Оприлюднені секретні документи КДБ про аварію на ЧАЕС

Державний архів Служби безпеки України опублікував секретні документи КДБ: найпершу доповідь «наверх» про вибух від директора ЧАЕС Віктора Брюханова, переговори операторів станції в момент аварії, евакуацію майже 45 тис. жителів міста Прип’ять та прилеглих районів.

Маловідомі факти, що приховувалися радянською владою:

• Архівні справи свідчать, що аварії на ЧАЕС траплялися і до 26 квітня 1986 року. Наприклад, у 1982 році на 1 енергоблоці відбувся значний викид радіоактивних речовин. Але доповідь КДБ про це закінчується звичним «здійснено заходи для недопущення панічних та провокаційних чуток». У 1984 році аварійні ситуації були на 3 і 4 енергоблоках.
• У 1983-му керівництво Москви отримало інформацію, що ЧАЕС є однією з найнебезпечніших атомних станцій в СРСР через відсутність засобів безпеки. У випадку аварії радіоактивність оцінювалась «в 60 разів вища, ніж під час вибухів атомних бомб в Хіросімі та Нагасакі».
• Після аварії радянська влада шукала різні «теорії змови», але не визнавала реальності. Вже 27 квітня був готовий перелік «неблагонадійних» жителів Прип’яті, іноземних делегацій, які відвідували ЧАЕС, а також «сектантів, представників німецької національності та тих, хто листується за кордон». А згодом з’являються документи, що «націоналісти» хотіли отримати зразки зараженого ґрунту за допомогою «агентурної мережі у Києві», щоб дискредитувати радянське керівництво у світі.
• 8 липня 1986 року з’явилася директива, яка засекречувала всі деталі аварії на ЧАЕС: її причини, характер руйнувань, склад суміші, викинутої в повітря при вибуху, радіаційний стан, масштаби робіт з ліквідації, захворюваність та інші.
• У жовтні 1987 року кореспондент французької газети Жан П’єр Водон намагався вивезти за кордон зразки ґрунту і води з Прип’яті. Проте в секретній доповіді КДБ звітував про успішну спецоперацію: взяті іноземцем зразки були підмінені на радіоактивно чисті.

Більше фактів про аварію можна дізнатися у двох збірках «Чорнобильське досьє КҐБ», підготованих Архівом СБУ та Українським інститутом національної пам’яті.

Наталя Толуб