Змушення до переговорів – як Путін повертається до влади

Після 5ти років опору порушенню Кремлем міжнародного права західні політики все ж таки почали повертати Росію за стіл переговорів.

Минулого тижня в Парижі відбувся “Міжпарламентський діалог за мир: Україна-Росія-Німеччина-Франція”. Її ініціював Віктор Медведчук, але насправді, найімовірніше – сам Путін, оскільки Медведчук є лише його “уповноваженим” в Україні. Цього тижня російський законодавець Петр Толстой був обраний віце-президентом ПАРЄ, незважаючи на свої антисемітські та антизахідні погляди та навіть незважаючи на те, що Росія оголосила про верховенство внутрішнього права над міжнародними угодами.

Так виглядає помста Путіна: його пропагандистська машина і гроші як інструменти втручання створили розрив між політичними групами всередині країн Європи, не на основі ідеології чи політичному баченні, а на основі ставлення до Путіна. Це навіть створило розрив у самих політичних групах. Політикам стає все тяжче домовлятися про речі, що становлять спільний інтерес, оскільки деякі з них відкидають, інші задобрюють, а деякі повністю “приймають” Путіна. Ставлення до нього стало критеріями правильності та неправильності, свого та чужого, друга та ворога.

Як зазначила професор університету Вісли у Варшаві та аналітик Польського інституту міжнародних відносин Агнешка Легуцька, “говорити про Росію і знайти баланс між безпекою (включаючи енергетичну незалежність) і пачкою корисних ідіотів, шпигунів, зрадників і п’ятої колони, – це виклик”. Вона дає пораду всім, хто розуміє небезпеку безумовного повернення путінської Росії до «клубу» управлінців міжнародними відносинами.

“Важливо бачити і розуміти “іншу Росію” – людей у ​​Росії, які не згодні з режимом. Треба говорити про Росію. Якщо ми не говоримо про Росію, то інші вирішуватимуть політику щодо неї без нас. Ми повинні навчитися переконувати інших, хто має різну стратегічну культуру щодо Росії. Нам потрібно мати переконливі інструменти, які виходять за рамки скарг. Оскільки зовнішня політика – це мистецтво переконувати про національний інтерес за межами країни”.

Крім того, Агнешка Легуцька стверджує, що зміна відношення країн Заходу до Росії не є наслідком зміни поведінки Москви. Замість того, щоб запропонувати співпрацю з ЄС, Кремль застосував стратегію змушення до переговорів. Оскільки ЄС заморозив переговори з Кремлем, Путін втрутився у війну в Сирії, втрутився у вибори у США, направив найманців групи Вагнера до Венесуели та Лівії, а це все поглибило нестабільність в усьому світі. Путін використав це все для того, щоб змусити ЄС розморозити переговорний процес. Також зовнішня політика Дональда Трампа, зростання глобальної ролі Китаю, Brexit (в якому Кремль відігравав неабияку роль) створили «сприятливу ситуацію для російської влади, яка розуміла, що Захід зазнає внутрішньої ерозії і що Росія може отримати користь від конкуренції між США, ЄС та Китаєм».

«Поліпшення відносин з Росією без передумов – наївне, недалекоглядне та небезпечне. Влада маніпулює російською громадськістю пропагандою в її протистоянні із Заходом. Завдяки цьому вони можуть виправдати складну економічну ситуацію та підтримувати її наполегливу зовнішню політику. Владна еліта в Росії побоюється бунту тих, хто може заперечувати існуючу політичну систему. Коли голоси на Заході стверджують, що ми повинні забути про будь-який демократичний порядок денний в Росії, це означає ситуацію кращу, ніж бізнес як зазвичай, для Кремля. Безумовно, Володимир Путін та його товариші потерпають найбільше від санкцій, введених США та ЄС.
Кремль розраховує на поглиблення економічного співробітництва з найбільшими країнами-членами ЄС, щоб змінити позицію ЄС щодо санкцій. Перезавантаження співробітництва посилить переконання російської влади в тому, що анексія Криму та підтримка сепаратизму в Європі не обмежують Росію на далеку перспективу.
Те, що Захід не ставить Путіну умов, означає, що їх поставить Путін. Спочатку Росія попросить скасувати санкції, а потім чекатиме мовчазного (і з часом де-факто) визнання Криму російською територією. Це обмежило б ефективність політики ЄС щодо країн Східного партнерства, які розраховують на підтримку. Тим часом Росія нагородить своїх партнерів в ЄС, які допоможуть відносинам потеплішати.”

Повна стаття Агнешки Легуцької за посиланням – https://neweasterneurope.eu/2020/01/28/how-not-to-be-a-useful-idiot-in-relations-with-russia