Україна в ЄС: бути чи не бути?

Щоб мати більше шансів на членство в ЄС, Україна повинна не тільки провести необхідні реформи, але й переконати ті держави-члени, які більш скептично ставляться до розширення союзу. Також було б непогано включити перспективу членства в ЄС до нової версії Угоди про асоціацію між Києвом та Європейським Союзом, хоча ця пропозиція на цей момент може й видаватися нереалістичною. Пропонуємо вашій увазі декілька питань, які обговорювалися депутатами Європарламенту та західними експертами на конференції Mind Mapping Ukraine in Europe: Where Does Ukraine Belong? A European Perspective, організованій Українським вільним університетом у Мюнхені та журналом Brussels Ukraїna Review з нагоди сотої річниці заснування університету. Учасники конференції також заявили, що ЄС повинен посилити свій тиск на Росію через дії у Криму та на Донбасі. Крім того, зазнала критики позиція Берліна стосовно будівництва газопроводу «Північний потік-2».

Україна та її (можливе) місце в «клубі» ЄС

Ребекка Гармс, колишня депутатка Європарламенту від партії «Союз 90/Зелені»: «Наразі угоди про асоціацію видаються проєктами, які не здатні призвести до членства в ЄС. І я думаю, що це неправильно. Я вважаю, що угоди про асоціацію потрібно змінити, і вони мають містити перспективу членства. На мою думку, це є справжнім вразливим місцем угод про асоціацію, і ЄС повинен розв’язати це питання. Я завжди вважала підписання угоди про асоціацію достатнім кроком для припинення дискусії щодо перспективи членства».

Міхаель Ґалер, депутат Європарламенту від Німеччини (група ЄНП), доповідач щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: «Якби існувала ідеальна Україна, то особисто я погодився би (надати членство). Європейський Союз не видає конкретного запрошення чи підтвердження жодній державі, згідно зі статтею 49 Римського договору, яка передбачає, що будь-яка (європейська) держава може стати членом, якщо вона відповідає певним критеріям. Я гадаю, що суперечка пов’язана не з Україною, а з обставинами. Наприклад, багато держав-членів та впливових політиків не схильні обговорювати будь-які перспективи розширення щодо будь-якої держави, навіть стосовно Балкан, які оточені Європейським Союзом, а не перебувають на його периферії».

Роланд Фройденштейн, директор політичних програм Центру імені Мартенса: «Об’єктивно кажучи, ми відчуваємо щось на кшталт втоми від розширення. Інакше кажучи, це відчуття того, що розширення 2000-х років відбулися занадто швидко, занадто масово, занадто багато країн приєдналися одночасно і що ЄС буде потрібно ще навіть більше часу, ніж уже минуло, щоб стабілізувати свій стан. Багато скептиків розширення сприйняли проблеми з демократією та верховенством права всередині самого ЄС як додатковий доказ того, що ми прийняли занадто багато країн занадто швидко і що ми повинні мати ретельніший підхід у цьому питанні, в об’єктивному сенсі. Нам слід бути обережнішими щодо подальших розширень».

Віола фон Крамон-Таубадель, депутатка Європарламенту від Німеччини (група партії «Союз 90/Зелені»): «Відчувається велика втома від розширення. Не в німецькій делегації, але, окрім німців, зараз серед шведських політиків – деяких шведських політиків – також нідерландські, французькі політики є не дуже зацікавленими. Тож дозвольте дати вам гарну пораду: спробуйте налагодити зв’язок з різними друзями України, які не дуже добре обізнані в ситуації і які іноді говорять [говорять? – Н.Р.] про неї зі співчуттям, а іноді просто не розбираються й не дуже обізнані в ситуації. Це допомогло б, якби ми могли трохи більше залучити деякі інші країни та деякі інші країни-члени ЄС у наше обговорення майбутнього українців».

Міхаель Ґалер: «Звичайно, ми працюємо поетапно, щоб зробити вступ України ймовірнішим, і перспектива з’являється. Я хотів би, щоб Україна, як і багато інших країн, об’єднала зусилля багатьох зацікавлених сторін, а також справжніх реформаторів серед представників громадянського суспільства й навіть Європейського парламенту, які прагнуть привести Україну до того етапу, коли вона заявить, що хоче офіційно оформити процес вступу, щоб врешті-решт ЄС зміг затвердити для України новий статус».

Роланд Фройденштейн: «Якщо ви запитаєте французів, нідерландців, італійців чи португальців, то вони, скоріш за все, висловлять дуже скептичне ставлення до такої перспективи (вступу України до ЄС – ред.) і, можливо, наведуть аргументи проти. Але тут (на цій конференції – ред.) є й німці, які ставляться до України з більшою прихильністю та наводять зустрічні аргументи. Отже, я намагаюся сказати, що навернення у віру не завжди потребує проповіді. Вам слід налагоджувати зв’язок з ЄС та його установами, а також з тими державами-членами та їхніми представниками, які налаштовані більш скептично стосовно країн і Західних Балкан, і Східної Європи…

Гадаю, було б непогано прописати перспективу членства в ЄС в оновленій версії Угоди про асоціацію. Але наразі я не думаю, що це може реально статися протягом наступних кількох років.

Якщо ви подивитеся на угоди між Україною та ЄС, всі вони, починаючи з Угоди про асоціацію й далі практично кожна декларація затверджена за результатами саміту, містять такий вираз: «Україна має європейську перспективу». У цьому вся краса єврократичного Брюсселя: такі формулювання мають те значення, яке б ви хотіли, щоб вони мали. Не більше і не менше.

Для деяких держав-членів, таких як Польща, країни Балтії та інші держави Центральної Європи, «європейська перспектива» є кодом майбутнього членства. Для інших країн, таких як Франція, Австрія та Німеччина, європейська перспектива означає все що завгодно, але не членство. І в цьому сутність Європи: у постійному компромісі. «Європейська перспектива» – це те, з чим кожен може погодитися, тоді як, якщо хтось запропонує прописати майбутнє членство в таку декларацію, ціла низка країн-членів негайно висловляться проти.

Отже, я думаю (нам потрібно) тримати двері відчиненими, сказати, що, крім офіційних декларацій, звичайно, ще є стаття 49 (Договору про Європейський Союз) і, звісно, кожна європейська країна, яка відповідає критеріям, має шанс стати членом. Але ми пересвідчилися, що встановлювати терміни або давати чіткі обіцянки до того, як було досягнуто значного прогресу, принаймні щодо очевидного наближення до основних норм і вимог Євросоюзу, було помилкою, і ці помилки було допущено у 2000-х роках. І ми вважаємо, що ми винесли урок. Звичайно, Україна є європейською країною, у цьому немає жодних сумнівів… Ба більше, немає жодних біологічних причин, які б могли завадити українцям побудувати ефективну ринкову економіку, верховенство права, дієву систему стримувань і противаг».

Україна та її «домашнє завдання» з європейської інтеграції

Міхаель Ґалер: «Я кажу українцям: якщо ви хочете бути прийнятими, ви повинні відповідати цій події та ретельно підготуватися. І в якийсь момент, я в цьому переконаний, ті, хто приймають рішення в Європейському Союзі, скажуть: «Було б дуже нерозумно не прийняти таку сильну, стабільну та привабливу державу. Ми зацікавлені у тому, щоб мати таку країну-члена як Україна».

Однак цей момент ще не настав, і ми зосереджуємося на інших питаннях, тому поки розширення, незалежно від держави, не вбачається нам привабливим. Я б сказав, що ми ведемо цю дискусію не через Росію, а через загальну ситуацію, і, звичайно, потрібно зробити ще багато чого, перш ніж ми зможемо говорити про ідеальну Україну».

Ребекка Гармс: «Українці повинні запитати ЄС, що станеться, якщо вони виконають усі вимоги. Але це питання було б набагато серйознішим і сприймалося б набагато серйозніше, якби українські партнери по Угоді про асоціацію не робили, знову і знову, два кроки реформ уперед, а потім три кроки назад стосовно Угоди. Або крок вперед і півкроку назад. Відповідь залежить від різних сфер реформ… Отже, щоб отримати позитивну відповідь від ЄС, для українців існує така перспектива членства. Вона стане набагато реалістичнішою, якщо українці будуть більш послідовними у проведенні реформ.

Я знаю, що це непросто, що в різних сферах потрібно провести дуже трудомісткі та складні процеси, але Україна прагнула мати цю угоду. Це – бажання країни. Я з великою занепокоєністю спостерігаю наскільки складно, наприклад, проводити реформу судової системи. Це справді ключова реформа, яка покращить життя всієї країни, усіх її громадян. І дискусія щодо судової реформи розпочалася не в контексті Угоди про асоціацію, а вже під час і після Помаранчевої революції. І все ще існує проблема політичного впливу у судовій системі та відсутності чіткого верховенства права, процедур, яким би довіряли українці».

Роланд Фройденштейн: «За останні пару років, український уряд подавав неоднозначні сигнали. Був рух вперед і назад, були злети й падіння, було два кроки вперед і один крок назад, але немає чіткого руху до системного підходу до боротьби з корупцією, до зміцнення верховенства права, зміцненні незалежності судової влади та наближення України до етапу, коли ЄС зможе сказати: «Так, ви маєте перспективу членства, ми починаємо переговори». Вибачте за надмірний песимізм, але я розповідаю про стан речей у Брюсселі та в більшості столиць держав-членів. Потрібно докласти максимальних зусиль, виходячи з теперішньої ситуації. І, знову ж таки, я наголошую, що немає жодної причини для ненадання Україні членства ЄС у майбутньому».

Олександр Мотиль, професор політології Ратґерського університету та Українського вільного університету в Мюнхені: «Учасники вказали на зупинку процесу реформ – один крок вперед, один крок назад, два кроки вперед, один крок назад, і це, звичайно, правда. Та водночас це приховує, на мою думку, певну реальність. А саме, незважаючи на такий непевний, нерішучий рух вперед і назад, якщо ви подивитесь на прогрес України за останні 20 або 30 років, безперечно, сьогодні це набагато краща держава, ніж була 30 років тому. І хоча може здаватися, що вона не спроможна рухатися вперед, Україна все ж рухається вперед. Так чи інакше, їй вдається це робити, тому, можливо, ситуація не така безнадійна, як видається».

Віола фон Крамон-Таубадель: «Я думаю, що реформа пов’язана з електронними закупівлями є великим кроком уперед. Тепер ми бачимо більшу прозорість та чіткіший курс дій. Більшу відкритість щодо того, куди йдуть гроші платників податків. Бачимо інших, навіть інше покоління політиків, бо вони розуміють, що політика – це не лише спосіб заробити гроші. Це – спосіб послужити людям, громадянам. Отже, змінилося немало. Також варто відзначити електронне декларування. Можливо, це надто жорсткий крок, оскільки він трохи суперечливий, але загалом це також великий крок уперед».

Роланд Фройденштейн: «Україні вдалося зберегти стабільність економіки та стабілізувати гривню. Це не можна назвати реформою, але це, безперечно, те, без чого будь-яка реформа абсолютно неможлива. Отже, варто відзначити майстерність України в економічному плані».

Ребекка Гармс: «Моїми улюбленими є реформа поліції та децентралізація. Обидві все ще тривають. Я також високо оцінюю створення антикорупційних інституцій у судовій системі. Їм постійно щось загрожує, але це великий крок. І я також завжди називаю великим успіхом створення української армії. Про це завжди забувають, але армії не існувало, коли розпочалася російська агресія. Це величезне досягнення, і також є досить важливим з точки зору Європи. Бо як би тепер виглядала Україна, якби українці не змогли цього зробити? Також було прийнято дуже багато менш масштабних рішень, менших започаткувань за підтримки державних установ у галузі культури, містобудування. Отже, я знаю, що Україна сильно змінилася навіть під час агресії і навіть у складних умовах».

Роланд Фройденштейн: «Я вважаю, що найактуальнішою порадою, яку аналітичні центри зараз дають інституціям ЄС та урядам держав-членів, є стимулювання українського уряду та українських інституцій до подальших реформ і стабільнішого курсу реформ як за принципом «більше за більше», так і за принципом «менше за менше». Інакше кажучи, посилення обумовленості всіх додаткових форм допомоги, підтримки, які можуть бути надані Україні, але також стосовно відкриття ринку тощо. Тобто, усе повинно бути набагато суворіше обумовлено чітким і стабільним прогресом у зміцненні верховенства права. Я щойно прочитав статтю Німецької ради з міжнародних відносин, написану наприкінці минулого року, у якій міститься саме такий підхід. До речі, серед її авторів є дві українки. Подальші та сильніші умови ЄС, пов’язані з конкретним прогресом, не є покаранням чи дискримінацією або ще чимось, що спрямоване проти України. Це є фактично єдиним ефективним інструментом досягнення певного прогресу, а також наближення України до ЄС».

Віола фон Крамон-Таубадель: «Я, можливо, хотіла би бачити це трохи інакше; Я не була б занадто м’якою. Ми бачимо, що люди навколо Зеленського – це люди, які повертаються з Росії, мають тісні зв’язки з Кремлем, і ми не повинні бути наївними. Ці люди впливають на дії та політику Зеленського. Отже, спостерігається відхилення від курсу, відхилення від порядку денного реформ, і те, що Роланд Фройденштейн зазначив щодо принципів «більше за більше» та «менше за менше» є необхідним кроком, тому що ми хотіли б бачити, як ця країна рухається у правильному напрямку, а не повертає назад, і бути впевненими у тому, що цей рух справді незворотний.

І ми бачили, як швидко це може змінитися, як швидко кілька олігархів можуть взяти ситуацію під свій контроль. Навіть Зеленський намагався цього не допустити. Навколо нього є багато людей, які, безсумнівно, діють в інтересах дуже-дуже багатого бізнесмена. Я б хотіла бути впевненою, що ті кілька досягнень з точки зору реформ, які ми досягли разом із громадянським суспільством та деякими активістами Майдану в період президентства Порошенка, не будуть марними. Це те, чим ми зобов’язані громадянському суспільству та західноорієнтованим людям. Я кажу не про покарання для когось, а про прості умови.

Мені не подобається, коли витрачаються гроші платників податків в Україні, які потім потрапляють в руки деяких олігархів, і про це потрібно говорити відкрито. І коли я дізнаюся, наприклад, про цього дуже корумпованого міністра охорони здоров’я, про те, що він зробив за перший тиждень свого перебування на цій посаді, а це дуже корумповані дії, то я не хочу бачити таких людей на посаді. І коли ми даємо гроші Україні на придбання та закупівлю технічного обладнання для боротьби з COVID-19, я не хочу, щоб ці гроші витрачалися на купівлю чогось втричі дорожче, бо міністр бере частину цих грошей собі. І ці випадки потрібно розглянути, про них потрібно говорити голосно, народ України повинен про це знати, і це в наших інтересах, і це в інтересах українського народу.

Ось чому важливо не відводити погляд, коли йдеться про боротьбу з корупцією, і я хотіла би, щоб люди України вірили в інституцію ЄС, тому ми повинні залишатися відданими цьому шляху та правильному напрямку. Протягом останніх тижнів і місяців ми бачили багато прикладів, що багато українських посадовців не поділяють однакових цінностей і мають різні інтереси стосовно енергетики та інших структурних реформ… Порошенко розпочав дуже добре сприйняту реформу охорони здоров’я. Міхаель Ґалер прекрасно про це знає, і багато разів казав, що це могло б бути справді успішним проєктом. Але Зеленський перебував під впливом багатьох людей і не дуже вірив у такий успіх. Я не хочу вдаватися в деталі, але це пов’язано з певним діловим інтересом директорів клінік тощо. І якщо ми не зупинимо такий курс дій, це завдасть шкоду простим людям, звичайним громадянам, які будуть змушені платити хабарі, навіть більші, ніж зараз, і ми маємо не допустити цього».

Олександр Мотиль: «Нещодавно Конституційний Суд прийняв рішення, яке фактично скасувало низку антикорупційних заходів. Я не фанат президента Зеленського і не найсуворіший його критик, але він постав перед дилемою. Що робити, якщо Конституційний Суд, діючи конституційно, підриває зусилля країни стати більш європейською. І він негайно відповів низкою заходів, які, мабуть, були неконституційними. Хтось добре сказав, що потрібно скликати свого роду Національні збори, де по суті все б переписали. Ну, я гадаю, це було б можливо, але, знову ж таки, це теж може виявитися неконституційним кроком».

Ребекка Гармс: «Це проблема не тільки президента Зеленського, а й усіх президентів: вони стикаються з ситуацією, коли хочуть щось робити й мусять робити, і часто я думаю, що вони мають рацію. І вони робили це проти правил або проти конституції. Зазвичай це означало б, що згодом ви змінюєте закон, особливо якщо за вами стоїть переважна більшість. Але цього ніколи не стається.

Ви знаєте про нещодавнє рішення щодо анулювання ліцензій телеканалів Медведчука і те, як вони це зробили. Я повністю підтримую анулювання, але я думаю, що було б набагато краще, якби Україна могла почати ухвалювати такі рішення на основі певних правил і на основі закону. І чому так стається? Чому президент чи уряд знову і знову діють проти правил. Так відбувається тому, що законодавці поки не можуть діяти самостійно, група деяких великих гравців у промисловості чи економіці не дозволяють їм ухвалювати потрібні рішення. Я думаю, що для України дуже важливо усунути прямий вплив олігархів на прийняття політичних рішень.

Щодо судової системи: Мені відомо багато різних випадків, не тільки стосовно Конституційного Суду. Я спостерігаю за ситуацією у цій сфері багато десятиліть ще й тому, що люди залучають мене до цих спостережень, навіть якщо я цього не хочу. Я в курсі деяких справ, у яких фігурували українці чи громадяни Німеччини, у місцевих судах чи обласних судах в Одесі, Дніпрі та Бахмуті. Отже, сьогодні в багатьох судах існує така ж ситуація, як і в лікарнях: без хабаря ви навіть не матимете засідання суду, якщо вам воно потрібно. І це засвідчує, що незалежність судової системи й робота згідно з нормами та принципами верховенства права поки що залишається кроком, який потрібно зробити Україні».

Україна та (де)окупація Криму і Донбасу

Ребекка Гармс: «Коли я була депутаткою Європейського парламенту, я багато працювала з питанням Туреччини та Кіпру, і я не впевнена, що ЄС знову погодиться мати члена з конфліктом, що відбувається вздовж його кордонів або на його території. Гадаю, що не погодиться. Але ЄС та НАТО мають поставитися більш серйозно до питання перспективи Донбасу, російської агресії та окупації території України. Я переконана, що заявити про необхідність політичного рішення – це нормально. Але якщо після семи років війни політичного рішення все ще немає, то ЄС і НАТО повинні переглянути свої стратегії та можливість посилення свого тиску на Росію. Міхаель Ґалер має рацію: Кремль не повинен вирішувати, хто є членом Європейського Союзу, а хто ні. Але через нинішню окупацію й війну чи продовження конфлікту Росія та Кремль мають величезний вплив на перспективу членства України в ЄС».

Віола фон Крамон-Таубадель: «Можливо, це звучатиме дуже агресивно, але я завжди казала, що необхідно збільшити ціну агресії для Путіна, що окупація може бути для нього набагато дорожчою, ніж є зараз. Це можна сказати стосовно всіх так званих «заморожених конфліктів». Більшість із них насправді не є замороженими, бо гинуть люди. У Грузії, вони відбирають квадратний метр або квадратний кілометр грузинської території щоночі. Те саме вони роблять у багатьох інших країнах. І ось ми бачимо, що тепер вони зайшли на територію Азербайджану; вони є скрізь.

Отже, стратегія щодо Росії буде обговорюватися найближчим часом. Думаю, особливо після всіх внутрішніх подій у Росії, свідками яких ми були протягом останніх тижнів та місяців, а також підтримки Лукашенка та всього, що відбувається по сусідству, ми насправді бачимо лише одного переможця в цій ситуації. Ми бачимо, що він перебуває на своєму місці, ніби нічого не сталося. Хоча я не думаю, що це – сила Росії. Це – слабкість Європейського Союзу і наша слабкість, бо ми не визначаємо чітку ціну цих дій, ми просто продовжуємо санкції та готові говорити про це й давати такі пресконференції, як Жозеп Боррель зробив кілька тижнів тому.

Я думаю, що Сєргєй Лавров та Владімір Путін упевнені, що вони на правильному шляху. Це досить очевидно, і це ускладнює наше життя. Більшість депутатів Європейського парламенту дедалі більше не задоволені нинішньою ситуацією і через гібридну війну, і дезінформаційну кампанію навколо вакцинації. Усе це настільки очевидно, настільки організовано й дуже розчаровує.

Виходячи з розмови з українським прем’єр-міністром, що відбулася кілька тижнів тому, я хочу сказати, що, звичайно, ми повинні підтримувати Україну в питанні вакцинації набагато активніше й діяти швидше. Путін уже відправив декілька партій своєї вакцини на окуповані території на Сході, і тепер вони запитують українців, що живуть у західних областях: «Де ваші друзі? Де США? Де ЄС? Хто вас підтримує? Ми, принаймні, отримуємо Sputnik V». Ці дрібниці свідчать про те, що Путін використовує кожну можливість для ще більшої дестабілізації ситуації. У нього немає інтересу, жодного інтересу, у розв’язанні проблеми. Ми повинні накласти більше санкцій і чинити набагато сильніший економічний тиск. Потрібно чітко пояснити ціну окупації та анексії Криму, окупації сходу України та інших територій».

Ребекка Гармс: «Наступне рішення про розширення не буде позитивним досвідом. Я переконана, що окупація Росією деяких частин Грузії, Молдови та України також пов’язана з цим інтересом спотворення можливого процесу розширення. Тому я вважаю, що ЄС повинен бути більш рішучим, кажучи, що не Москва вирішує, хто стане членом, а хто ні. Якщо ЄС справді так вважає, його ставлення до російської агресії та російського вторгнення має бути жорсткішим».

Україна, Європа та новий президент США

Ребекка Гармс: «Я вважаю, що багато рішень, ухвалених у Вашингтоні після інавгурації, засвідчують, що відносини між західними партнерами покращаться і вже покращилися. Вони також враховують інтерес ЄС. Серед новопризначених американських високопосадовців тепер є багато людей, які знайомі з ЄС і які завжди відстоювали необхідність підтримувати добрі відносини із Заходом. Якщо коротко, нинішня ситуація є набагато кращою, ніж очікувалося.

Існують також певні відмінності в інтересах, і головне питання в тому, як Вашингтон, Брюссель та столиці різних держав-членів діятимуть з урахуванням різних інтересів та різних пріоритетів, зокрема у зовнішній політиці. Але я думаю, що стосовно України ми повернемося до дуже доброї співпраці, яка була до Трампа. Отже, посли західних держав, посли країн ЄС, США та Канади мали дуже тісну співпрацю протягом багатьох років із різних питань, і я гадаю, що ця співпраця відновиться й війну знову розглядатимуть як проблему, війну, яку веде Росія, розглядатимуть як проблему для України та Східного партнерства. Я думаю, що для ЄС буде корисно, якщо Сполучені Штати ставитимуться уважніше до цього питання й матимуть чіткішу позицію. Оскільки, це є справжньою проблемою.

Німцям уже варто зайнятися питанням «Північного потоку-2». Сполучені Штати не змінили позиції, дотримуються її і також демонструють межі прийняття. Отже, я переконана, що це буде новою хвилею підтримки для України. І чого я, з іншого боку, іноді боюся, це те, що українці думають, що «дозвіл» нам дає Вашингтон, США. Якщо ви проаналізуєте, хто що робить, то ви побачите, виходячи з кількісних показників, що підтримка ЄС у цілому, а також деяких окремих держав-членів є набагато важливішою за США. Мабуть, ключову роль відіграє постачання летальної зброї, і це, можливо, є слабким місцем у підтримці Європою України, проти якої ведеться війна».

Роланд Фройденштейн: «Я б ніколи не подумав, що доживу до того дня, коли політик з партії «Зелені» виступає за експорт зброї. Але я абсолютно згоден з Ребеккою Гармс, і я також думаю, що настав час для трансатлантичного співробітництва зі Східною Європою – не тільки з Україною, а й з Білоруссю. Що стосується Росії, як-то кажуть, слона в кімнаті, я думаю, нещодавня поїздка Верховного представника Жозепа Борреля до Москви насправді послужила певній меті. Я маю на увазі, що вона справді змінила ставлення, принаймні Брюсселя. Я не впевнений на 100% щодо деяких столиць держав-членів, таких як Париж, але в Брюсселі зараз не можна говорити про якесь перезавантаження або про те, що спілкування з Путіним якось допоможе. У це вже ніхто не вірить. Тож у цьому сенсі я б сказав, що ми перебуваємо в дуже хорошій ситуації з дуже хорошими умовами для кращого трансатлантичного співробітництва з Україною та сусідніми державами».

Віола фон Крамон-Таубадель: «Перші кроки нової адміністрації були вже дуже цінними, дуже корисними. Усі бачать цей зсув і різницю у ставленні до України. З одного боку, буде набагато більше співпереживання, буде набагато більше інтересу, але також будуть і певні умови, які безумовно потрібні. Тому ми, безперечно, маємо підтримку у питанні боротьби з корупцією та встановлення верховенства права.

І я цілком погоджуюся з Ребеккою Гармс. Я маю на увазі, що Берлін не допомагає в питанні газопроводу «Північний потік-2»… Цей проєкт не має на меті нічого, окрім фінансової та геополітичної шкоди Україні. І нещодавно у нас було дуже цікаве слухання в Комітеті з промисловості, досліджень та енергетики, яке засвідчило, що в цьому проєкті немає спільного інтересу, і він не має мети зміцнення енергетичної безпеки Європейського Союзу. Отже, він є бізнес-проєктом, який шкодить інтересам Європейського Союзу. І я сподіваюся, що ми знайдемо можливість без застосування реальних санкцій, але за підтримки Вашингтона зупинити цей проєкт, знайдемо якийсь компроміс, який матиме вплив на ставлення до Росії, і це посилить та, безумовно, дасть більше важелів зовнішній політиці Берліна і Брюсселя.

Отже, я бачу величезну різницю між періодом президентства Трампа й нинішніми подіями. Ми вже провели деякі переговори з Вашингтоном, і загальне враження є виключно позитивним. Діалог дуже конструктивний. Це досвідчені люди: дипломати, аналітики. Отже, порівняти теперішню ситуацію з тим, що відбувалося кілька місяців тому, просто неможливо».

Україна та побажання від її друзів з ЄС

Віола фон Крамон-Таубадель: «Я дуже люблю Україну. Я займаюся питанням України з 1996 року. І з часів здобуття незалежності відбувся значний прогрес. Я бачу нові обличчя, реформа децентралізації привела більше жінок у політику. Я хотіла би бачити більше жінок на високих посадах, особливо у таких непростих сферах як енергетика та безпека. Отже, ми бачимо, що відбуваються позитивні події, хоч яким б критичним іноді не був Брюссель. Але ми всі любимо Україну; наш спільний інтерес у тому, щоб рухатися разом у правильному напрямку. Навіть коли ми висловлюємося категорично, прямолінійно та критикуємо, це не означає, що ми не любимо вашу прекрасну країну. Ми просто хочемо, щоб вона стала ще прекраснішою. І коли справа стосується, наприклад, науки та досліджень, щойно розпочалася програма «Горизонт 2020», і ми хотіли б встановити тісніші зв’язки, мати більше обміну досвідом, більше співпраці в галузі інноваційних технологій та енергоефективності, виробництва акумуляторів та всього, у чому Україна справді сильна, й у питаннях відходу від використання викопного палива. Особливо для нас, партії «Зелені», це має дуже важливе значення. Це питання необхідно вирішувати значно серйозніше, ніж зараз, особливо за нинішнього уряду. Тож було б непогано розвивати усі ці вектори галузевої політики, особливо за підтримки політиків, громадянського суспільства та бізнес-спільноти».

Ребекка Гармс: «Я хотіла б, щоб ми допомогли українцям відновити позитивний погляд на майбутнє. Зараз мене трохи лякає те, що стільки українців з кожним днем стикаються з почуттям невизначеності. Я нещодавно бачила результати досліджень щодо цієї проблеми, страху втратити роботу, і я думаю, що ініціативи Європейського Союзу слід посилити. Я особисто вважаю, що «Горизонт 2030» є корисним проєктом для молоді та студентів. Я дуже сподіваюся, що ідеї екологізації економіки та ідеї Зеленого курсу допоможуть запровадити деякі нововведення, які також заохотять українців до участі в інноваційних проєктах, орієнтованих на майбутнє».

Роланд Фройденштейн: «По-перше, спробуйте залучити на свій бік країни ЄС, які скептично ставляться до будь-якого розширення, не кажучи вже про приєднання України. По-друге, ще один комплімент: Україна прекрасно налагодила співпрацю з діаспорою на заході, що становить кілька поколінь, і ця спільнота сприяла поверненню українців додому. Проживши в Польщі кілька років, я знаю, що це не завжди працює так добре. Отже, в Україні це працює набагато краще, ніж у деяких інших країнах. І по-третє, Слава Україні!»