В Україні за минулий рік було більше 100 випадків переслідування активістів

В останні роки в Україні відбувається велика кількість тиску, переслідувань та нападів на правозахисників і громадських активістів. Більшість резонансних справ тримаються у полі зору виключно через надзусилля громадянського суспільства. Ускладнюється така ситуація і відсутністю в країні законів, що регламентують відповідальність за напади на громадських діячів, а подібні справи кваліфікуються як загально кримінальні.

У 2020 році правозахисники зафіксували 101 випадок нападів і переслідувань громадських активістів в Україні. За інформацією Центру прав людини ZMINA, найнебезпечнішими видами активізму виявилися протидія корупції, захист прав ЛГБТІК-людей та захист довкілля.

Як повідомила дослідниця ZMINA Анастасія Москвичова, серед задокументованих інцидентів найпоширенішими були спроби залякування активістів (22), фізичні напади на них (21) та знищення чи пошкодження їхнього майна (18). Лише у чотирьох випадків нападів з-поміж згаданих 21 було оголошено про підозру ймовірним нападникам.

Регіонами-лідерами за кількістю інцидентів залишаються Київ (44) та Одеська область (10). За ними – Київська, Дніпропетровська області (по 8) та Харківщина (6).

Автори доповіді зауважують, що незважаючи на карантинні обмеження по всій країні, у 2020 році випадків переслідувань менше не стало. Ба більше, у цей період дослідники фіксували зловживання спробами притягти активістів до адміністративної відповідальності за проведення мирних зібрань, утім, більшість цих протоколів суди скасували.

Дискредитаційні кампанії

Активістів також часто юридично переслідують та розгортають проти них дискредитаційні кампанії – у 2020 році таких випадків сталося по десять і дев’ять відповідно. Так, у лютому минулого року поліція за позовом нардепа Андрія Деркача розпочала провадження про нібито розкрадання міжнародної технічної допомоги на суму 149 мільйонів доларів за участю Центру протидії корупції (ЦПК) та пацієнтської організації «100% життя».

А у квітні 2020 року паралельно була розгорнута дискредитаційна кампанія на різних медіаплатформах, у якій голову ЦПК Віталія Шабуніна та голову Координаційної ради БО «100% Життя» Дмитра Шерембея звинуватили в «присвоєнні» коштів. Однак доказів цього в матеріалах ЗМІ не було.

«Ми втягнуті в дванадцять судових процесів та чотири кримінальні справи за фейковими обвинуваченнями. Але все це – лише марна спроба загальмувати роботу нашої організації та заткнути нам рота. Наразі ми маємо повноцінний план війни та виграємо всі суди – ніщо та ніхто не здатні нас зупинити», – заявив Дмитро Шерембей.

Підпали та погрози

Серед найбільш небезпечних видів громадської діяльності залишається захист довкілля. Так, у грудні минулого року невідомі двічі підпалили сіновал на стайні «Щербаті Цуглі» в селі Прибірськ на Київщині, де група ентузіастів намагається відновити майже зниклу породу поліських коней. Постраждалий екоактивіст Юрій Ягусевич, який є власником стайні й розводить цих коней, підпали пов’язує зі своїм публічним дописом, в якому звернув увагу на роботу важкої техніки на березі річки Тетерів у Прибірську. За словами активіста, пізніше після публікації йому стали передавати «через людей» усні погрози від ініціатора проведення робіт.

Юрій Ягусевич вважає, що через бездіяльність поліції і відмову починати провадження після першого підпалу зловмисники вирішили, що й нова атака зійде їм з рук. «Поліція є монополістом у сфері охорони права, тобто ще радянські тоталітарні закони не дають повноцінної змоги для самозахисту, починаючи від заборони на збройний самозахист й закінчуючи неможливістю самостійно зібрати матеріали та докази для суду, які він просто не прийме від приватної особи чи детективного агентства. Ми повністю у владі системи, яка не працює», – переконаний активіст.

Законопроекти,  що порушують права людини

Правозахисники також нагадали про 12 законопроєктів, які були зареєстровані у Верховній Раді протягом 2020 року і прийняття яких загрожуватиме свободі асоціацій і мирних зібрань, спровокує дискримінацію правозахисників і громадських активістів та поширення гомофобних ідей. Більш того, за словами правової аналітикині ZMINA Олени Виноградової, кожен із законопроєктів може стати кричущим порушенням міжнародних стандартів в сфері прав людини і зобов’язань, які Україна взяла на себе перед міжнародною спільнотою.

«Щонайменше третина вказаних проєктів – це калька чи запозичення ідей нашого північного сусіда, країни-агресора, яка заповнює не тільки інформаційний простір України своєю пропагандою, а й намагається просунути свої отруйні ідеї в наше законодавство. Тому надзвичайно важливо говорити про такі законопроєкти, щоб суспільство розуміло їхню небезпеку і усвідомлювало наслідки їх прийняття», – додала Виноградова.

Моніторинг тиску на правозахисників у Донецькій області

Наталія Аляб’єва, адвокатка, координаторка проекту «Моніторинг тиску на громадських активістів і правозахисників у Донецькій області» розповіла, що постраждалі з цього регіону переважно говорять про незадоволення рівнем ефективності розслідувань зі справ, які стосуються тиску, нападів, переслідувань активістів і громадських правозахисників. А також необхідністю постійно мотивувати слідчих шляхом подання заяв і запитів. Щодо якості розслідувань, то вона залишається на низькому рівні. І тому, автори дослідження акцентують увагу на тому, що нападники відчувають безкарність. Незахищеними залишаються жертви тиску, переслідувань, нападів (правозахисники та громадські активісти).

Проблеми та недоліки в офіційних розслідуваннях, які можуть свідчити про їх неефективність:

• невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР;
• відсутність оперативності у діях правоохоронців;
• не проведення слідчих дій за клопотаннями потерпілих.

Наприклад, було задокументовано 10 випадків, коли заяви було подано до поліції, але з них тільки дві справи  були  внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань. На практиці це виключає можливість для потерпілої особи звернутися за допомогою  правоохоронних органів. І крім ймовірних фізичних розладів здоров’я в результаті нападів, всі активісти також травмовані психологічно. А дехто з них зазнали також матеріальних збитків (зруйновані будинки або спалені автомобілі ).

На жаль, сьогодні бездіяльність правоохоронних органів закриває для постраждалих можливість скористатися одним з найефективніших механізмів отримання компенсації та відновлення справедливості в Україні.

Наталя Толуб