EN
FR
DEЄвропейському Союзу слід було б враховувати контекст, на тлі якого було завершено “Північний потік-2“, тому що війна в Україні та агресія з боку Кремля стосуються не тільки України, але і всієї Європи. Це особиста думка німецького політолога Міріам Космель, старшого експерта фундації Бертельсманна з питань Східної Європи та Європейської політики сусідства. Вона також розповіла Promote Ukraine, що завершення будівництва газопроводу не є поразкою Києва, висловила сумніви в ефективності формули Штайнмаєра й розповіла про дивну ситуацію, коли Росія хоче організувати голосування на парламентських виборах в окупованому Донбасі.
Північний потік-2 скоро почне працювати. Чи можна сказати, що це є дипломатичним фіаско України та президентства Зеленського?
Ні, я так не думаю. Тобто, ця історія почалася ще до того, як Зеленський став президентом. Я не бачу, що він міг би зробити інакше, на додаток до тих дипломатичних зусиль, які доклав він особисто, його адміністрація і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Що мені здається дуже цікавим, так це те, що Київ посилається на Угоду про асоціацію. В одному з пунктів цього документу зазначено, що необхідно проводити консультації з питань енергетичної інфраструктури, беручи до уваги чинні трубопроводи. На це посилаються вперше. І мені дуже цікаво подивитися, як це буде розглянуто й розтлумачено.
Тобто, Ви думаєте, що за два роки президентства Зеленського Україна доклала всіх можливих дипломатичних зусиль, щоб зупинити “Північний потік-2”?
Певною мірою для мене “Північний потік-2” і його здатність долати всі перешкоди є загадкою. Сам Європейський Союз в останні роки домігся, на мій погляд, величезного поступу у реформах і лібералізації ринку природного газу, особливо після ухвалення третього енергетичного пакета. Тому я вважаю, що енергетична політика ЄС є правильною. Тепер слід забезпечити, щоб вона дотримувалася по букві й по духу.
І, говорячи про Зеленського і його адміністрацію, про те, чи повинні вони були бути більш ефективними, я можу запитати: а як щодо ЄС? Якщо я не помиляюся, навіть після цього компромісу, з урахуванням розбіжностей між США та Німеччиною, прессекретар Європейського Союзу все одно заявив, що “Північний потік-2” не є проєктом, який представляє загальноєвропейський інтерес. Тож, якщо ми у Євросоюзі маємо такі різні думки й не можемо краще розв’язати це спірне питання між Брюсселем та Німеччиною, між США і Німеччиною, було б, я думаю, дивно очікувати тут чуда від українського керівництва.
А як щодо “зелених” в Німеччині, які категорично проти “Північного потоку-2”? Чи зможуть вони змінити ситуацію після виборів у Німеччині?
Я так не думаю, бо “Північний потік-2” має бути завершено до виборів. Я не знаю деталей контракту з відповідними компаніями, тому можу тільки сказати про закінчення будівництва газопроводу. Інша справа, як його застосовуватимуть. Німеччина виступає за те, щоб Україна залишилася транзитною країною для російського газу й після 2024 року. Я думаю, що канцлер Меркель сказала це також для того, щоб гарантувати, що енергоресурси не використовуватимуться Росією для того, щоб поставити Україну в скрутне становище. Ми знаємо, що саме так Кремль чинив у минулому. Стосовно не тільки України, а й інших країн. Тож подивимось. Поки це тільки намір Німеччини. Вже є недовіра, що цілком можна пояснити всіма обставинами, за яких виник весь цей проєкт. Я не бачу ніякої гарантії, нічого, на що Україна могла б спиратися, тому що це тільки намір. І врешті-решт Німеччина може опинитися в ситуації, коли її перевірятимуть, чи вона ставить власні інтереси вище за інші.
Але у “зелених” є розуміння, що мова йде не тільки про Україну, а й про Європу, яка захищає свої інтереси. Тому що, на мій погляд, істотним є контекст, на тлі якого проходило будівництво та завершення “Північного потоку-2”, а також нещодавнє зближення між США та Німеччиною. Я кажу про війну. На ній загинуло понад 14 тисяч людей, потік біженців, я думаю, є одним з найбільших – близько двох мільйонів. Крім того, йде агресія з боку Кремля, який загрожував і загрожує міжнародному порядку. Це те, що стосується не тільки України, але і Європи.
Важливо, щоб ми в Європі захищали те, на що нападає Росія. У цьому контексті, з погрозами суверенітету України та міжнародному порядку, зміцнювати позиції Москви завдяки цьому трубопроводу є, на мій погляд, ризиком і нехорошим сигналом. Ми всі повинні це враховувати. Тому що це відповідь на виклик не тільки для України, але і для майбутнього відносин між сходом і заходом Європи. Це стосується, на мій погляд, майбуття всієї Європи, адже ситуація показує, як ми знаходимо адекватні відповіді на серйозні виклики, які я тільки що описала. Скажу про ще один аспект – захист глобального клімату. Москва прагне отримати валютні доходи від свого газового бізнесу, а свої власні енергетичні потреби покриває за рахунок вугілля. У “Стратегії-2035” Росія планує значне збільшення видобутку вугілля, будуються нові вугільні електростанції. Тож і стосовно цього «Північний Потік-2» не здається мені стратегічно мудрим рішенням.
Канцлер Ангела Меркель хоче, щоб Україна включила формулу Штайнмаєра в українське законодавство. Але й Путін хоче те саме. Як Ви думаєте, це може бути небезпечно для України?
Я не в курсі того, що ухвалена 2016 року формула Штайнмаєра, пов’язуючи вільні й чесні вибори й особливий статус самоврядування, фактично згадувала конституційні зміни як зобов’язання України. Я була вражена, коли почула, що канцлер Меркель говорила про перенесення формули Штайнмаєра в українське законодавство під час липневого візиту президента Зеленського до Берліна. Саме ці конституційні поправки, що стосуються особливого статусу управління, призвели до численних протестів, навіть до смертей і поранень в Україні. Я думаю, що формула Штайнмаєра була задумана ще у 2016 році, щоб знайти вихід з серії заходів у Мінських угодах. Вони включають контроль над кордоном між Росією та окупованими територіями, й передача контролю над цим кордоном назад Україні стоїть у списку останньою, що, звичайно, шкодить інтересам України.
Ця спрощена формула приваблива для Кремля, оскільки, з погляду Москви, вона передбачає проведення виборів на користь Росії – з контролем, який вона має на місцях за допомогою ЗМІ, гібридної війни й так далі. А потім, як би автоматично, неабияку частку влади з цим особливим статусом управління. Але так це працювати не буде.
Також Зеленський, я вважаю, використовував формулу, щоб спробувати вийти з глухого кута в Нормандському форматі переговорів, але він досить ясно дав зрозуміти, що ніхто в Україні не думає про вибори на місцях за умов нестабільної ситуації зі зброєю і тиском.
Тому я не думаю, що формула Штайнмаєра спрацювала або спрацює. Її було задумано як мирну ініціативу, але вона провалилася, тому що не можна нехтувати деталями. Короткого шляху не існує. Тут можна вести, на мій погляд, тільки теоретичну дискусію. На кшталт того, що це не принесе шкоди, тому що вибори повинні бути вільними й чесними і їх має схвалити ОБСЄ; а цього не станеться, якщо вибори проходитимуть під дулами автоматів, якщо не буде безпеки тощо. Отже, я думаю, що це включено до дискусії й так гаряче обговорюється, тому що не можна обійти важливі деталі та послідовність у ситуації, де є брак довіри. Проблема в тому, що вихід знайти нелегко. І ми не можемо покладатися на ОБСЄ, що вона забезпечить у такій ситуації вільні й чесні вибори. Не через відсутність добрих намірів, а через фактичні проблеми, однією з яких є гібридна війна.
Я думаю, це був попередній міністр закордонних справ України Павло Клімкін, який сказав, що його країні потрібна миротворча місія ООН на Донбасі, щоб забезпечити проведення виборів. Це один з варіантів, але, звичайно, буде непросто організувати голосування зараз, за умов, які дозволять провести вільні й чесні вибори. Хтось сказав, що це буде шанс для київської адміністрації повернути українську державу на ці території. Я вважаю це наївним, бо Кремль і досі вдає, що на окупованих територіях немає російських регулярних військ, що це громадянська війна, де Москва займає лише зовнішню позицію. Тому не можна розраховувати на справедливість і серйозну зацікавленість у розв’язанні конфлікту, на Донбасі ми маємо, по суті, конфліктну ситуацію з гібридним втручанням.
Тому я не думаю, що ця формула, попри добрі наміри, спрацює. Наскільки я бачила, вона лише стала ще одним приводом для розбіжностей і погіршила ситуацію. У 2019 було проведено опитування відомого і визнаного Київського інституту соціології. Дві третини респондентів взагалі не змогли оцінити формулу Штайнмаєра. Так що це теж, я вважаю, аргумент на користь того, що рішення не є хорошим, якщо так багато людей навіть не розуміють, що означає ця формула.
Ми можемо, звичайно, обговорювати статус самоврядування, але рішення не може бути ухвалено швидко, не може бути ухвалено на вимогу Кремля. І я також думаю, що важливо згадати, що в самій Росії президент Путін в перші роки свого правління покінчив з місцевим самоврядуванням, пішовши проти губернаторів і проти федералізації, яка дала б губернаторам серйозні права. Тому дивно очікувати цього стосовно іншої суверенної країни, разом з російськими сподіваннями, що це дасть так званим республікам навіть право голосу в міжнародних справах.
Восени Україна хоче провести місцеві вибори на Донбасі, але Росія також хоче організувати свої вибори для людей з російськими паспортами. Звичайно, Київ засуджує російські вибори на Донбасі. Але чи може Україна оскаржити це питання з юридичного погляду?
Це дуже хитромудре запитання. З одного боку, звичайно, громадяни можуть голосувати за кордоном своєї країни, по всьому світу, якщо вони не перебувають у своїй власній країні. Наприклад, громадяни України в Брюсселі можуть піти до свого посольства або скористатися іншими способами голосування, якщо вони відсутні в цей час в Україні.
Але я думаю, в даній конкретній ситуації слід взяти до уваги факт видачі російських паспортів людям, які проживають в певних регіонах, що Москва прагне контролювати. Водночас я не маю специфічного досвіду, як розв’язувати це питання у правовій площині.
Так що це непросте питання. Також тому, що Кремль роздає паспорти, й не тільки в Україні, але і в Абхазії, Придністров’ї, де такими діями Росія цілеспрямовано дестабілізує ситуацію в іншій іноземній країні. Це теж частина гібридної війни. Тож я думаю, що ми, безумовно, повинні це враховувати. Ми говоримо про сотні тисяч, щонайменше 200 000 російських паспортів, виданих тільки жителям Донбасу. Це не звичайна ситуація, коли російські громадяни живуть в іншій країні й беруть участь у голосуванні.
Наталя Річардсон
