Аляксандр Мілінкевич, Роман Лозинський: Війна чи черговий маневр? Що загрожує Україні?

Про що свідчить нарощування російських військ на українському кордоні? Як виглядатиме війна, якщо вона станеться? Що стоїть за польською прикордонною кризою й наскільки готовий Захід допомогти Україні? На ці дуже непрості запитання журнал «Огляд Україна Брюссель» шукав відповіді серед євродепутатів, політиків України та Білорусі, а також західних та українських експертів.

Аляксандр Мілінкевич – Канцлер Вільного Білоруського університету, єдиний кандидат у президенти Білорусі від об’єднаної опозиції у 2006 році, лауреат премії Сахарова «За свободу думки» Європарламенту

Росія робить усе, щоб дестабілізувати Україну й нав’язати себе як неминучого гегемона у розв’язанні питань європейської та світової політики. Чергове брязкання зброєю – це нова спроба тиску і привернення уваги до власного порядку денного. Енергетична й військова сфери – це головні інструменти впливу Москви на зовнішній світ. Піднімаючи ставки, Росія також прагне заблокувати будь-який позитивний порядок денний у відносинах ЄС-Україна та НАТО-Україна.

Україна, очевидно, готова до можливого широкомасштабного вторгнення – й у моральному, й у військовому планах. Не можна виключати найпесимістичніший сценарій. Готовність колективного Заходу помирати за Харків доволі умовна. Саме тому Кремль може дозволити собі підвищувати ставки, аби добитися поступок у невійськовій сфері – остаточного введення в експлуатацію Північного потоку-2 тощо. Захід справляє враження неконсолідованого й зайнятого внутрішніми проблемами.

ЄС багато говорить про свою стратегічну автономність. Проте політика Євросоюзу щодо до Росії та України демонструє його слабкість і непослідовність. Обмежувальні заходи проти Росії за анексію та окупацію територій України були недостатніми. Німеччина як провідна країна у ЄС діє іноді на шкоду загальній політиці. ЄС неспроможний надати гарантії безпеки Україні. Захід і досі погано розуміє спосіб мислення Кремля, який поважає силу, а компроміс і дипломатію вважає слабкістю.

Якщо ж говорити про енергетичну кризу, то я вважаю, що українське керівництво чудово розуміє, на яку підтримку з боку західних партнерів воно може розраховувати. Навряд чи Євросоюз як такий готовий мати справу з повномасштабною енергетичною кризою.

Роман Лозинський – народний депутат України

Найперше, потрібно розуміти, що російські війська завжди залишались на сході в більшій чи меншій кількості. А інформація про те, що їх стає більше, є або наслідком розвідувальної інформації наших спецслужб чи партнерів, або інколи й спеціальними провокаціями з боку РФ для того, аби посилити переговорну позицію. Це часто буває перед міжнародними форумами чи ухваленням рішень. Зараз це стосується Північного потоку-2 і, на мою думку, переговорна позиція США, які закликають Німеччину не сертифікувати ПП-2 як зброю агресора, а не економічний інструмент, є однією з причин нарощування російських військ на українському кордоні. Ми ніколи не можемо знати, що справді в планах у Путіна. Але мусимо пам’ятати, що Росія може напасти знову, у будь-який момент, широкомасштабно.

Спілкуючись із нашими військовими, з якими я кілька разів на рік проводжу час на сході, розумію, що вони готові: бойовий дух, моральна підготовка, зброя та спорядження модернізовані. Проте армія РФ є однією з найпотужніших. Тож будьмо реалістами: Україна не зможе встояти самостійно або це принесе великі жертви. Тому, звісно, потрібно опиратися на допомогу партнерів: дехто вже висловив підтримку, зокрема військову, а дехто використовує лише дипломатичні інструменти.

Проте мені здається, що ЄС не виносить ніякі уроки з минулого – він реагує ситуативно. У певний момент чи точку часу є зацікавленість: сьогодні  – це Північний потік-2. Є також інтереси держав, економічні, «під столом» – ті, про які ми не знаємо. Тому я б не сподівався, що щось може когось навчити. Анексія Росією частин Абхазії та Південної Осетії не навчила нікого в контексті російської агресії в 2013-2014 роках. Тож не варто очікувати на уроки історії, а займати сильну позицію в конкретний момент часу.

Що ж до енергетичної кризи, то насправді ні Україна, ні Європа не готові до загострення енергетичної кризи. Адже, по-перше, наша енергетична криза є кризою комунальних платежів, росту цін і, відповідно, зменшення підтримки населенням чинної влади. Підняття вартості комунальних послуг автоматично впливає на позицію підтримки своїх урядів. Тому це дестабілізує ситуацію всюди.