EN
FR
DEУ квітні 2023 року у Брюсселі відбулася виставка “Битва за Київщину 2022: Опір людей та ЗСУ російському вторгненню”, приурочена до річниці звільнення Київської області від російських окупантів. На виставці всі охочі могли побачити експонати, які зібрали співробітники музею після деокупації області: уламки зброї, військову форму та спорядження російських військових, а також фотографії з місць боїв на Київщини. До Брюсселя експонати привезли представники місцевої влади Петрівської громади в, які хоч і не були в окупації, але дуже постраждали внаслідок постійних обстрілів росіян у березні 2022-го. Про ідею створення виставки, події річної давнини у селах громади та необхідну допомогу у відновленні розповів сільський голова Петрівської громади Радіон Старенький.
Петрівська громада, на щастя, не потрапили в окупацію, проте села громади дуже постраждали. Розкажіть, будь ласка, що відбувалося на території вашої громади на початку повномасштабного вторгнення?
У лютому та на початку березня 2022-го, ми розуміли, що ворог, рухаючись такими темпами, міг зайти і в села нашої громади. Просто нам пощастило з географічним розташуванням, тому що річка Ірпінь, яка була затоплена водами Київського водосховища, розширилася і ворог попри спроби не зміг її подолати. Росіяни навіть будували понтонні переправи, але українські військові накривали їх з артилерії. Потім ми зрозуміли, що ворогу до нас буде важко потрапити, оскільки вони місяць стояли на місці і просто постійно обстрілювали села. Тоді дуже постраждало одне маленьке село нашої громади Гута-Межигірська. А шансів дійти до Києва, який був добре підготовлений, у росіян, на мою думку, не було.
У перші дні вторгнення багато людей (близько двух третин населення громади) виїхало. У селах залишилися переважно люди похилого віку, і чоловіки, які пішли у територіальну оборону. У нашій ТрО працювали близько 1000 чоловіків: вони стояли на постах та патрулювали села. До речі, першу допомогу ми отримали вже 25 лютого від Литви та Естонії, які передали військові набори, теплий одяг і взуття. Ми їх передали нашим військовим та хлопцям з тероборони.
Як виникла ідея створити виставку про вторгнення Росії на Київщину?
На території нашої громади розташований музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» – це державний музей, який знаходиться у підпорядкуванні Київської обласної ради. Але ми постійно взаємодіємо з цим музеєм, проводимо різні заходи, тому тема війни для нас і для мене особисто дуже важлива. І коли у минулому році наприкінці березня було відбито ворога і російські військові остаточно покинули територію Київської області, працівники музею почали збір елементів для того, щоб створити нові експонати. Хоча у музеї зберігаються переважно експонати з битви 1943-го ми вирішили все-таки оновити експозицію та приділити увагу саме війні сьогодення. Коли ми зрозуміли, що вже є нові експонати, у нас з’явилося бажання поїхати та розповісти про те, що саме відбувалося в нашій області, поблизу нашої громади, що нам довелося пережити.
Згодом ми отримали запрошення від литовського Сейму та відвідали країну з нашою виставкою. Коли ми туди приїхали, зрозуміли, що мало хто з числа представників місцевої влади спілкується з представниками парламентів європейських країн. Ми як представники влади розповідали, чим ми займалися під час вторгнення до нашого регіону, як ми взаємодіяли з військовими, з адміністрацією, з людьми, які заходи вживали. Це було дуже цікаво для керівництва Литви.
Чому для вас було важливо провести виставку саме в Брюсселі?
У першу чергу ми б хотіли подякувати тим, хто допомагає нашій країні, і звичайно, розповісти, показати, що відбувалося у нас. Експонати, які ми привезли, були як підтвердження реальності війни, хоча у цьому ніхто не сумнівається. Але доторкнутись і на власні очі побачити той чи інший елемент зброї, одягу, людям може бути цікаво та корисно.
Після виставки у Литві ми познайомилися з депутатом Європарламенту Петрасом Ауштрявічюсом. Тоді ми й підняли тему проведення аналогічної виставки у Брюсселі, і за два місяці ми змогли сюди приїхати.
Чи були б ви раді поїхати з виставкою до інших країн, якщо отримаєте запрошення?
Так, звичайно. Ми планували провести схожі виставки у Німеччині та Польщі. Під час виставки ми також торкаємося теми допомоги нам у відновленні. Для нас це дуже важливо. На жаль, економічна ситуація нашої громади значно погіршилася. До повномасштабної війни у нас не було великих проблем, бюджет нашої громади був п’ятим в області за фінансово-економічними показниками. А з початком наступу росіян у Київській області, які нанесли також шкоди нашим промисловим об’єктам, спроможність нашого бюджету знизилася вдвічі. До того ж варто враховувати і рівень інфляції близько 30%. Збитки від руйнувань оцінюються близько у 4,5 мільйонів євро і ми не можемо власними силами допомогти населенню.
Скільки переселенців наразі проживає на вашій території та потребує допомоги з інтеграцією у нову громаду?
За останніми підрахунками кількість переселенців складала 1760 осіб. Їхня кількість постійно змінюється, вони переїжджають. Плюс зараз велика кількість людей з нашої громади залишається за кордоном. Досі перебувають в інших країнах близько 15% школярів нашої ОТГ. Під час березневих подій 2022-го у селах громади залишалася невелика кількість школярів, а після звільнення Київської області люди почали повертатися.
Багато хто, звичайно, ще боїться повертатися, хоча зараз артилерією вже ніхто не буде так обстрілювати, як це було у березні 2022-го з маленьким селом Гута, яке найбільше постраждало. З 4,5 мільйонів євро, які необхідні для допомоги нашим односельчанам у відновленні їхнього житла, 2,5 мільйони – потрібні саме для реконструкції цього маленького села.
* Згідно з інформацією Петрівської сільської ради було частково зруйновано або повністю знищено 175 житлових будинків.
Яка саме допомога найбільше потрібна для відновлення малих громад та які є пріоритети, на які Європейський Союз може звернути увагу?
У першу чергу потрібне фінансування на відновлення житла, яке постраждало внаслідок обстрілів. Мешканці громади чекають від нас допомоги, але за рахунок місцевого бюджету ми цього не можемо зробити. За рахунок державного бюджету це також не можливо, тому що пріоритетом зараз є армія. А економіка сьогодні в нас працює лише на половину від своєї довоєнної продуктивності. Звичайно, нам допомагає ЄС і інші наші західні партнери, зокрема Сполучені Штати. Але відновлення, яке відбувається у нас в країні, у переважній більшості проходить саме за рахунок різноманітних міжнародних інституцій і фондів. Звичайно, деякі громади з більш потужним бюджетом можуть і за рахунок свого бюджету допомагати у відновленні будівель і квартир своїх мешканців. У нас, на жаль, немає фінансової змоги. Тому ми, звичайно розраховували, що фінансування буде на рівні держави, але бачимо, що зараз це все це рухається доволі повільно. Також звичайно хотілося б допомогти, якщо буде можливість, і пораненим військовим, хоч у нашій громаді їх небагато.
Яка саме допомога потрібна військовим?
Пораненим військовим потрібне операційне втручання та реабілітація. Наприклад, одному військовослужбовцю з нашої громади необхідна операція вартістю 800 тисяч гривень. Але зараз держава не може допомогти.
Зараз є деякі труднощі у веденні обліку, тому ми й даємо оголошення, щоб родини військовослужбовців нам писали, ми намагаємося підтримувати з ними контакт та допомагати у міру можливостей. Наприклад, у перші місяці повномасштабної війни було неможливо придбати військову форму, закупівлі проводило лише Міністерство оборони. Ми не могли допомогти навіть нашому добровольчому формуванню територіальної оборони. Але згодом ми почали закупати форму, і навіть з зимовим одягом допомагали.
Яким чином може допомогти середньостатистичний громадянин ЄС, якому не байдужа Україна, і що саме ця людина може робити у найближчі місяці та роки, на вашу думку?
Найголовніше, щоб Україну чули, щоб не згасав той запал, з яким зараз країни Євросоюзу підтримують нас в цій війні. Тому що ворог тільки чекає, щоб з’явилася певна розслабленість, яка йому буде тільки на руку. А ми розуміємо, що час в деякій мірі грає проти нас, тому що в людей з’являється звикання і інтерес може згасати. Тому хотілося б, щоб люди цікавилися, пам’ятали, розуміли. І, звичайно, це повинно відображатися на політиці Євросоюзу. Для нас важливо, щоб країни ЄС продовжували надавати військову допомогу, далі працювали над санкціями, тому що вони дають свої результати. Без підтримки ми б мало що могли зробити, адже зброя закінчилася б на початку війни. Бо коли ми зв’язувалися з хлопцями з фронту, питали, яка допомога їм потрібна та пропонували привезти продукти харчування, вони відповідали, що їм дуже потрібна зброя.
Автори: Яна Бровдій, Kсенія Бреславська
* Для отримання більш детальної інформації про стан громади та необхідну допомогу звертайтеся до пресслужби Петрівської сільської ради: npetrivtsi@gmail.com
