EN
FR
DEНедавнє рішення Конституційного Суду України щодо антикорупційних реформ стало шоком для Берліна. Але воно також надало імпульс для судової реформи, і група Великої сімки з підтримки реформ в Україні тісно співпрацює з українською владою в цьому питанні. Про це заявила посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Анка Фельдгузен. В інтерв’ю Наталії Річардсон для журналу «Огляд Україна Брюссель» дипломат висловила занепокоєння правовою незахищеністю та постійною зміною ключових гравців в українській верхівці. Фрау Фельдгузен також розповіла про величезну підтримку, яку Німеччина надає Україні, та про свою любов до цієї держави, де вона працює вже втретє. «Що ніколи не змінюється, так це душевне тепло, з яким мене приймають українці», – каже з посмішкою німецький посол.
Яке найкраще досягнення та найбільша невдача України під керівництвом Зеленського?
Я думаю, що Президент заступив на пост із величезним ентузіазмом та сподіваннями на зміни. Пропрезидентська більшість у парламенті спочатку була величезною та стабільною, і Зеленському вдалося проштовхнути законопроєкти, які гальмувалися роками. Один із них – про децентралізацію, за який Верховна Рада проголосувала в листопаді. Ухвалення земельної реформи проходило складніше, але все ж таки пройшло дуже успішно. Питання ринку землі було на порядку денному ще під час мого першого терміну в Україні у середині 1990-х. Тож ми маємо привітати Зеленського з цим досягненням.
Це не ідеальний закон, але я вважаю, що з часом його можна буде покращувати. Було й багато інших ініціатив. Отже, на мою думку, найбільшим досягненням Зеленського є енергія, з якою він розпочав свій термін, і важливі законопроєкти, яким дали зелене світло.
На мій погляд, оцінювати, що було невдалим, не можна зараз, коли Президент перебуває при владі тільки півтора року. Я вважаю, що судити, якими були невдачі президентів, краще наприкінці їхнього терміну. Нині нашими найбільшими складнощами під час роботи є постійні зміни міністрів, їхніх заступників, очільників Національного банку України чи інших важливих для нас державних структур. Це трохи бентежить нас, давніх партнерів України, можливо, й тому, що ми, німці (сміється), маємо, як правило, дуже стабільні уряди. А тут нам досить часто доводиться встановлювати нові контакти через дуже короткий час.
Україна занурилася у чергову кризу через рішення Конституційного Суду про скасування деяких антикорупційних положень. Як це впливає на відносини Києва з Берліном?
Рішення Конституційного Суду справді було шоком для всіх нас, оскільки воно вразило антикорупційну структуру в дуже чутливому місці. І ми всі погодилися, що це не може бути останнім словом. Україні потрібно знайти вихід із цієї ситуації. Німеччина, як член ЄС і також Великої сімки, майже щодня проводила консультації з українською стороною, яка після того ухвалила кілька законів, котрі мають пом’якшити найбільш кричущі наслідки цього рішення.
Це компромісні закони, ми б націлилися на щось більш далекосяжне, але політика – це мистецтво можливого. Якщо більшість у парламенті не підтримує ту чи іншу пропозицію, тоді треба шукати компроміс. На мій погляд, це рішення Конституційного Суду стало для Президента свого роду одкровенням, воно також надає реальні шанси, що судова реформа дедалі більше потраплятиме в центр уваги. Володимир Зеленський зрозумів, що якби він не взявся за судову реформу, то його плани для України залишилися б нездійсненими. Ось чому Німеччина як член Євросоюзу, а також як учасниця групи Великої сімки з підтримки реформ в Україні дуже активно висловлювала свої ідеї щодо судової реформи – як її можна здійснити та що потрібно зробити першочергово. І ми передали наші побажання українській стороні. Я думаю, що вони були дуже раді отримати конкретні пропозиції стосовно того, що треба робити далі та в якій послідовності.
Для пересічних українців ця криза має й інші наслідки. Є інформація, що Європейська Комісія може тимчасово зупинити безвізовий режим через нездійснення антикорупційних реформ. Чи вважаєте Ви, що українцям знадобляться візи для поїздок до Шенгену?
Я вважаю, що безвізовий режим є одним із найбільших досягнень Революції гідності. На моє переконання, людські контакти були й раніше активними, але нові правила надзвичайно допомогли більшому спілкуванню. Чи може Україна втратити цей привілей? Антикорупційні структури були передумовою безвізового режиму, однак у Євросоюзі ніколи не буває спонтанних рішень. Отже, наразі, я думаю, ми спостерігатимемо за розвитком ситуації та якомога більше допомагатимемо нашим українським партнерам виправити курс. Я особисто дуже оптимістично налаштована на те, що Україна збереже безвізовий режим.
Пані Посол, одним із найбільш актуальних питань для України є ситуація на Донбасі. Ви бачите якісь зміни, якісь позитивні ознаки в розвитку подій у цьому регіоні?
На мій погляд, Мінський процес не має альтернативи, попри те, що він іде дуже повільно, оскільки російській стороні не вистачає політичної волі для того, щоб швидше просуватися вперед. Президент Зеленський та його команда показали, що справді хочуть проявити ініціативу, торік вони були дуже активними. Я думаю, що припинення вогню само по собі є досягненням. Так, воно теж не ідеальне, але завдяки йому було врятовано життя стількох солдатів та цивільних, що ми повинні підтримати продовження режиму припинення вогню. На мій погляд, це добре й тому, що люди по обидва боки лінії зіткнення звикають до цієї відносної стабільності та спокою, і вони тиснутимуть на свої сторони, вимагаючи продовження. Адже люди хочуть повернення нормального життя.
Серед інших досягнень – два обміни в’язнями та відкриття ще двох пунктів пропуску, хоча інша сторона їх не відкривала. Я вважаю, що у цих конкретних питаннях Україна досягла великого поступу, та вірю, що ми побачимо більше результатів пізніше, після закінчення пандемії. Ще потрібно – і, на мою думку, Президент Зеленський уважає це першорядним питанням – боротися за серця й думки мешканців неконтрольованих територій. Телеканал «Дім» – одна з його видатних ідей, як завоювати їхню симпатію, але я думаю, що українській стороні доведеться працювати здебільшого над тим, щоб зробити контрольовані території України дуже успішними. Щоб люди хотіли поїхати до тієї частини України, а також сказати де-факто владі у своєму регіоні: «Дивіться, там набагато краще, ми хочемо саме цього».
Є й інші питання, які потрібно розв’язати: наприклад, пенсії людям, які проживають на неконтрольованих територіях, запаси питної води тощо. І Мінський процес може допомогти за коротший термін змінити ситуацію, розв’язати гуманітарні проблеми. Ми дуже інтенсивно над цим працюємо.
А як щодо Німеччини та Франції? Деякі експерти вважають, що представники цих країн повинні бути більш залученими до процесу.
Мені здається, що Німеччина та Франція вже беруть дуже активну участь. Деякі мої колеги в Берліні займаються виключно цим питанням – цілодобово, без вихідних. Я в захваті від їхньої стійкості, адже справи просуваються дуже повільно. Поки що я не бачу, що ще ми могли б зробити. Ми намагаємося бути посередниками між Росією та Україною. У нас були певні успіхи, але зараз немає нічого надзвичайного. Ми будемо вести далі цей, з нашого погляду, довгостроковий процес, оскільки абсолютно переконані, що війну на Донбасі можна закінчити завдяки лише політичному, а не військовому рішенню. І ми над цим працюємо та працюватимемо.
Відомо, що Німеччина підтримує європейську інтеграцію України. А що Берлін думає про реальні шанси на вступ Києва до ЄС?
Я маю на це дві відповіді. Особисто я, як давній друг України, як переконана європейка, не сумніваюся, що колись Україна вступить до Європейського Союзу. Це європейська країна, і вона дійде у розвитку до стандартів, які очікуються від члена ЄС. Разом із тим Німеччина, одна з найбільш прагматичних і реалістичних держав Європейського Союзу, вважає – і ніякої ідеології тут немає, – що останні хвилі розширення стали тестом на міцність для ЄС у цілому. Ми все ще перетравлюємо прийняття нових членів.
З погляду Берліна, краще розвиватися повільно, але стабільно. Німеччина рада закінчити своє головування у ЄС (у другій половині 2020 року – ред.) радше успішно, що на початку терміну не було гарантовано. Поки Євросоюз розв’язує власні проблеми, Україна також може виконати своє домашнє завдання – впроваджувати реформи, робити економіку більш успішною, створювати сприятливі умови для іноземних та вітчизняних інвесторів. Ця країна, чесно кажучи, має такий потенціал, що може досягти європейських стандартів і без членського квитка, а потім одного дня приєднатися до ЄС без особливих проблем.
Серед інших проблем України на міжнародній арені – побудова газогону «Північний потік-2». Вашингтон, очевидно, готує нові санкції проти цього проєкту. Як на це реагує Берлін?
Німеччина, також як член Євросоюзу, виступає категорично проти екстериторіальних санкцій. Їх застосовували й раніше, це стосується не лише «Північного потоку-2». Я пам’ятаю таку практику, коли працювала у посольстві на Кубі та коли опікувалался в МЗС питаннями Судану. Ці санкції завдають шкоди неамериканським компаніям, і тому ми виступаємо проти них. При цьому питання «Північного потоку-2» має кілька аспектів. Сама канцлер Меркель казала, що там є політичний аспект, але перш за все газогін мав забезпечити наші енергетичні потреби. Я вважаю, що Європа й особливо Німеччина потребуватимуть дуже багато газу, адже наша країна має приблизно в той самий час відмовитися від використання і ядерної енергетики, і вугілля.
Тож, імовірно, газопроводи України буде заповнено, так само як і «Північний потік-2». Сполучені Штати частково пояснюють санкції тим, що треба «допомогти» Євросоюзу диверсифікувати свої джерела енергії. Чесно кажучи, якби не було «Північного потоку-2» або «Північного потоку-1» – трубопроводів, які Росія побудувала в обхід України, – ми б імпортували таку ж кількість газу українськими трубопроводами.
Ми не хочемо залежати від одного постачальника. Нашу залежність від Росії збільшує не «Північний потік-2». Ми вже урізноманітнюємо наші джерела енергії. Німеччина є одним із чемпіонів з переходу на відновлювану енергетику. Ми дуже суттєво збільшили частку відновлюваних джерел енергії у нашій структурі енергетики. Коли-небудь від вуглецевої енергетики відмовляться, і ми матимемо лише відновлювані джерела енергії, такі як «зелений» водень.
А як отруєння Алєксєя Навального змінило настрій у Німеччині щодо Росії, зокрема стосовно «Північного потоку-2»?
Ми це бачили під час дискусій. Я вважаю, що справа Навального показала нам, як Росія розправляється з власними громадянами. І це порушило питання про те, наскільки тісно ми хочемо співпрацювати з такою країною. Я думаю, що така дискусія потрібна, оскільки її учасники розглядають наші двосторонні відносини з Москвою в перспективі. Ми все ще вважаємо, що потрібно говорити з такою країною як Росія, це великий та важливий сусід. Але нам слід реалістично дивитися на те, що Росія робить зі своїми громадянами, і враховувати це в усіх аспектах нашої співпраці з нею.
Німеччина є одним із найбільших інвесторів в Україні. Що говорять німецькі бізнесмени про інвестиційний клімат в Україні? Які проблеми та перешкоди вони мають?
Німеччина справді є великим інвестором в Україну. Понад 2000 німецьких компаній працюють в Україні, багато з них перебувають тут уже чимало років, і більшість із них дуже цьому раді. Вони заробляють гроші, беруть до себе на роботу багато українців. Деякі, особливо автомобільні підприємства в Західній Україні, кажуть, що вони більше не можуть знаходити працівників, які відповідають їхнім стандартам. Тож вони думають про те, щоб піти далі на схід в Україну. Це все дуже добре.
Проте, як новачки, так і ті німецькі компанії, які працюють тут довше, стикаються з проблемами, що насправді не змінилися. Корупція була проблемою, але нині, принаймні так мені кажуть представники німецьких компаній, це питання здається менш важливим. Нині всіх більше турбує правова незахищеність. Закони в Україні постійно змінюються. Німецькі компанії відчувають, що не можуть захищати свої інтереси в суді, у них не складається враження, що суди справедливі. Наші інвестори дуже часто не можуть діяти так само, як їхні компанії-конкуренти з України, оскільки в Німеччині треба дотримуватися дуже суворих правил.
І Україна – не лише для німецьких, але й для всіх інвесторів – повинна побороти це явище. Держава має сформулювати чіткі, розраховані на довгу перспективу правила, щоб інвестори в Україні могли брати на себе зобов’язання на тривалий термін. Я знаю, що вони зацікавлені в Україні, особливо на тлі пандемії та її уроків. Ніешорінг (nearshoring – пересування роботи в ближчі країни – ред.) означає, що компанії зрозуміли: виробництво виключно в Китаї чи Індії є поганою ідеєю, адже в цьому випадку глобальні ланцюги постачання можуть перериватися внаслідок, приміром, пандемії.
Тому багатьом компаніям справді цікаво будувати виробничі майданчики в Україні, особливо для виробництва фармацевтичних препаратів, адже тут існує потужна фармацевтична галузь. До речі, однією з двох найбільших інвестицій останнім часом стало придбання Biopharma в Білій Церкві німецькою фармацевтичною компанією STADA. Друге капіталовкладення зробила компанія Kostal, яка інвестувала 39 млн євро у виробництво автомобільної електроніки поблизу Борисполя. Отже, є певний рух, але могло б бути й набагато більше, якби умови були кращими.
Зовсім нещодавно Берлін зробив добровільний внесок у розмірі 1 млн євро на підтримку Плану дій Ради Європи для України у сферах прав людини, верховенства права та демократії. Чи можете Ви навести інші свіжі приклади підтримки України з боку Німеччини?
Це моя найбільша проблема – проєктів стільки, що мені завжди важко назвати лише деякі з них. Нашу підтримку зосереджено здебільшого в секторах 3+1. Ми найактивніше працюємо в галузі децентралізації та належного управління. Друга сфера – це енергоефективність і «зелена» енергетика, а третя – підтримка малих та середніх підприємств. У цих трьох галузях ми активно працюємо десятиліттями, у нас багато досвіду та надійні партнерські стосунки з українськими інституціями.
Наш сектор +1 – це підтримка областей, які приймають більшість внутрішньо переміщених осіб з неконтрольованих урядом територій після 2014 року, і людей, котрі живуть уздовж лінії зіткнення та страждають від війни. Ці, менші за величиною, проєкти мають величезний вплив на таких людей. Ми посилили соціальну інфраструктуру в тій місцевості – наприклад, допомагаючи ремонтувати дитячі садочки, лікарні, школи й культурні центри вздовж лінії розмежування. Ми підтримали місцеві адміністрації в тих регіонах, де мешкає багато внутрішньо переміщених осіб. Ми надали фінансування ЮНІСЕФ, щоб гарантувати постачання питної води по обидва боки лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях. Я нещодавно була в Краматорську і відвідувала там лікарню, в якій ми збираємося відремонтувати лабораторію.
Усі ці важливі проєкти мають насправді велике значення. Якщо говорити про людський вимір, тут дуже помітною є допомога, яку Німеччина надає українським солдатам, пораненим під час війни. Понад 130 вояків пройшли курс лікування в моїй країні, 13 із них перебувають у німецьких лікарнях зараз, на термін від пів року до року.
Отже, чесно кажучи, у нас безліч ініціатив, і завжди важко виділити ту чи іншу. Мене особисто дуже зворушують проєкти, що підтримують спілкування між людьми. Приміром, ми здійснюємо проєкт для жінок-блогерів по обидва боки лінії розмежування. Німеччина надає їм безпечний простір, де вони можуть зустрічатися, обмінюватися думками та обговорювати пов’язані з війною теми. Я думаю, що ці маленькі проєкти є надзвичайно важливими, оскільки завдяки їм створюються платформи, де люди після 6, майже 7 років війни можуть спілкуватися.
Ви є послом Німеччини вже понад рік. Якими були найкращі, найяскравіші моменти за цей час?
Що ніколи не змінюється, так це душевне тепло, з яким мене приймають українці. Так було і в 90-х роках, і з 2010 по 2015 роки. І так само й зараз, після початку мого дипломатичного терміну у 2019 році. Я насолоджуюся спілкуванням з українцями, і мені справді подобається той факт, що я можу говорити з ними українською мовою, це значно полегшує мою роботу й дозволяє збільшувати контакти.
Мушу сказати: я також у захваті від того, що слово Німеччини тут має вагу. Іноді, коли я щось кажу і твітую, українці слухають. І українське політичне керівництво слухає. Це вражає, оскільки в багатьох інших країнах я б не мала такий самий вплив як німецький посол. І мені це видається справді цікавим та захопливим.
