Удар через мережі: як захистити демократію, не втративши свободу

Події 6 січня у Вашингтоні, коли праві екстремісти з групи підтримки Дональда Трампа вдалися до штурму будівлі американського Конгресу, викликали шок у Сполучених Штатах і в усьому світі. Демократична партія ініціює запуск процедури імпічменту, уже другої для Трампа, за підбурювання до заколоту. Соціальні мережі, які активно використовував президент для підтримки емоційного зв’язку із прибічниками, ухвалили безпрецедентне рішення й позбавили Дональда Трампа можливості користуватися власними платформами.

До Twitter, Facebook, Instagram долучився YouTube, запровадивши нові правила, що дозволяють закривати канали, які поширюють брехливу інформацію щодо виборів у США. Соцмережу Parler, популярну серед американських правих, у якій прибічники Трампа домовлялися про похід на Вашингтон, Apple та Google прибрали з власних магазинів додатків, а компанія Amazon відмовила цій мережі у просторі на хмарних серверах, що призвело фактично до закриття цієї платформи.

Ще не досить зрозумілі політичні наслідки витівки агресивних трампістів та самого Трампа, що призвела до загибелі п’ятьох людей і пошкодження державної власності. Тим більше, з’явилась інформація ФБР про підготовку нападів правих екстремістів на адміністративні будівлі в усіх штатах у дні, що передують інаугурації Джо Байдена. Однак жорстка реакція технічних гігантів, які вдалися до оперативного перекриття комунікаційних можливостей потенційних заколотників, викликала побоювання та критику, причому навіть з боку не палких шанувальників Дональда Трампа.

Так, зокрема, рішення про закриття аккаунтів американського президента назвала сумнівним канцлер Німеччини Ангела Меркель. Офіційний представник уряду ФРН Штефан Зайберт передав думку пані Меркель, яка вважає проблемою довічне відлучення Трампа від соцмереж, оскільки «свобода висловлювання є фундаментальним правом і може бути обмежена лише законодавчими органами, а не згідно з вимогами приватних компаній». Водночас оператори соціальних мереж відповідальні за те, щоби політична дискусія «не була отруєна ненавистю, брехнею та підбурюванням до насильства».

Вочевидь, проблема, сформульована канцлеркою Німеччини, не може бути розв’язана простим шляхом. Треба зважати на те, що приватні компанії – власники соціальних платформ діяли в умовах форс-мажору, надзвичайної ситуації, коли повстала пряма загроза демократичним інституціям, національній безпеці та життю американських громадян. Інша справа, чи могли соціальні мережі запобігти такому розвиткові подій, адже нагнітання ненависті в ультраправих та/або конспірологічних групах тривало довгий час, і сплеск вуличної активності був його наслідком.

Україна стикнулась із таким же явищем у 2014 році, коли російська агресія супроводжувалася надзвичайною активністю прибічників «русской весны» у соцмережах. Причому інколи було важко розрізнити ідейних путіністів та пропагандистів «при виконанні». Не викликала сумнівів їхня єдність у бажанні завдати найбільшої шкоди Україні та допомогти військовим зусиллям агресора й сепаратистів. Через спеціально створені групи здійснювався не лише інформаційно-психологічний вплив на Україну, але й вербування добровольців, координація дій антиукраїнських сил як безпосередньо у зоні конфлікту, так і на всій території України. Між тим рішення про блокування в Україні роботи російських сервісів Яндекс, Mail.Ru Group, «ВКонтакте» та «Одноклассников» на три роки було ухвалено на рівні РНБО лише у травні 2017 року, чесно кажучи, дещо запізно. У травні 2020 року воно було продовжено президентом Зеленським. І у 2017 році, і у 2020-му лунали сумніви, чи не більше шкоди від таких заходів, ніж користі, оскільки є наочне обмеження свободи висловлювання. Але Україна має дотримуватися демократичних прав та свобод і водночас перешкоджати загрозам самому існуванню цих прав та свобод з боку зовнішніх ворожих сил, зокрема шляхом зловживання свободами, яких немає у самій Росії.

Безперечно, є велика різниця між рішенням уряду та рішенням приватних компаній щодо обмеження дій користувачів соціальних мереж та інших інтернет-сервісів, так само як суттєво відрізняються заходи інформаційної безпеки демократичних держав від полювання на опозицію у країнах із поліцейським авторитаризмом. Недарма звучать побоювання, що дії проти мережевої активності агресивних прибічників Трампа будуть використані тим же путінським режимом для виправдання власної боротьби з опонентами Кремля. Але демократія має шукати шляхи залишатися демократією, не втрачаючи можливості ефективно захищати себе від підривних дій ворогів, які інколи маскуються під найбільших її прибічників. Інформаційна ера створює тут як великі можливості, так і непередбачувані виклики. І саме демократія є запорукою, що на загрози буде знайдена адекватна відповідь.

Леонід Швець