Безпека України – це безпека Європи

Минулий тиждень дипломатії довів силу та єдність Європи на тлі російських ультиматумів. Кремль не отримав те, чого прагнув. Це не дивно, враховуючи неправомірний і приголомшливий характер російських вимог. Тепер питання у тому, що буде далі. Я переконаний, що єдиний спосіб для Росії довести, що вона справді не планує нового нападу на Україну, це продовження нею дискусії в рамках існуючих форматів.

 Дії Росії стануть тестом для французької стратегії “вимогливого діалогу”. Москва ніколи не мала жодної правдоподібної причини стягувати понад сто тисяч  військових довкола України, водночас нагнітаючи войовничу риторику. Україна не планувала та не планує жодної наступальної військової операції на Донбасі. Навпаки, разом із Францією та Німеччиною як посередниками ми провели весь 2021 рік у пошуку політичних та дипломатичних рішень на основі Мінських домовленостей.

Новий етап тиску Владіміра Путіна спрямований не лише проти України, яку він хоче повернути під контроль, зокрема вимагаючи права вето щодо нашого євроатлантичного курсу. Президент Росії прагне насамперед принизити Захід і встановити свою сферу впливу в Європі, діючи за спинами європейців, зокрема французів.

Нинішня безпекова криза була дуже добре спланована та передбачена Владіміром Путіним. Безпрецедентне накопичення військ поблизу кордону України навесні 2021 року, завершення газогону “Північний потік – 2”, публікація образливого та хибного твору про українців і росіян як “єдиний народ”, штучне загострення енергетичної кризи в Європі, використання мігрантів як зброї на кордонах Білорусі з ЄС, політичне втручання на Балканах, і насамкінець нове стягування військ до кордонів з Україною наприкінці 2021 року. Ці дії супроводжуються також дезінформаційними операціями та кібернападами.

Все це – не відокремлені події, а елементи ширшої стратегії Росії, спрямованої на зменшення ролі Європи, підрив її безпеки, стабільності та миру. Протидія цьому залякуванню потребує сильного лідерства. Франція може взяти на себе таку роль під час головування в Раді ЄС.

Я добре знаю, що частина французької інтелектуальної еліти все ще має особливу прихильність до Росії. Дехто зачарований російською культурою, від Толстого до “Большого”. Інші скептично ставляться до США і вважають відносини з Росією альтернативою. Треті пропонують геополітичну гру: тісніше співпрацювати з Росією, аби нібито завадити зближенню Росії з Китаєм. Не хочу нікого розчаровувати, але сьогоднішня Росія має мало спільного із російським балетом чи літературою, і поблизу українського кордону ми не бачимо сьогодні ані балерин, ані поетів. Росія не має і вагомої ролі у протистоянні США та Китаю.

Якщо європейській дипломатії не вдасться запобігти новому нападу Росії на Україну, весь порядок безпеки на континенті буде порушений. Чому? Бо апетит Росії в Європі лише зростатиме. Час облишити геополітичні химери, так само як і романтизовані уявлення про Росію, зробити вимогливий діалог справді вимогливим і посилити політику реального стримування. Адже йдеться не лише про те, щоб погасити нинішню напруженість дипломатичними засобами, але й про те, як зміцнити безпеку Європи в довгостроковій перспективі.

Владімір Путін – опортуніст. Я переконаний, що поворот Франції до жорсткішої політики щодо Москви здатен фундаментально змінити розрахунки в Кремлі. У цей вирішальний час Європа має твердо захищати власні принципи. Сьогодні, більше ніж коли-небудь раніше, безпека України – це безпека Європи.

Україна високо цінує невтомні зусилля Президента Франції Еммануеля Макрона спрямовані на те, щоб повернути Владіміра Путіна за нормандський стіл переговорів. Всяка дискусія щодо зміцнення європейської безпеки має починатися з дискусії щодо вирішення міжнародного збройного конфлікту на Донбасі та деокупації Криму. Нині, коли російська зброя направлена в бік  України та Європи, важливо подвоїти наші дипломатичні зусилля та ухвалювати сильні та принципові рішення.

Авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для газети Le Figaro (Франція)