Робота проти опонентів. Дискредитація влади, демонстрація її нездатности захистити населення. Тут до гри долучаються кіберзаходи. Як-от атаки на опонентів.
5. М’яка зміна режиму. Приведення до влади лояльних до себе політиків, політичних сил. Свого часу так до влади в Україні привели Віктора Януковича. Наразі ми спостерігаємо лояльні до Кремля уряди в Австрії, Греції, Молдові та інших країнах.

Вікторія Розендаал