Окупований Крим: 5 років безперервного злочину

Найбільше від протиправних дій РФ страждають кримські татари та етнічні українці

 Починаючи з розпаду Радянського Союзу в 1991 році, увага Росії була прикута до Криму протягом тривалого часу. Буремні 90-ті роки, коли Кремль намагався оскаржити міжнародно визнані кордони України, закінчилися двома основними джерелами небезпеки для Криму: 1) адміністративна автономія, яка фактично закріплювала панування російської мови та культури в Криму, а отже, забезпечувала певний російський вплив; 2) перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі та інших місцях. Пізніше саме ці два фактори посприяли незаконній окупації Криму.

 У момент вразливости, після Революції Гідності 2014 року, Росія зробила крок відкритої збройної агресії проти України – спочатку незаконно окупувала Крим, а потім продовжила вторгнення в Україну на Донбасі. Варто наголосити: незаконна окупація Криму та Східної України Росією є частиною того самого міжнародного збройного конфлікту, в якому Росія активно використовує засоби та методи ведення гібридної війни, наприклад, комбіноване використання регулярних і нерегулярних військових формувань. Хоча інтенсивність, характер бойових дій та порушень в обох випадках істотно різняться, ключова правова відмінність полягає в тому, що у випадку Криму Росія брутально порушила міжнародне право, перетнувши чергову «червону лінію» та здійснивши першу незаконну анексію території іншої держави в Європі після часів Другої світової війни. Понад те, незаконна окупація Криму – це тривале міжнародно-протиправне діяння, яке закликає до подальшого реагування та тиску на Росію з метою деокупації заради міжнародної безпеки та верховенства права. Світоваспільнота миттєво засудила неправдиві російські відмовки та підтвердила «свою прихильність суверенітету, політичній незалежності, єдності та територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів»(Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/262 від 27 березня 2014 року), а також ввела санкції проти Росії, зокрема з боку Європейського Союзу (ЄС) та США. Однак, очевидно, необхідноухвалити подальші контрзаходи, щоб остаточно змусити Росію виконувати свої міжнародні зобов’язання в цілому, причому не лише стосовно агресії проти України, але й Грузії та Молдови.

Безумовно, що незаконна окупація державою, яка на регулярній основі порушує міжнародне право, особливо у сфері прав людини та міжнародного гуманітарного права, серйозно впливає на населення українського півострова, особливо на противників російської агресії. У доповіді Генерального секретаря ООН під назвою «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» від 2 серпня 2019 року детально змальовується поточна ситуація. Ця доповідь ґрунтується на інформації, зібраній Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини за допомогою Місії з моніторингу прав людини в Україні, розгорнутої 14 березня 2014 року, й охоплює порушення, пов’язані з такими сферами, як право на життя, свободу та особисту недоторканність; право на дотримання фізичної та психічної недоторканности; право на свободу думки, совістита релігії; право на свободу переконань і на вільне їхнє виявлення; право на свободу мирних зібрань та об’єднань; право на здійснення правосуддя та справедливий суд; право затриманих; право на громадянство; право на збереження своєї ідентичности, культури та традицій; право на отримання освіти рідною мовою; право власности; заборона примусового призову, переміщення населення. Багато з них є не лише порушеннями прав людини, але й становлять воєнні злочини та злочини проти людяности, за які винні особи повинні бути притягнуті до відповідальності. В Україні є великі сподівання щодо впровадження розслідування цих порушень з боку прокурора Міжнародного кримінального суду, яке, сподіваємось, відбудеться після завершення попереднього розгляду.

Більшість із цих порушень прав людини та норм міжнародного гуманітарного права спрямовані проти противників незаконної окупації, зокрема корінного кримськотатарського народу та етнічних українців. Росія прагне залякати й змусити їх покинути Крим. Насправді, від початку окупації багато громадян України покинулопівострів. Зареєстровано близько 39 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але оскільки з різних причин не всі вони реєструються, за оцінкою експертів, реальна кількість становить приблизно 55 тисяч станом на 2019 рік; майже половина з них – кримські татари. Російська політика щодо зміни демографічної ситуації в Криму ще більше посилюється величезною кількістю переселенців з Росії до Криму. Згідно зі статистикою Росії, яку наводить у своєму звіті Генеральний секретар ООН, протягом 2014-2018 років 140 198 осіб змінили реєстрацію за місцем проживання з Росії на окупований Крим. Знову ж таки, більшість таких переселенців не проходить відповідної процедури реєстрації, тому, за оцінкою фахівців, фактична кількість етнічних росіян, переселених до Криму, становить щонайменше 500 тисяч осіб.

Росія особливо зацікавлена в придушенні корінного кримськотатарського народу, який рішуче йнаполегливо протистояв незаконній окупації та підтримував територіальну цілісність України. Про це свідчить той факт, що, попри їхню невелику процентну частку від загального числа населення Криму (близько 12 відсотків), більшість українських політичних в’язнів, яких утримує Росія, є кримськими татарами. Їхня сумарнакількість становить близько 100 осіб. Тільки цього року відбулася небачена хвиля репресій. 27 березня 2019 року Росія провела 26 домашніх обшуків і згодом незаконно заарештувала 24 кримських татар. На справжню мету Росіїнадалі вказує продовження заборони Меджлісу кримськотатарського народу (їхнього вищого представника та виконавчого органу) у відвертому порушенні наказу Міжнародного суду про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року.

Міжнародні організації відіграють неоціненну та унікальну роль у захисті прав людини у тимчасово окупованому Криму. Занепокоєність щодо реакції світової спільноти допомагає обмежити масштаби російських злочинів. І все ж Росія і далі тримає в заручниках населення українського півострова. Так, 9 жовтня 2019 року, лише через місяць після широко схваленого «обміну 35 на 35» 7 вересня 2019 року, Росія схопила іншого політв’язня, українського активіста Олега Приходька. Його випадок у ключових аспектах разюче нагадує справи двох колишніх політичних в’язнів серед звільнених 35: Володимира Балуха та Едема Бекірова. Єдиним остаточним рішенням, яке б припинило порушення прав людини в Криму і відновило принципи міжнародного права та справедливість, є деокупація Криму.

Ельнур Аметов, помічник народного депутата України