Безпекові підказки з Токіо

У  Токіо був серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія. В унісон до цього руху ми в Києві організували українсько-японську онлайн дискусію про Американсько-японський безпековий альянс, і які “підказки” з нього може взяти Україна.

Японія, на відміну від України, є союзником США з понад півсторічним стажем. Це, передусім, закріплено в Договорі про безпеку. Також Японія є основним союзником США поза НАТО (MNNA) з 1987 року.

Висновки дискусії не дуже втішні. Маючи двосторонню безпекову угоду зі США з власною, не натівською, 5 статтею, маючи найбільшу (!) кількість американських військових на своїй території серед країн світу Японія все ж не почувається у безпеці.

Наші японські партнери на повному серйозі обговорюють сценарії появи і закріплення “блакитних чоловічків” з берегової охорони Китаю (за аналогією російських “зелених чоловічків” в Криму), на островах Сенкаку в Східно-Китайському морі. У Токіо побоюються (і це дуже добре виписав у своєму коментарі під дискусію японський експерт Бонджі Охара), що після того, як вони займуть острови, Пекін буде переконувати міжнародну спільноту, що це не має нічого спільного зі збройним нападом на Японію, а відтак стаття 5 американсько-японського Договору про безпеку не може розповсюджуватись у цьому випадку. Такі побоювання існують попри те, що американці вже неодноразово запевняли Токіо, що стаття 5 розповсюджується і на острови Сенкаку. Побоювання японських партнерів посилюються тим, що вони не можуть використовувати свої сили самооборони у мирний час.

Японці так прискіпливо ставляться до різних сценаріїв, тому що тут, насправді, спрацьовують не підказки Японії та японсько-американського альянсу для України, а підказки України для Японії. На нашій дискусії професор Університету Кейо Мічіто Цуруока дуже чітко дав зрозуміти: Крим навчив японців робити ставку на превентивність. За його словами, найважливіше не допустити зміни статус-кво з боку Росії чи Китаю: мовляв, щойно вони це зроблять, вже нічого змінити не вдасться.

Для мене особисто в цій історії є чимало важливих моментів для України. Наразі виокремлю два. По-перше, безпекові гарантії від США – це хороша страховка, однак у нинішніх безпекових умовах, з чітким гібридним акцентом вона не факт, що здатна покрити всі “страхові випадки”. Японія з 23 американськими військовими базами, 55 тисячами американських військових на своїй території, а до того ж і важливим внеском в американську економіку як друга іноземна країна за кількістю створених робочих місць у США і третя за кількістю прямих закордонних інвестицій в американську економіку це чітко демонструє. Отож, передусім потрібно робити ставку на нарощування власної обороноздатності (зокрема й за американської підтримки), а не сподіватись на диво у вигляді все ще доволі примарного для України американського союзництва: сьогодні у вигляді підтримки членства в НАТО, завтра у форматі статусу основного союзника поза НАТО, післязавтра – двосторонньої безпекової угоди, і так по колу.

По-друге, на японському кейсі добре проглядається схожість гібридних підходів Росії та Китаю. Звичайно, в українському випадку Китай не становить і навряд чи може становити таку загрозу територіальній цілісності як у японському. Однак, Японія демонструє: високий рівень торгівлі не є приводом заплющувати очі на безпекові ризики, які походять з Китаю. Адже Китай – двосторонній торговельний партнер #1 не тільки для України, але й для Японії. Причому, відсоток торгівлі у Токіо з Пекіном значно вищий, аніж в України з Пекіном! Останні рішення Зеленського по “Мотор Січі” похвальні. Бо це не про потенційні безпекові ризики для США чи Японії, це передусім про безпекові ризики для самої України, враховуючи тісну співпрацю і координацію між Китаєм та Росією у військовій сфері. Однак, чітке розмежування між торгівлею і безпекою в діалозі з Китаєм має зберігатись й надалі.

P.S. Вважаю дещо символічним, що міністр Таран прибув у Токіо, коли там відбувається засідання 2+2 (міністри закордонних справ+міністри оборони) на рівні Японія-США. Такий міністерський формат 2+2 має бути і амбітною метою України в діалозі з Токіо.

Альона Гетьманчук, директорка Центру “Нова Європа” (New Europe Center)