Вперед у світле минуле, або як російська пропаганда маніпулює на ностальгії за СРСР

Безкоштовна медицина, квартира, забезпеченість роботою, безтурботне життя та багато чого іншого, про що можуть розповісти люди, які сумують за своїм «славним» минулим, або за життям в Радянському Союзі.

Однією із характерних рис російської пропаганди є те, що у своїх повідомленнях вона активно використовує ностальгію за СРСР, як ефективний інструмент впливу на різну аудиторію. Переважно – це люди, яким далеко за 40-50 і які застали Союз у всій своїй брежнєвській красі. Вони із посмішкою на обличчі пам’ятають ті прекрасні часи, коли трава була зеленіша, небо синіше, а в Радянському союзі всім жилося добре, ігноруючи всі негативні моменти.

Саме гра російської пропаганди на ностальгії сформувала у населення Криму, східних регіонів України негативне ставлення до Заходу (ЄС, НАТО, США), як «одвічних» противників СРСР, та до населення Західної України, як «бандеро-фашистів-націоналістів», які вбивають всіх, хто заговорить російською мовою. Про це і інше далі у нашій статті.

Туга за Батьківщиною

Ностальгія (від грецької νόστος – повернення додому і άλγος – біль) – це болісна туга за своєю Батьківщиною. Проте ностальгію неможливо звести лише до переживання туги за домом, минулим або Батьківщиною. Існує як мінімум сім інтерпретацій ностальгії. Найширшими є два розуміння ностальгії – бажання повернути попереднє становище і спроба одомашнити чужу навколишню дійсність.

Якщо мову вести про ностальгію за СРСР, то вона виражається у тузі за радянським ладом та суспільством, соціальною захищеністю, радянською культурою або естетикою радянського періоду.

Воно притаманне частині населення Російської Федерації, пострадянським країнам, а також громадянам Польщі, Німеччини, Румунії, Болгарії, Ізраїлю, Канади, США, які народилися в СРСР, тобто представникам «радянського покоління».

 Ностальгія за СРСР в Україні

Згідно останнього дослідження, який провів Київський міжнародний інститут соціології, половина українців не шкодують про розпад Радянського Союзу, але при цьому кожний третій має протилежну думку (33,5%). Серед молоді (у віці до 30 років) 14 % шкодують про розпад СРСР, тобто йдеться про людей, які народилися після розпаду Союзу.

Звісно, ці цифри не є критичними, але вони свідчать про необхідність роботи з суспільством. Адже саме на ностальгії зіграла російська пропаганда, коли Росія окупувала Крим та розв’язувала війну на Донбасі.

СРСР – це країна мрій… Тобто ні, але ви згадайте.

Росія понад два десятиліття поспіль нав’язувала тези про те, що СРСР був казковою країною мрій й що сьогоднішня Росія – це і є той міфічний СРСР. Саме ці тези поширювалися на населення Криму та Сходу України, які спонукали їх підтримувати дії Кремля й навіть прагнути приєднання до Росії.

Все працювало у російській пропаганді для просування цих ідей: фільми серіали, книжки і висловлювання політиків. Адже основу для розв’язання війни Росія готувала заздалегідь, а події 2014 та подальші роки лише остаточно сформували вигідну картинку для російської пропаганди.

Основні наративи російської пропаганди, де використовується ностальгія за СРСР:

1)   Росія – це як СРСР, тільки краще.

Росія у своєму образі намагається себе ототожнювати із Радянським союзом, мовляв подивіться у нас все так само, як і у СРСР, тільки на сучасний лад, тобто краще. За таких умов відбувається ідеалізація радянського минулого, заклики до його відродження. У нас відкриваються заводи, державою роздається житло, для всіх є робота, стабільна зарплата та соціальний захист. Ось такими фальшивими фарбами намагається намалювати роспропаганда паралельну реальність Росії.

2)   США та НАТО – це зло, проти якого бореться Росія.

У своєму віртуальному світі Росія продовжує протистояти НАТО і США, як у часи холодної війни це робив СРСР. Ці вороги демонізуються і на них навішуються різні ярлики. Адже всюди Росії вважаються  глобальні змови «жидомасонів», бандерівців зі Львову, які тільки і мріють завоювати Росію. Відповідно до цього, з’являється  інший наратив про те, що США руками українців воює проти Росії.

3)   Росія перемогла нацизм і фашизм.

Одним із ключових наративів російської пропаганди є наратив про «Велику перемогу» Росії у Другій світовій війні. Цей наратив використовує архетип помсти та жертовності, працюючи на емоційну складову, адже в його основі лежить образ фашизму як символу зла і Перемоги як тріумфу добра. І навіть зараз ці ідеї продовжують існувати в живій радянській ідентичності.

Це дає можливість російській пропаганді ототожнювати Росію із СРСР, а її ворогів із фашистами (георгіївська стрічка – елемент СРСР; українці – «бандеро-фашисти»; європейці-посібники фашистів тощо). І саме війну на Донбасі спеціально переведено в емоційну площину задля досягнення потрібного емоційного стану населення.

4)   Росія, Білорусь та Україна – братські народи.

Міф, який був створений в Радянському Союзі про те, що нібито Росія, Білорусь, Україна є одним народом. З геополітичної перспективи Росія говорить про себе як про центр всього слов’янського світу і для своєї аудиторії просуває слов’янську та євразійську ідентичність. Відповідно до цього з’являється міф про «русский мир», який є середовищем російської ментальності та мови.

Це вилилось у те, що українське суспільство довго не вірило у те, що «братська» Росія може розпочати проти неї війну. Це було неприпустимо – із розряду фантастики.

5)   У Росії гідне й заможне життя.

Головним чином мова іде про те, що в Росії високі і стабільні зарплати й пенсії, а це, в свою чергу, повага до людей, їхній соціальний захист – все як в СРСР. Наявність власних ресурсів, що означає незалежність від зовнішніх поставок, на противагу Україні, стабільна економіка, високий соціальний захист населення – все має прямо асоціюватись із СРСР.

Саме під час окупації Криму та Донбасу активно використовувалися дані порівняння для виправдання власної агресії щодо України в очах населення окупованих територій.

6)   Культ особистості.

Сталін, Путін – що об’єднує ці два прізвища? Правильно – це два сильних лідера, якими можна пишатися, тому у вас відразу має з’явитися зв’язок між цими двома особами. Але якщо говорити більш глибоко, то Росія – «потужна й сильна» держава, яка є авторитетною на міжнародній арені, як свого часу СРСР під час Холодної війни. Обов’язково – це має викликати у вас асоціації, якщо у вас є ностальгія за СРСР.

7)   Захід загниває під вагою аморальності та безкультур’я.

«Загниваючий Захід» – це те, що у радянські часи мало економічне значення, а зараз набуває духовного та ціннісного аспектів. Культивується «російська духовність» на фоні демонізації Європи та США. Та й взагалі демократія призводить до падіння моралі – гомосексуалізму, педофілії, наркоманії, алкоголізму, трансгендерів та інших збочень західного світу.

Звісно, всіх наративів, які засновані на ностальгії за СРСР, не перерахувати, адже їх дуже багато…

Яким чином поширюються дані наративи

У першу чергу, вище перелічені меседжі поширюються за допомогою російських фільмів та серіалів. Адже в більшості саме «ностальгійних» російських фільмах присутні портрети Сталіна й агітки тих часів, під ними сидить герой у джинсах, перед яким зі старого екрану телевізора співають Ала Пугачова або Кобзон.

Також в таких фільмах показують сталінський «порядок», технологічний і соціальний прорив хрущовської доби, відносний добробут і зацикленість на приватному житті брежнєвських часів та свобода епохи Горбачова.

І ось уявимо, що сучасна людина дивиться такі фільми, і що вона бачить – те саме життя, що і тепер: ті самі люди, тільки в іншому одязі. І все це показується, як нормальне життя, без прив’язки до будівництва комунізму. Тоді звідки глядачу дізнатися про те, що саме втеча у приватне життя і була можливістю заховатися від комунізму та його держслужбовців?

Це вже, не говорячи про Інтернет, радіо та різного роду групи у соціальних мережах, які розповсюджують ностальгічні пости про радянське.

Отже, ностальгія є сильною зброєю у руках російської пропаганди, адже завдяки їй Росії вдалося безболісно захопити Крим та розв’язати війну на Сході України. Вона є дієвою, тому що формувалася не тільки політичними заявами, але і книгами, фільмами та серіалами.

Для протистояння цьому виклику Україні потрібно втілювати комплексну державну політику, розбудовувати власний інформаційний простір. Адже навіть після 7 років війни на Сході України через об’єктивні і суб’єктивні причини не все населення України усвідомлює загрозу, яку несе Росія для української ідентичності.

Аналітична група Центру протидії деструктивній пропаганді та інформаційним агресіям АМ&PM