Війна проти громадянського суспільства. Чому Володимир Зеленський повторює помилки Януковича

Період карантину – це час посилення влади та послаблення опозиції. Перша здобуває більше повноважень і стає головним гравцем у подоланні пандемії, друга дещо маргіналізується, адже критика з її боку завжди може тлумачитися як перешкоджання тим, хто стоїть на чолі приборкання COVID-19. Це ситуація властива багатьом країнам, де наявний політичний плюралізм. До того ж в умовах епідемії жоден інформаційний привід неспроможний позмагатися у значущості зі зведеннями Міністерство охорони здоров’я, повідомленнями органів місцевого самоврядування про режим карантину чи репортажем із лікарні, де перебувають хворі на коронавірусну інфекцію. Коли йдеться про українські реалії, то багато хто жартує: якби пандемії не було, її варто було б вигадати. Йдеться не про конспірологічні версії походження вірусу, а про те, що викликами у сфері медицини Володимир Зеленський і його команда можуть пояснювати свої попередні прорахунки в економічній політиці, сповільнення темпу реформ, невдалу кадрову політику.

У березні, напередодні оголошення надзвичайної ситуації в Україні через пандемію коронавірусу, топовими темами в Україні були мирні ініціативи самого Володимира Зеленського і його найближчого оточення. Великим скандалом стали спроба радника (нині вже відправленого у відставку) секретаря РНБО Сергія Сивохи презентувати в Києві «платформу примирення» з окупованим Донбасом та підписання головою Офісу Президента Сергієм Єрмаком у Мінську документа про створення спільної з представниками самопроголошених республік Консультативної ради. Як часто бувало в таких випадках, своє слово мала сказати вулиця: Україну могли б сколихнути масові акції протесту, ініційовані парламентськими та позапарламентськими опозиційними силами. 14-го березня до Дня добровольця відбувся кількатисячний  марш «Ні капітуляції», однак потім через карантин виникла вимушена пауза.

24 травня на вулицях Києва та інших міст України відбулися акції Руху опору капітуляції.

Єдиною можливою формою протесту стала «Весна на граніті» під будівлею Офісу Президента, що на вулиці Банковій у Києві. Це по суті одиничний пікет Ярини Чорногуз – 24-річної ветеранки російсько-української війни, медика добровольчого батальйону «Госпітальєри», яка в січні цього року втратила на фронті свого коханого. Ярина вже понад місяць тримає в «облозі» Офіс Зеленського з вимогою припинити капітулянтську політику, а саме скасувати спільну із сепаратистами Консультативну раду з урегулювання конфлікту на Донбасі. Акція «Весна на граніті» (очевидним у назві є натяк на студентські протести 1990-го, що передували виходу України з СРСР та проголошенню незалежності) має чимало прихильників, однак через режим карантину, поруч із Яриною Чорногуз збирається одночасно не більше 10 людей, медіа не залишають поза увагою цей протест, активною є його підтримка й серед користувачів соцмереж.

Акція Ярини Чорногуз стала ядром для протестів після остаточного скасування карантину. Щойно санітарні вимоги були послаблені, 24 травня на вулицях Києва та інших міст України відбулися акції Руху опору капітуляції. Наразі не дуже чисельні. Але протестний сезон можна вважати відкритим. Влада дала достатньо приводів для цього.

Недавно в односторонньому порядку підвищено статус української делегації на переговорах у Мінську (це може свідчити про схильність офіційного Києва прийняти російське тлумачення подій на Донбасі не як інтервенції РФ, а як внутрішнього українського конфлікту). На початку квітня вибухнув скандал навколо так званих плівок Єрмака – записів, на яких начебто брат голови Офісу Президента буквально торгував призначенням на посади. Тривають судові процеси проти ветеранів-добровольців, яких звинувачують у вбивстві журналіста Павла Шеремета: двох із трьох підозрюваних тримають під вартою із грудня, хоча досі не наведено жодних переконливих доказів їхньої причетності до резонансного злочину. Державне бюро розслідувань намагається звинуватити колишніх Президента, секретаря РНБО і командувача ВМС у тому, що саме внаслідок їхніх дій у листопаді 2018-го у Керченській протоці українські моряки потрапили в російський полон. Курйозом стала справа проти волонтерки Марусі Звіробій та депутатки від «Європейської солідарності» Софії Федини. За сказані на камеру слова на адресу Президента «він думає, що він безсмертний?» у березні цього року було відкрито кримінальне провадження за «погрозу вбивством Президенту України. Зараз триває слідство. Справа навряд чи матиме перспективи, однак такі абсурдні звинувачення з часом можуть стати прелюдією повноцінних політичних репресій.

За сказані на камеру слова на адресу Президента «він думає, що він безсмертний?» у березні цього року було відкрито кримінальне провадження за «погрозу вбивством Президенту України.

В опозиційних колах події останніх років називають реваншем, себто поверненням у часи Віктора Януковича. Деякі симптоми цього і справді важко не помітити. Режим Януковича відкрито ворогував з активістським середовищем і незалежними медіа. «Тараном» у цьому конфлікті зазвичай виступав генеральний прокурор. Недавно призначена на цю посаду Ірина Венедіктова відкрито пішла на конфронтацію з деякими громадськими організаціями. Вона різко відреагувала на акцію протесту під її будником: активісти виступали проти поспішного завершення розслідування справи Катерини Гандзюк (херсонську активістку, яка мала конфлікт із місцевою мафією, зловмисники облили кислотою, від отриманих травм дівчина померла). У відповідь пані Венедіктова заявила, що справжні правозахисники, мовляв, не кричать на вулицях. Скандалом обернувся коментар генпрокурора й щодо іншого резонансного розслідування – справи одеського активіста Сергія Стерненка, котрий у 2018-му році пережив три напади на себе. Під час останнього хлопець завдав одному з нападників травми, від яких той помер у лікарні. Проросійські політики й підконтрольні їм ЗМІ наполегливо створювали образ «убивці Стерненка, який безкарно розгулює на свободі». Ірина Венедіктова в інтерв’ю «Українській правді» сказала, що невдовзі Сергієві мають оголосити підозру у вбивстві, однак коли її слова опублікували, вона дещо змінила свою позицію: мовляв, не дуже добре обізнана з матеріалами справи.

Погіршується ситуація й зі свободою слова: 29 квітня біля будівлі Кабміну поліцейськими був атакований журналіст «Громадського ТБ» Богдан Кутєпов, а народний депутат із пропрезидентської партії Олександр Дубінський ініціював порушення кримінального провадження проти головної редакторки «Слідство-інфо» Анни Бабінець через те, що вона звернулася до нього з інформаційним запитом (журналістка хотіла дізнатися, чи контактував Дубінський з американськими політиками).

Нинішня ситуація від часів Януковича відрізняється тим, що тоді війну проти громадянського суспільства влада вела централізовано, були навіть ініціативи запровадження закону про іноземних агентів (за аналогією з російським), щоб обмежити діяльність НУО, а сьогодні це намагаються робити проросійські сили в міру своїх можливостей.

Відразу кільком медіа («Бабель», «Букви», «Тиждень», «Скрипін», «Главком» тощо) було відмовлено в акредитації на підсумкову пресконференцію, присвячену підсумкам першого року каденції Президента Володимира Зеленського. Формулювання було таким: «щоб не порушувати санітарних норм і обмежити кількість учасників». За дивним збігом обставин, ЗМІ, які не потрапили на пресконференцію, відомі своєю критикою глави держави з проукраїнських та проєвропейських позицій. Натомість на зустріч із Зеленським потрапили проросійські журналісти, які відіграли роль «зручної опозиції», адже, відповідаючи на їхні запитання, президент завжди міг натякнути, що такі ЗМІ, як, наприклад, NewsOne фінансуються Росією.

Нинішня ситуація від часів Януковича відрізняється тим, що тоді війну проти громадянського суспільства влада вела централізовано, були навіть ініціативи запровадження закону про іноземних агентів (за аналогією з російським), щоб обмежити діяльність НУО, а сьогодні це намагаються робити проросійські сили в міру своїх можливостей. У партії «Слуга народу» цілком оформилася проросійська фронда, переважно до неї належать депутати з так званої групи Коломойського (Бужанський, Дубінський тощо). Саме вони ширять в інформаційному просторі міф про всесильних «соросят» – представників фінансованих західними фондами НУО, які начебто працюють проти України в інтересах Заходу.

Колишні функціонери режиму Януковича розгорнули активну кампанію з дискредитації Майдану. Проти активістів масово подаються позови, які здебільшого ініціює колишній заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов. Один із найпоказовіших – проти Тетяни Чорновол, колишньої депутатки від «Народного фронту», яку намагаються звинуватити у вбивстві співробітника офісу Партії регіонів у лютому 2014 року.

Проросійський блогер Анатолій Шарій буквально демонізує активістське середовище й навіть запустив у Youtube ролики, у яких він в образі Сталіна обіцяє «відправляти в табори й розстрілювати» громадських діячів.

Зрозуміло, що ані Шарій, ані Портнов не є представниками влади. Але вони опосередковано впливають на інформаційний порядок денний в країні, а він своєю чергою впливає на Президента, який від самого початку мав проблеми із ветерансько-активістським середовищем. І нерідко глава держави озвучує проросійські наративи: так, у своїй промові до річниці подій в Одесі 2-го травня він закликав шукати відповіді на запитання «Хто винен у трагедії 2 травня?». Досі офіційна версія тих подій трималася на тому, що першими вогонь в Одесі відкрили проросійські активісти за сприяння та бездіяльності міліції. Володимир Зеленський, який прагне бути «над сутичкою», перекреслив цю версію. Таким чином він у цьому питанні, як і в багатьох інших, створює для реваншистів сприятливий режим, яким вони й користуються за будь-якої нагоди.

Відповіддю на повзучий реванш стало звернення учасників Революції гідності до Президента, в якому вони закликали припинити переслідування ветеранів і добровольців та зупинити дискредитацію Майдану.

Відповіддю на повзучий реванш стало звернення учасників Революції гідності до Президента, в якому вони закликали припинити переслідування ветеранів і добровольців та зупинити дискредитацію Майдану. Документ підписали чимало відомих діячів, котрі дотримуються проукраїнської та проєвропейської позицій. Можливо, зі скасуванням режиму карантину ці вимоги будуть озвучення ще раз під час масових вуличних акцій протесту. Зеленському недвозначно натякають на те, що в разі нівелювання здобутків Революції гідності, Майдан може повторитись.

Степан Назаренко – український журналіст, публіцист, волонтер. Працював у багатьох відомих ділових ЗМІ й на телеканалах.