За перші дванадцять місяців в ролі Президента України, Володимир Зеленський досягнув скромних успіхів, але ряд помилок зруйнували внутрішню та міжнародну довіру.
Через рік після того, як Президент України Володимир Зеленський вступив на посаду, баланс є змішаним.
У свідомо розпливчастій виборчій кампанії чітко прозвучали дві теми: боротьба проти корупції та мир на охопленому війною Сході України. Обидва питання були – і досі є – серед пріоритетних для українського населення.
Перемога Зеленського зі значним відривом у другому турі президентських виборів 2019 року відобразила консенсус по всій Україні. Виборці не могли знати, що принесе президентство Зеленського, але вони були готові ризикувати.
Ступінь розчарування щодо попереднього Президента Петра Порошенка була недооцінена не лише самим чинним президентом, але й політичними та культурними елітами.
Лозунг Порошенка “Армія, мова, віра” ілюстрував, наскільки він залишив громадськість позаду. Його військова риторика та вузьке етнолінгвістичне визначення того, що це означає бути українцем, суперечили тому, що опитування громадської думки показували на той час: зміцнення всеосяжної громадянської ідентичності, зосередженої на державі та громадянстві. Політичний новатор Зеленський визнав та прийняв цю тенденцію, підсилюючи Українську державу зсередини.
Однак жодна з основних цілей Зеленського – подолання корупції та припинення війни – не виконана. Чесно кажучи, рік не є реалістичним строком для жодної з цих амбітних цілей.
Гвендолін Сасс, нерезидент-старший співробітник Carnegie Europe та директор Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS) у Берліні, аналізує результати першого року президентства Зеленського.
Повна аналітика на сторінці Фонду Карнегі у Європі