Аналізуючи публікації, які закликають до повернення до “нормальних” відносин з Росією: Джеймс Шерр

«Ілюзія компромісу з Росією» – так називається стаття американського аналітика Джеймса Шерра, старшого наукового співробітника Естонського інституту зовнішньої політики та асоційованого співробітника програми «Росія та Євразія» Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House.

“Через шість років після анексії Криму Росією низка визначних і впливових людей на Заході переконалися, що треба знайти вихід з глухого кута. На перший погляд це припущення не потребує особливого обґрунтування… Серед політичного істеблішменту найбільш емінентною фігурою, яка вирішила зламати цей шаблон, був президент Франції Емманюель Макрон, який пишномовно говорив про необхідність “возз’єднати Росію і Європу”. Але занепокоєння викликає й експертна спільнота, в якій дехто перетворив пошук компромісу на обов’язок, що межує з обсесією. Остання доповідь Міжнародної кризової групи (International Crisis Group) є прикладом цього жанру штудерної об’єктивності…

Більш-менш експліцитними в цих підходах є три засновки.

Перший: ризики компромісу, які за визначенням мають виникнути після деякоїмодифікації західної (й української) політики, становлять меншу небезпеку, ніжбезстрокове продовження статус-кво.

Другий: ця пролонгація не в інтересах Росії.

Третій, який не обов’язково випливає з другого, полягає в тому, що переговори про взаємовигідний компроміс є в рамках реалізму.

Автори (доповіді Міжнародної кризової групи – ред.) благородно заявляють, що “торгувати українським суверенітетом”, “ставити під сумнів принцип територіальної цілісності або право вибору союзників” не було би “бажано”. Але водночас вони стверджують, що шлях до згоди починається з “чесного визнання безпекових тривог Росії і готовності шукати шляхи співпраці з Москвою для їхнього пом’якшення”.

Щоби рекомендації Міжнародної кризової групи мали практичний характер, Росія мусить бути змінена. Мусить, фактично, бути винайдена наново. Та Росія, яка існує нині, вже не є скривдженим партнером. Це амбітна і загрожена держава, обави якої зростають прямо пропорційно її чуттю права обмежувати вибір і суверенітет інших. Для Путіна, як і для Ніколая I, віра в те, що російська цивілізація виходить за межі Росії, є одночасно і символом віри, і принципом держави.

Повний текст статті українською мовою на сайті Збруч: https://zbruc.eu/node/97763