Західний бастіон імперії. Режим Лукашенка як проксі-сила Кремля

Бути сусідом Білорусі сьогодні майже так само небезпечно, як і сусідом Росії. Загибель очільника «Білоруського дому в Україні» Віталія Шишова у Києві змусила здригнутися багатьох. Віталія знайшли повішеним в одному з парків української столиці, на думку його близьких, це могла бути імітація самогубства, насправді ж йдеться про показову страту й акцію залякування для всіх білоруських політичних емігрантів. «Сьогодні Київ. Завтра може бути Вільнюс чи Варшава», написала журналістка польського тижневика Polityka Яґєнка Вільчак на другий день після загибелі Віталія Шишова. Чимало білоруських опозиціонерів нині живе не лише в Україні, а й в Польщі та Литві. Якщо білоруське КДБ не зупиниться у своєму полюванні на ворогів режиму, то наступними цілями можуть стати політичні вигнанці в одній із сусідніх країн ЄС.

Якщо вбивство Віталія Шишова стало шоком передовсім для Східної Європи, то для решти світу суть білоруського режиму розкрилася під час Олімпіади, що відбувається нині в Токіо. Легкоатлетку Христину Тимановську намагалися силою вивезти до Мінська після того, як вона собі дозволила критику тренерів у своєму профілі в Instagram. Спортсменка встигла повідомити про те, що вона в небезпеці, їй вдалося врятуватись. Тимановській одразу запропонували допомогу уряди Чехії та Польщі. Пропозицією останньої вона скористалась і вилетіла з Токіо до Варшави. Надалі Тимановська вочевидь шукатиме політичного притулку. Цей скандал навряд чи мине без наслідків. Країна за останній рік опинилась не лише в дипломатичній чи економічній ізоляції. Білорусь цьогоріч позбавили права проведення одразу двох чемпіонатів світу: з хокею (до речі, найулюбленіша гра Лукашенки) та спортивної ходьби. Не було представників країни і на останньому Євробаченні – причина та сама – диктаторський режим Лукашенки.

Після виборів президента минулого року, у яких більшість громадян проголосувало за Світлану Тіхановську, режим пішов на нечувані репресії, і не лише національні, а й транснаціональні. За даними білоруського правозахисного центру «Вясна», зараз у країні налічується 603 політв’язня, це найбільший показник на пострадянському просторі. Із околиці Росії, що має активні зовнішньополітичні стосунки хіба що з Китаєм та Венесуелою, Білорусь перетворюється на справжню країну-парію. Увесь світ переконався в цьому, коли 23 травня цього року військово-повітряні сили Білорусі змусили здійснити посадку літак компанії «Ryanair Sun» (дочірня компанія Ryanair), що виконував рейс Афіни-Вільнюс. Метою цього акту повітряного піратства став арешт двох білоруських опозиціонерів – Рамана Пратасєвіча та Сафії Сапєги. На офіційний Мінськ посипалися звинувачення у порушенні міжнародного права.

Такі обставини є дуже вигідними для Москви, яка хоче відрізати Білорусь від світу і «приєднати» її до себе. То ж, може, саме Путін, підштовхнув Лукашенка до викрадення Пратасевіча? П’ятого серпня CNN опублікувало відео можливого нового концтабора для дисидентів, збудованого неподалік Мінська.

Лукашенка, що здійснює терор проти опозиції і навіть дозволяє собі повітряне піратство так само руками й ногами прив’язаний до Москви. Річ не лише у фінансовій підтримці (торік Москва виділила Білорусі допомогу на $500 млн). Під час минулорічної політичної кризи Москва була готова відправити свій ОМОН на підтримку білоруським каральним органам, а журналісти з пропагандистських каналів РФ були відряджені в Мінськ, щоб посилити редакції місцевих медіа, де частина репортерів відмовилась обслуговувати режим. Ціною такого сприяння є «короткий поводок» для Лукашенка, який фактично інкорпорує свою країну до складу РФ, нехай де-юре республіка Білорусь поки що й залишається суверенною державою. Недавно білоруський диктатор заявив, що готовий розмістити на своїй території нові російські військові бази. Реалізація такого плану означатиме пряму загрозу для України, Литви і Польщі, НАТО в цілому.

Патронат Москви на Лукашенкою означає, що вона в значній мірі відповідальна і за захоплення літака, і за репресії, і за міграційну кризу в Литві, адже без схвалення Кремля офіційний Мінськ не наважився б на такі дії. Чим є для Путіна Білорусь, можна зрозуміти з його цьогорічного послання Федеральним зборам: «Можна мати будь-яку точку зору з приводу політики Президента Білорусі. Але практика організації держпереворотів, планів політичних вбивств, в тому числі й вищих посадових осіб – ну це вже занадто, всі межі перейшли вже». Російський президент публічно озвучив версію білоруського диктатора про замах, який готували проти нього спецслужби західних держав. Таким чином він підвищив ставки у грі і дав зрозуміти, що захищатиме білоруський режим.

Білорусь ще потрібна Путіну як певна «історія успіху». Він хоче зберегти останню на європейському континенті колишню радянську республіку, яка є цілковито лояльною до Москви. Це важливий елемент для підживлення імперського міфу: мовляв, втримали Білорусь у зоні свого впливу, не віддали «на поталу американцям», отже є підстави плекати і подальше «збирання земель». Режим Лукашенка – це останній бастіон путінської зовнішньої політики, в якому придушують будь-які спроби «кольорових революцій», кажучи інакше, демократизації.

Потенційно Білорусь є плацдармом для розгортання російської агресії проти України.

По відношенню до Києва Лукашенка донедавна намагався вести зважену й помірковану політику, однак після виборів 2020-го вона різко змінилася. 5 серпня білоруський диктатор прямо заявив, що Україна веде політику конфронтації і становить загрозу. У що втіляться ці заяви, нам іще належить дізнатися. Втім якщо долучити до них вже загадані слова Лукашенки про можливе розміщення російських баз, то можна припустити, що саме контингент збройних сил РФ згодом має стати «захистом від української загрози». Де факто це означатиме додаткове скупчення російських військ біля наших кордонів. Білоруські спецслужби можуть провести низку акцій залякування проти політемігрантів, що перебувають в Україні. Можливі провокації на кордоні, аналогічні тим, що вчиняють зараз проти Литви. Враховуючи інцидент із українцем Павлом Грибом, якого у 2017-му російські спецслужби викрали з території Білорусі, можна припустити, що сьогодні в заручниках режиму Лукашенка(Путіна) може опинитись будь-який український громадянин, який перетне північний кордон.

Світове співтовариство мало би зрозуміти тісну зв’язку Росії і її проксі-сили – Білорусі. Політика стримування країн, що зухвало порушують міжнародне право (від анексії територій до повітряного піратства), мала бути скерована одночасно і проти РФ і проти її сателітів. Інакше вона просто буде неефективною.

Марта Барандій