Стратегія фортеці в облозі. Лукашенко наслідує Північну Корею

9 серпня мине рік, відколи Олександр Лукашенко намагається втримати владу після очевидної поразки на президентських виборах. Президент-узурпатор прагне «встояти на багнетах». Пряме свідчення тому – підписані 15 липня правки до закону про надзвичайний стан, які серед іншого передбачають залучення Збройних сил республіки до «боротьби з тероризмом, охорони громадської безпеки, запобігання масовим безладам, забезпечення безпеки охоронюваних осіб та об’єктів». На практиці це означатиме, що білоруський режим готовий задіювати армію для придушення опозиційних виступів. У цьому помітні дві тенденції: з одного боку, Лукашенко й сьогодні боїться втратити владу і готовий задля її збереження на жорстокі диктаторські кроки, з другого – він більшою мірою прагне покладатися на власні Збройні Сили, аніж на «імпорт» поліцейських загонів з Росії.

До минулорічних подій Лукашенко хоч і носив «почесне» звання останнього диктатора Європи, його агресія більшою мірою була спрямована проти своїх політичних опонентів всередині країни. На відкриту конфронтацію із Заходом він не наважувався. Тепер же риторика, а головне політика білоруського автократа змінилася. Сьогодні він відкрито звинувачує Захід в організації замахів на себе, підтримці «тероризму» (сучасна білоруська пропаганда ставить знак дорівнює між опозиційністю і тероризмом). Подібно до того, як іранський режим у своїй риториці називає Ізраїль «малим сатаною», а США – «великим сатаною», Олександр Лукашенко бачить головного ворога у колективному Заході, а конкретних виконавців його «злої волі» у сусідніх країнах – Литві, Польщі та України.

Із Литвою, яка надала притулок головній опонентці Лукашенка на виборах 2020 Світлані Тихановській, білоруський режим веде справжню «холодну війну». Окрім того, що між країнами майже повністю припинені дипломатичні стосунки (кількість співробітників посольств обидві країни звели до мінімуму – це чимось нагадує рівень стосунків між Україною та Росією), Білорусь вдається до відвертих провокацій на кордоні. Останнім часом суттєво зросла кількість випадків нелегального перетину білоруско-литовського кордону мігрантами з азійських країн. Від початку року понад тисячу нелегалів намагалися перебратись із Білорусі в Литву, що у 12,5 більше, анід у 2020-му. Вільнюс вимушений був запровадити надзвичайний стан у зв’язку з цією ситуацією. Як повідомляє литовський портал Delfi, міграційна криза вочевидь штучно спровокована білоруською стороною, і, схоже, не без участі Росії. У такий спосіб Мінськ намагається дестабілізувати ситуацію у Литві.

Щодо Польщі Лукашенко намагається шантажувати Варшаву численною польською громадою Білорусі, мовляв, це «наші поляки». Щодо України – тут білоруська пропаганда використовує вже відкатану схему про «табори для підготовки бойовиків» і таке інше. 2 липня Лукашенко виступив із заявою про те, що мовляв, з України потрапляє занадто багато зброї, а відтак кордон із нею треба «повністю перекрити» Очікувано, ані фактів, ані цифр він при цьому не назвав. Власне, як і не уточнив, що він розуміє під перекриттям кордону. Як повідомило українське МЗС, режим роботи пропускних пунктів не змінився. Очільник білоруського дипломатичного відомства Білорусі Володимир Макєй своєю чергою заявив, що для звичайний громадян умови перетину кордону не змінилися, просто у прикордонній зоні буде «ретельніший контроль».

Схоже, риторика Лукашенка більшою мірою обернена всередину країни. Його залякування агресивними сусідами, що засилають на територію Білорусі шпигунів і диверсантів нагадують радянську історію 1930-х, або ж північнокорейську пропаганду, яка змальовує КНДР як фортецю, яка перебуває в облозі ворогів.

Степан Назаренко