Чоловіча розмова

Байден дав Зеленському зрозуміти, що все у його руках

Візиту українського президента до Сполучених Штатів Америки наперед надавали стільки ваги, що вийшов ефект, як перед серйозним екзаменом: усі перехвилювалися, а сам іспит вийшов простіше, ніж очікували. Дуже характерно, що навіть «шпаргалка», спільна заява двох держав, яку приготували заздалегідь, згодилася повністю і не зазнала жодних змін. Може, не справдилися надочікування, але й побоювання виявилися марними.

Тут слід нагадати, як сторони підійшли до саміту. Зразу після інаугурації Джо Байдена в Україні з нетерпінням почали гадати, коли ж новий керівник Сполучених Штатів зателефонує Володимиру Зеленському та засвідчить зміну американської політики щодо нашої країни. Адже для Дональда Трампа Україна була мало цікавою поза можливістю накопати компромат на політичного опонента, а згодом і просто стала дратувати, оскільки стала причиною звинувачень у зловживанні владою, що призвело до запуску процедури імпічменту. Новий президент мав вивести американсько-українські відносини на інший рівень, тим більше, що Байден, який опікувався Україною при Обамі, чудово орієнтується у тутешніх проблемах.

Потім було нервове очікування на перший телефонний дзвінок президента у Київ з Вашингтону, який все відкладався, і хтось поспішав робити висновки, що президент більш байдужий до України, ніж сподівались. Ситуація ускладнилась, коли навесні Росія демонстративно посилила присутність збройних сил біля кордонів України та у Криму. Під час загострення українська влада  своєю чергою посилила пронатівську риторику, вимагаючи у західних союзників більш рішучих кроків із залучення України до альянсу. Сполучені Штати активно приєдналися до розрядки напруження, і Путін добився зустрічі з Байденом.

Женевський саміт 16 червня не став сенсаційним у жодному сенсі, але дозволив, серед іншого, позначити позиції сторін, зокрема, і на українському напрямку. Білий дім ще раз дав Кремлю зрозуміти, що не допустить нової прямої агресії проти України. А Путін, у власну чергу, позначив неприпустимість натівської перспективи України. Сторони, так би мовити, роз’їхалися думати, стежити за розвитком подій та планувати наступні кроки. І для США одним з таких кроків стала зустріч з президентом України.

Поїздка Володимира Зеленського у Сполучені Штати кілька разів відкладалась, а і вже навіть після його прибуття туди була перенесена через складну ситуацію навколо Афганістану. І саме ця ситуація, коли США зазнали болючого неуспіху при намаганні побудувати сучасні інститути демократії у країні третього світу, викликала побоювання, що відтепер Білий дім стане відчутно економити на зовнішньополітичних проектах, і Україна може стати першою жертвою такої економії, і допомога їй буде суттєво зрізана.

Результати зустрічі Байдена та Зеленського, як вже було сказано, остудив оптимістів та заспокоїв тих, хто побоювався гіршого. Американська допомога нікуди не подінеться і при певних умовах буде зростати: якщо рамочні угоди, які були укладені, наповняться деталями, а Україна просуватиметься шляхом реформ. При цьому жодних обіцянок і тим більше зобов’язань вплинути на прискорення процесу вступу України до НАТО з боку США не було зафіксовано. Так, між Україною та Сполученими Штатами відносини стратегічного партнерства, але прямі наслідки для натівських перспектив України з цього не випливають. Отже, Москва з цього приводу може деякий час не турбуватись.

Так, підтримка в оборонній галузі триватиме, але йдеться саме про зміцнення захисних можливостей України, які б стримували вірогідність прямого нападу Росії. Байден обрав чітку лінію на зменшення можливості непередбачуваного розвитку російсько-українського протистояння. Дмитро Пєсков, спікер російського президента, звісно, засудив американську допомогу у військовій сфері, нібито це може підштовхнути Україну до силових дій на сході, але Кремль переконався, що Джо Байден дотримується позиції, яку обрав у Женеві: жодних свідомих загострень.

Водночас Україні надані гарантії американського захисту на випадок, якщо Росія таки вдасться до ворожих дії, включаючи шантаж за допомогою «Північного потоку-2». А надалі перспективи якісного розвитку відносин будуть прив’язані до власних успіхів України з боротьби з корупцією та проведення судової реформи «за найвищими міжнародними зразками». Намагання Володимира Зеленського вести розмову про масштабні інвестиції американського бізнесу наштовхуються на питання відсутності гарантії їх належного захисту: спочатку реформи, а інвестиції згодом.

За свідченням самого Володимира Зеленського, Джо Байден не згладжував кути, і розмова між президентами була прямою, «чоловічою». Президент США зайняв жорстко прагматичну  позицію і вимагатиме від України результативних дій насамперед всередині країни. Колись казали «Москва словам не вірить». Зараз у слова не вірить Вашингтон. І, здається, саме такий підхід найбільшим чином піде на користь України.

Леонид Швец