Трикутна євроінтеграція

Перший візит міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до Польщі нагадав старі-добрі часи, коли на першому плані у публічній риториці фігурували запевнення у стратегічному партнерстві і безумовній підтримці. Тобто підтримці, яка надаватиметься з польського боку автоматично, без жодних передумов.

Візит всіляко підкреслював зміну атмосфери у відносинах Києва і Варшави – дуже вагоме, хоча наразі єдине реальне досягнення у відносинах двох країн з початком президентства В. Зеленського.

Історичний діалог, який затьмарював відносини впродовж останніх років, залишається складним, але на рівні міністрів закордонних справ і не варто було очікувати якихось гучних протиріч з цього приводу. Умова, яку поставила українська сторона для подальшого просування питання з пошуковими та ексгумаційними роботами в Україні, а саме – відновлення меморіальної дошки на горі Монастир, вже давно була б виконана з польського боку, якби це залежало виключно від польського МЗС. Ризикну припустити, сам польський міністр почувався не дуже комфортно у зв’язку з цим, і навряд чи мав особливе бажання розвивати цю тематику з огляду на обмеженість маневру міністерства в цьому питанні.

Загалом, Дмитра Кулебу прийняли у Польщі позитивно. Відгуки від своїх польських колег та партнерів чую переважно схвальні. Зокрема, й тому, що у Польщі почули від українського міністра те, що давно хотіли почути. Особливо деякі спостерігачі оцінили меседж про важливість регіональної співпраці, що дуже добре лягає у запропоновану польською стороною ідею Люблінського трикутника.

Дарма, що у Польщі та Україні вкладають дещо інше смислове навантаження в цей концепт. Якщо у Польщі ця ідея виникла якийсь час тому в контексті продовження традицій Люблінської унії, річницю підписання якої гучно відзначали минулого року по всій Польщі, для України – це, передусім, можливість ще раз зафіксувати, в якому напрямку ми маємо намір надалі укріплювати свої партнерства і союзництва. Така собі європейська та євроатлантична інтеграція на регіональному рівні. Чи в даному випадку така собі трикутна євроінтеграція. Якщо є проблеми інтегруватись з ЄС і НАТО, чому б не інтегруватись з окремими членами ЄС і НАТО?

Ідея Люблінського трикутника правильна, похвальна і виграшна з різних боків. Зокрема, і з тієї точки зору, що як в Україні, так і Польщі навіть опозиції важко її критикувати – майже унікальне явище у наших політично наелектризованих суспільствах. В українському випадку ця ідея дуже гарно лягає в улюблену прогресивною громадськістю тему створення Балто-Чорноморського союзу і реінкарнації Міжмор’я (не Тримор’я, а саме Міжмор’я). У польському випадку – це один з чітких сигналів важливості і пріоритетності ягелонського концепту зовнішньої політики – з акцентом на розвиток відносин з сусідами на Сході. Тим паче, коли інша  концепція – пястовська (з акцентом на відносини з Німеччиною) – на сьогодні чудово імплементується хіба в економічному сенсі з огляду на обсяг торгівлі між ФРН та РП. А політичні відносини після президентської кампанії у Польщі зайшли в ще більшу фазу напруження.

Іншими словами, популярність подібного концепту (принаймні, в Україні та Польщі) така, що ідею про створення трикутника цілком могли б озвучувати не міністри закордонних справ, а лідери України, Польщі та Литви. Зеленський від такого кроку тільки б виграв електорально.

Життєздатність трикутника

Інше питання – життєздатність трикутника як у Польщі, так і в Україні. За моєю інформацією, першочергова ідея створення цього трикутника належить особисто Яцеку Чапутовичу, який в найближчі місяці вже не буде міністром закордонних справ. Наскільки підтримуватиме й надалі цю ідею його наступник – невідомо. Те, що Україна залишатиметься одним з пріоритетів і нового польського міністра – без сумніву. Тим паче, що в Польщі питання України все впевненіше перетворюється із питання зовнішньої політики у питання внутрішньої політики з огляду на кількість українців, які працюють та мешкають у Польщі. Але наскільки таким пріоритетом залишатиметься формат Люблінського трикутника – невідомо.

Що стосується України, то немає жодних підстав сумніватись у важливості питань взаємодії з Польщею – зокрема, і в рамках регіональних ініціатив та форматів – для міністра Кулеби. Так само нема підстав сумніватись у пріоритетності цього напрямку для інших окремих представників нинішньої влади. Однак, й надалі залишаються питання щодо розуміння важливості цього напрямку загалом і подібних форматів, зокрема, особисто главою держави.

Саме тому потрібна стала динаміка й на найвищому рівні. Цьому міг би посприяти візит до України президента Польщі вже найближчим часом. Важливим сигналом було б, якби президент Дуда зробив свій перший закордонний візит саме до України.

Важливим сигналом з боку українського президента, натомість, стала б грунтовна підготовка і участь у майбутньому саміті Тримор’я восени. Україні потрібно на цьому саміті офіційно стати спостерігачем у цій ініціативі – це було б логічним продовженням Люблінського трикутника. Ще одним логічним продовженням могло б стати створення аналогічного трикутника на рівні Україна-Польща-Румунія. Саме Польща і Румунія – це ті два сусіда України, які у середньо- та навіть довгостроковій перспективі не ризикують стати проросійськими, а відтак можемо розраховувати на їхню підтримку – принаймні політичну – у питаннях стримування російської агресії.

Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа», УП Блоги