Про місцеві вибори

Перші муніципальні вибори в Україні з рекордно низькою явкою (перший тур – 37%, другий – 29%) на тлі коронавірусної пандемії, дії нового, незбалансованого і недосконалого виборчого кодексу та незавершеної децентралізації не виявили абсолютних переможців. Разом із тим, вони продемонстрували цікаві тенденції, які різняться від сталих результатів попередніх місцевих перегонів.

Низька явка – загальноєвропейська тенденція: муніципальним волевиявленням виборець цікавиться менше, ніж національним. До того ж статистика свідчить, що бажання голосувати традиційно вище у першому, ніж другому турі. Оновлене виборче законодавство України швидше заплутало кандидатів і виборців, ніж вказало простий шлях до обрання.

За фактом жодна з політичних сил не стала єдиним фаворитом електоральних уподобань. Одноосібного переможця немає. За кількістю депутатів рад усіх рівнів лідирує партія «Слуга народу». З маленьким відставанням від неї дві опозиційні сили, що ворогують між собою – «Європейська Солідарність» та «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ). До п’ятірки увійшли також партії «Батьківщина» і «За майбутнє». Але жодна з названих політичних сил не має більшості в регіонах.

У перспективі зростання попиту на проросійські політичні сили швидше за все буде обмежене через вичерпання чисельності їхнього електорату, який ніколи не перевищить за кількістю чверть політично активного населення України. Конкуренція у боротьбі за цю частину електорату зростатиме, але більшість ці політичні сили не матимуть ніколи. Це є незаперечним фактом сучасної української політики. Локальні політичні проєкти, які переважно грають на проросійському електоральному полі, працюватимуть на користь місцевого бізнесу, а тому протидіятимуть російським впливам і не підтримуватимуть сепаратистських настроїв.

Недолугі дії центральної влади нівелювали довіру виборця до турборежимних ноу-хау та підштовхнули його до зрозумілих консервативних рішень на користь локальних лідерів. Український виборець заповненими бюлетенями висловив суттєву довіру місцевим політичним елітам і міським головам. Така тенденція лише посилює місцеве самоврядування й переконує в успішності реформи децентралізації. Вона надала локальним лідерам необхідні повноваження, адміністративний та фінансовий ресурс, чого не мали усі їхні попередники від моменту здобуття незалежності Україною. Шляхом кадрових призначень та перерозподілу місцевих бюджетів еліти посилили свій вплив, а відчувши електоральну підтримку, не стримуватимуть політичних амбіцій та об’єднуватимуться у самостійні політичні проєкти для «взяття» парламенту.

Позапарламентські, місцеві партії перемогли на виборах в окремих містах і регіонах. Депутатами місцевих рад стали представники 110 партій, а серед міських, селищних та сільських голів – представники 46 партій. Загалом муніципальні вибори 2020 року підтвердили тріумф партійного плюралізму в Україні. З точки зору демократичних процесів в Україні та з огляду на потребу балансу політично-партійних інтересів, зокрема у відносинах між центральною і місцевою владою.

Водночас на загальнонаціональних виборах визначальну роль, як і раніше, відіграватимуть рейтингові політичні лідери та партії, які вони очолюють. Достатньо мобілізований електорат продемонструвала «Європейська Солідарність», на користь якої зіграла втрата довіри до «Голосу» та відсутність реальних нових альтернатив патріотично налаштованому електорату. Не виключено, що такі політичні проєкти – питання найближчої перспективи.

Олігархічні групи місцевого масштабу зміцнили владу, але, на мою думку, вони навряд чи підуть на відкритий конфлікт із центральною владою попри наявність гострих суперечностей. Натомість центральна влада співпрацюватиме з місцевою незалежно від їхньої партійної належності. Питанням часу буде пошук оптимального балансу повноважень між центральною владою і місцевим самоврядуванням. У більшості регіонів України сформуються ситуативні політичні союзи на основі особистих або регіональних інтересів. При цьому тимчасові тактичні коаліції не вимагають формалізації. Тому на установчих сесіях формуються ситуативні строкаті альянси з метою обрання голів місцевих рад, секретарів міських рад та формування комісій. Згодом на такі коаліції більшості чекатиме переформатування.

Незбалансоване та недосконале виборче законодавство зберігає ризики активного використання технології так званого «виборчого туризму». Технологія дозволяє будь-якому громадянину України змінити виборчу адресу та скористатися виборчим правом в іншому регіоні. Крім того, на думку громадських організацій, серйозними викликами залишатимуться технології з механізмами підкупу виборців. Зокрема, підвезення виборців на дільниці приватним автотранспортом, «каруселі» або масове фотографування виборчих бюлетенів. В умовах низької явки виборців такі анахронізми зберігатимуться для підкупу та активізації своїх електоральних груп.

Головним завданням на майбутніх загальнонаціональних виборах нових політичних проєктів і традиційних політичних сил буде відчути нові суспільні тренди та скористатися цією перевагою.

Роман Сущенко