Реальні історії поранених на Донбасі цивільних українців

Сьогодні для багатьох людей, що отримали поранення на Донбасі, проходження  обстежень, а також сама комунікація з представниками державних органів для отримання статусу інваліда, є важкою як фізично, так і психологічно. Вони розповіли «Promote Ukraine» свої моторошні історії обстрілів мирного населення на Донбасі. А ми дослідили що відбувається з «державною машиною», яка пропускає крізь себе таких людей.

 Війна з перших вуст:

«Коли людину вбивають, вона навіть збагнути не може, що з нею відбувається. Йшла, вела велосипед, а тепер лежу. Хочу встати і йти, а тіла немає. А потім тільки приходить думка – це мене вбили. Хтось мені розповідав, людина своєї смерті не чує, ні осколка, ні кулі. Якщо ти чуєш, то ти живий, а своєї смерті людина не чує. Я не чула. І потім приходить думка – це мене вбило, я, напевно, йшла і настала на розтяжку. В голові це крутиться, все міркуєш, все розумієш, але немає тіла. І тоді приходить розгубленість, як це мене вбили, як це так? Усе! Життя на цій землі закінчилося.

Потім лежала в лікарні 2 дні, був обстріл, дочка мене вивезла до Краматорська. Бачила агресивних бойовиків, які автоматами махали, коли ми їхали. Їхали замість 15 хвилин майже дві години манівцями. Доктор як побачив мою руку, то сказав: «ампутувати!».

«На Лісовому ринку був обстріл з мінометів. Мій товариш продавав малину. Почався обстріл, він сховався в будівлі, але побачив, як тітка почала красти його малину. Вибіг і в цьому час рвонуло, осколком вирвало нирку. У лікарні видалили нирку, жовчний міхур і дали третю групу».

«Приїхав на автовокзал до матері, вона була після інсульту. Почали стріляти ми зайшли, пересиділи, начебто пройшло. Був біля під’їзду, хотів поміняти колесо в машині. В цей час потрапив снаряд. Упав, багато крові, син перетягнув мені поясом, щоб зупинити кровотечу. Поїхали в травматологію, я пролежав там 3 години. Було дуже багато народу, поранені, обгорілі. Приїхала дружина. Ми просили швидку в Донецьк, але сказали, що нічого не дадуть, тому що дві швидкі тільки катаються по місту.

Лікар подивився і сказав, що на ампутацію, і що треба чекати, тому що спочатку робили операції тим, у кого пошкодження внутрішніх органів. Зробили знеболююче. Потім ми самі знайшли машину, виїхали о 3 годині, і в 7 вечора були в Донецьку. У мене все було перебито, коліна, артерії, нога просто тіпає. Приїхали в Донецьк, вони теж не хотіли брати, сказали: «Що ж ви привезли напівтруп». Потім ампутували, лежав у реанімації. Коли прокинувся, нога болить, рука болить, потрапило теж по спині».

 Чималі проблеми з отриманням інвалідності

За даними Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, під час конфлікту на Донбасі з 14 квітня 2014 року до 15 лютого 2020 року від 7 до 9 тисяч цивільних осіб було поранено.  Більшість з тих, хто отримав інвалідність внаслідок поранення, проживають на територіях, на яких велися бойові дії і досі ведуться, або це території буферної зони.  І на сьогодні одним з постійних і стабільних джерел їхніх доходів залишається соціальне забезпечення від держави.

У рамках проекту «Просування людського виміру безпеки в Україні» при підтримці «Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЕ», провели дослідження. Одним з його пунктів було питання доступності права на соціальний захист цивільних осіб, які були поранені внаслідок збройного конфлікту на Сході України.

Розпочнемо з медико-соціальних експертних комісії (МСЕК) – це державний орган,  який вирішую чи дати людині інвалідність. Однак часто в пріоритет вони ставлять захист державного бюджету, а не забезпечення прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Зокрема, деякі респонденти вказали на широку практику МСЕК із заниження групи інвалідності, що означає менший обсяг соціальної допомоги. Перш за все, це стосується підвищення  пенсій і допомоги, яка їм виплачується.  Особливо це стосується ситуацій, коли йдеться про визначення другої або третьої групи інвалідності. Оскільки перша група інвалідності встановлюється в дуже серйозних розладах здоров’я і звичайно не викликає сумнівів.

Один з методів, який широко застосовується в МСЕК – це пропозиція встановлення нижчої групи безстроково або вищої групи, але на певний строк. У цьому випадку дають мінімальний термін на повторне обстеження, який, відповідно до законодавства, становить від одного до трьох років.

Особливі сумніви викликають випадки, коли у людини є стійкі наслідки поранень, які на сьогодні в Україні прооперувати немає можливості. А за кордоном операції роблять лише в декількох місцях у світі, і вони є фінансово недоступними як для осіб з інвалідністю, так і для державного бюджету.

Варто зауважити, що для багатьох необхідність проходження повторних обстежень, а також сама комунікація з представниками державних органів, є важкою як фізично, так і психологічно. Із ситуації, коли пропонується альтернатива: отримати нижчу групу довічно і не проходити більше обстеження, або отримати вищу групу, але стати постійним і досить частим відвідувачем МСЕК, багато людей вибирають менш обтяжливий варіант. Погоджуючись тим самим на менший обсяг соціальної допомоги. Ця практика, на нашу думку, є сумнівною з етичної точки зору, а також суперечить рекомендаціям міжнародних органів.

 Як виправити ситуацію?

На наше переконання, можна було би знайти баланс між захистом державного бюджету і захистом прав та інтересів осіб з інвалідністю, якщо би МСЕК приділяла більше уваги соціальним аспектам інвалідності. На жаль, зараз МСЕК віддає перевагу медичним дослідженням і діагностиці. А соціальні фактори приймаються до уваги в мінімальному ступені. Це означає, що можуть бути такі ситуації, коли люди з більш-менш однаковими медичними показниками, могли би отримати різну групу інвалідності, з урахуванням їх індивідуальної соціальної ситуації.

Рекомендації:

Медико-соціальним експертним комісіям обласного та районного рівнів рекомендується:

• припинення практики заниження групи інвалідності;
• більш ретельне дослідження соціального становища осіб з інвалідністю та більш повне включення соціальної складової інвалідності в індивідуальні програми реабілітації осіб з інвалідністю;
• більш ретельне дослідження психологічного стану осіб з інвалідністю, при необхідності, обов’язкове включення даного аспекту в індивідуальні програми реабілітації;
• проведення освітніх заходів для фахівців з питань соціальної адаптації, психологічної допомоги, фізичної реабілітації осіб з інвалідністю з метою більш повного включення даних аспектів в індивідуальні програми реабілітації.

Ленур Керимов, Наталія Аляб’єва,  «Гельсінський фонд з прав людини»,  м. Варшава, Польща