EN
FR
DEАксіома, що «все нове – це добре забуте старе» спрацьовує і на таке, здавалося б, сучасне поняття як «дезінформація». Складова мистецтва війни всіх часів і народів, робочий інструмент політики від глобального до локального рівня у третьому тисячолітті впритул торкається кожного пересічного користувача інтернету.
Водночас існує й проблема перевірки інформації на достовірність. Гостре інформаційне протистояння та гібридні війни, що супроводжуються поширенням в інформаційному просторі недостовірної та шкідливої інформації, спрямовані на послаблення засад державності, верховенства права й навіть гуманізму. Зазначене актуалізує для пересічних громадян поняття «фактчекінг», «інформаційна гігієна», а питання достовірності інформації набуває особливого значення.
Чи зважаємо ми на якість інформації, яку отримуємо? Чи переймаємося її походженням? Чи відрізняємо правду від фейку? Чи усвідомлюємо маніпуляції та провокативність новин, що нам пропонують ЗМІ?
Промоут Юкрейн спробувала знайти відповіді на ці та інші питання, вивчаючи ставлення україномовної аудиторії до проявів дезінформації в різних інформаційних ресурсах та її впливу на прийняття рішень.
Методологія дослідження. Опитування проводилося в період з 20.08 по 26.08.2020 року, з використанням методу CAWI та застосуванням функціоналу google-forms. Посилання на опитування було розміщено на сайті Promote Ukraine, сторінках Facebook та надсилалось на електронну пошту зацікавлених осіб.
Розробка інструментарію та обробка інформації здійснювалася за підтримки науково-дослідного Інституту соціологічних досліджень Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана».
Отримана соціологічна інформація має описовий характер та відображає узагальнене ставлення україномовної аудиторії до проявів дезінформації в різних інформаційних ресурсах та її впливу на прийняття рішень.
Отже, у даному опитуванні взяли участь 635 респондентів віком від 18 років. 98,6% респондентів на момент опитування мешкали на території України, а 1,4% – в ЄС. Найактивнішою аудиторією стали особи віком від 41 до 55 років (39,69%) та 29-40 років (26,77%), найменше учасників – віком 65 та старше (4,25). Майже три чверті респондентів (74, 65%) – це жінки; 80,9% – особи з вищою освітою (рівня бакалавр, спеціаліст або магістр); мешканці міст з населенням до 10 000 – 24,25%, міст-мільйонників – 19,84%, з населенням 100 000 – 500 000 – 17,01%, і найменше респондентів – 10,87% – з міст з населенням 50 000 – 100 000 осіб.
Переважна більшість респондентів читають або слухають новини українською (81,73%) та російською (11,81%) мовами, а також англійською, німецькою, французькою та італійською. Для деяких учасників опитування мова новин не є принциповою, за необхідності вони навіть користуються онлайн-перекладачем.
64,88% респондентів стежать і 29,61% скоріше стежать за подіями у світі, отримуючи більшість інформації з соціальних мереж (68,82%), онлайн видань (63,15%) та частково – від друзів і знайомих (68,66%). Найменш популярними є радіо і друковані видання: вони є основним джерелом лише для 4,25% та 5,67% респондентів. Телебачення взагалі не є джерелом інформації для 32,44%, частково з телебачення отримують інформацію 49,29%, і 18,27% отримують більшість інформації з ТБ. Для 64,09% учасників опитування частковим джерелом інформації є родичі і лише 0,94% респондентів не отримують інформації з соціальних мереж.
Телебачення виявилося також найменш переконливим джерелом інформації: йому зовсім не довіряють 39,53% респондентів, а повністю довіряють лише 2,83%. Протилежним є ставлення до онлайн видань і соціальних мереж: їм частково довіряє найбільша частина учасників опитування – 83,62%, і зовсім не довіряє найменша їхня кількість – 6,93% і 9,29% відповідно.
Рейтинг країн, інформаційним ресурсам яких довіряють або не довіряють наші респонденти, розподілився наступним чином:
ЄС – повністю довіряють 21,10% і частково довіряють 61,73%.
Україна – повністю довіряють 13,70% і частково довіряють 79,37%.
Росія – зовсім не довіряють 61,26%
Китай – зовсім не довіряють 31,18%
Найпереконливішими критеріями довіри до джерела інформації було визначено: перевіреність інформаційного ресурсу (для 93,54% респондентів), його авторитетність (для 72,60%) та країна походження інформації (для 71,18%). Найменш вагомою для довіри є популярність інформаційного ресурсу (для 30,08%).
Важливо, що у респондентів є чітке уявлення про те, яким має бути джерело правдивої інформації. Переважна більшість опитаних вважають, що джерело інформації може вважатися достовірним, якщо а) несе відповідальність за надану інформацію (95,75%), б) зазначає першоджерело інформації, що надається (89,29%) і має підтверджену роками репутацію впливового ЗМІ на національному або міжнародному рівні (74,17%). Найменш переконливим з точки зору достовірності вважається джерело, яке використовує думки провідних вчених. Так, відносний мінімум (59,69%) респондентів відзначили цей критерій як важливий.
42,36% перевіряють інформацію, навіть ту, яка видається правдивою, оскільки вважають, що всю інформацію зі ЗМІ потрібно перевіряти. Майже стільки ж респондентів перевіряють те, що викликає у них сумніви (42,20%). 8,35% не перевіряють інформацію, яка походить з авторитетних (на думку респондентів) джерел. 1,57% переконані, що інформація зі ЗМІ не може бути правдивою в принципі.
Таким чином, майже 85% респондентів налаштовані перевіряти інформацію, яку отримують. Однак 48,82% не знають про платформи для фактчекінгу інформації і лише 4,57% знають про такі і часто ними користуються. Про платформи для фактчекінгу інформації знають та інколи користуються ними 25,35%; знають, але не користуються 21,26% опитаних.
Як респонденти оцінюють своє вміння відрізнити правдиву інформацію від фейку? 12,13% респондентів оцінюють це вміння на 90-100%. Більш самокритичні 27,09%: вони вважають, що можуть диференціювати дезінформацію у 50-69% випадках. Майже половина респондентів (49,45%) впевнені, що відрізняють фейки у 70-89% випадках. Не переймаюся достовірністю інформації лише 0,94%.
72,28% вважають дезінформацією те, що не має посилань на першоджерела або ці першоджерела не викликають довіри. Для 17,01% респондентів дезінформація – це те, що видається абсурдним чи суперечить їхнім знанням/уявленням/досвіду. Тільки 3,62% вважають це тим, що називають дезінформацією ЗМІ або особи, яким ці респонденти схильні довіряти. Крім того, дезінформацією, на думку учасників опитування, також є брехня; перекручування інформації або її неповне викладення, яке спотворює початковий зміст, інформація, що не відповідає дійсності або та, що суперечить наявним фактам. Маніпулювання фактами, навмисне їх викривлення у корисних цілях, оціночні судження “експертів” з метою впливу на думку аудиторії, маніпуляції з результатами “рейтингів” та рекламним контентом, що важко перевірити, а також передвиборчі обіцянки та звіти про “перемоги” усіх політичних партій.
Серед джерел, за допомогою яких дезінформація поширюється постійно, респонденти називають телебачення (64,57%), соцмережі (54,96%). Друзі або знайомі (67,87%), онлайн видання (62,20%) та друковані видання (56,22) можуть робити це інколи. Ніколи не поширюють дезінформацію офіційні урядові сторінки (на думку 19,53% респондентів) та родичі (10,71%).
Для 64,09% респондентів дезінформація найчастіше походить з інформаційних джерел країн з обмеженою демократією або країн авторитарного режиму. 6,14% вважають, що дезінформація може походити і з демократичних країн. Для 26,61% на це питання було важко відповісти. Серед інших варіантів відповіді на це питання зазначали, що джерелами дезінформації можуть бути всі, кому це вигідно або ті, що фінансово залежні від певної ідеологічної, соціальної і політичної направленості; всі великі впливові країни, де за ЗМІ стоять впливові фінансові групи; джерела можуть бути різними, в залежності від того, на що (кого) направлена дезінформація.
Найбільше дезінформація впливає на пересічних громадян (так вважають 65,35% респондентів), а також разом з ними і на політику, і на культуру, і на бізнес еліту (30,55%). Вразливими групами є також люди похилого віку та особи з низьким рівнем освіти.
У поширенні дезінформації найбільше зацікавлені: автори «теорії змови» (на думку 31,34% респондентів), і автори «теорії змови», і її жертви (24,88%), а також влада і олігархи, держави з авторитарним управлінням, неокомуністи та глобалісти, Російська Федерація, Владімір Путін, політики та всі, хто на них працює…
Дезінформація і «теорії змови» пов’язані між собою! Так вважають однозначно 22,36% респондентів, і 41,89% схильні так вважати. Не пов’язують ці поняття 7,72%.
Найчастіше респонденти відчувають себе дезінформованими, читаючи матеріали суспільно-політичного характеру (54,33% – дуже часто, 35,91% – часто), рекламного характеру (43,31% – дуже часто, 39,84% – часто), розважальну – дуже часто (15,43%) та про довкілля (33,70%). Відносно рідко та дуже рідко створюють відчуття дезінформованості матеріали технічного характеру (52,13% і 20,63%) та про спорт (43,79%), а також науково-публіцистична інформація (48,66%). Дезінформованим щодо даних про ситуацію з COVID-19 відчували себе постійно 31,02%, і скоріше дезінформованими – 45,35% респондентів. Це майже у п’ять разів більше, ніж кількість протилежних відповідей («Скоріше ні» – 17,48% та «Ні, ніколи» – 2,05%).
Ілюзій щодо можливості повного викорінення дезінформації немає у 20,63% респондентів; 59,53% налаштовані не так категорично, але вважають, що дезінформацію скоріше не можливо повністю здолати. Протилежної думки дотримуються 16,53% (3,62% «так» і 12,91% «скоріше так»).
Спростування неправдивої інформації провідними ЗМІ може бути дієвим механізмом боротьби з дезінформацією. Абсолютно так схильні думати 24,09% і скоріше так – 43,78% відповідно. Не погоджуються з такою позицією загалом 27,24% респондентів.
На думку 90,55% респондентів дезінформація шкодить євроінтеграції України, а створення добровільної платформи з контролю за політичною рекламою стане дієвим механізмом попередження та боротьби з дезінформацією (абсолютно переконані у цьому 20,79%, оптимістично налаштовані з цього приводу 47,24% респондентів). Іншими достатньо дієвими механізмами попередження та боротьби з дезінформацією, на думку учасників опитування, можуть стати блокування ботів (більше 82%), ліквідація фейкових акаунтів (більше 88%) та Укладення Кодексу поведінки проти дезінформації (майже 78% респондентів).
Читачам журналу «Огляд Україна Брюссель» та його редакції було б цікаво знати Вашу думку з приводу результатів цього опитування. Якщо Ви були серед респондентів, чи здивували Вас відповіді інших? Якщо Ви не брали участь в опитуванні, які настрої у Вас викликають його результати?
Зворотній зв’язок на шпальтах наступного випуску або на сторінці журналу https://www.promoteukraine.org/diruk/zhurnal/ вітається!
