EN
FR
DEТерористів й підозрюваних в злочинах Євромайдану обміняли на українських військових полонених проросійських бойовиків. Значна частина громадянського суспільства України висловилася проти такого нерівного обміну.
Відсутність покарання, особливо, коли на нього є великий запит у суспільстві, стимулює нові злочини і сприяє мутації цінностей. У випадку з терористами, які вбили чотирьох людей біля Палацу Спорту, Суд визнав їх винними, дав довічне ув’язнення і тут же ж відпустив. Та ще й наказав знищити докази. Колишніх співробітників Беркуту, яких внесли в список на обмін, підозрювали у розстрілі десятків активістів Євромайдану. А цей розстріл – це не простий кримінальний злочин. Він на стільки масштабний, що його кваліфікація розглядалась Міжнародним кримінальним судом як злочину проти людяності, хоч в результаті розгляду таким визнана не була. Виникла найбільша дилема з часів Євромайдану – відпустити підозрюваних, щоб врятувати полонених чи “здати” полонених, щоб покарати підозрюваних у найзухвалішому злочині незалежної України…
Володимир Зеленський стверджує, що «життя людини є найвищою цінністю», і саме цим він публічно оперує, проголошуючи що «повертає додому своїх хлопців будь-якою ціною». Такі заяви містять в собі два аспекти: “найвища цінність” і “будь-якою ціною”. Перше ставить під загрозу верховенство права, друге – суверенітет.
Найвища цінність – життя. Відтепер завжди?
Життя як найвища цінність є благородним і етично правильним принципом. Проте якщо розглядати Президента України не просто як щиру сердечну людину, яка хоче врятувати життя полонених, а як державника, то його державницька позиція з приводу «повернення своїх хлопців» повинна бути частиною його інтегрального систематичного підходу до права людини на життя. Цей інтегральний підхід – це цілий менталітет, який, якщо його акуратно конвертувати в систему цінностей, може стати моделлю для поведінки всіх державників зверху вниз і зрештою для всієї країни.
Зеленський каже: «Життя кожної людини – найвища цінність». Якщо це інтегральний підхід, то він повинен стосуватися кожної людини, завжди і за будь-яких умов. Він повинен проявлятися у всіх вчинках і заявах Зеленського, і тих хто йому підпорядковується і чиєю рольовою моделлю він є. Це не повинен бути вибірковий одноразовий прояв сердечності і “ціннісності” лише по відношенню до обміну. Але чи буде Президент дотримуватись цієї лінії по відношенню до всіх українців і надалі?
Крім того, аби зрозуміти, чи мова йде про інтегральний підхід, варто придивитися до вчинків Зеленського і до його поведінки за інших обставин. На даний момент, нема жодних підстав вважати, що заяви і вчинки Зеленського є частиною інтегрального систематичного підходу становлення в Україні «найвищої цінності – життя людини» (за його ж словами). А верховенство права, покликане захищати право на життя всіх людей в країні (Президент же ж цього хоче!), нівелюється заради обміну.
Не можна штучно підпорядкувати верховенство права праву на життя, бо не буде на що оператись, щоб захистити те саме право на життя. Право – це система координат. Якщо діяти поза нею, то взагалі неможливо буде пояснити суспільству, наприклад, чому деякі злочинці, які відбирають чуже життя, повинні сидіти в тюрмі, а деякі можуть йти на волю (вони ж відбирають «найвищу» цінність, а за найвищу цінність теж є ціна, і це – не воля); чому взагалі існує військо, і навіщо посилати військових на схід України, якщо є ризик, що вони втратять життя.
Право на життя – не абсолютне. Навіть відповідно до європейського права прав людини абсолютним є лише право на захист від тортур, принижуючого чи нелюдського поводження. Це означає, що право на життя може бути обмеженим, наприклад, якщо оголошений надзвичайний чи воєнний стан. Це в правовому полі. А у політичному полі, при співвідношенні «життя однієї людини versus виживання нації», друге є вищою цінністю. Для державника. Допоки існують кордони. Саме тому в державах існують війська. І саме тому військові знають, що йдучи на війну на захист своєї країни і збереження гідності своєї нації, вони можуть не повернутись.
“Будь-якою ціною” – ціною суверенітету?
Ще одне важливе запитання: Чи є цей відірваний від існуючого менталітету в суспільстві вчинок – нерівний обмін на умовах Кремля – пропорційний ризикам? А ризики такі: повторення захоплення заручників та політв‘язнів; мобілізація (про)російською стороною відпущених підозрюваних та злочинців, які з помсти можуть діяти обізнаніше та жорстокіше; та сприйняття Росією та всім міжнародним співтовариством цієї дії як сигналу України до готовності здати свій суверенітет.
Свідченням останнього є те, що Президент Росії, маючи вплив на Президента України (не важливо чи це шантаж чи добра воля Зеленського) опосередковано впливає на український суд.
Окрім того, разом з беркутівцями Росії передаються карти в руки по переписуванню історії України. А цим Кремль займається з задоволенням. Та хоч би візьмемо нещодавній скандал Польщі з Росією щодо трактування Кремлем залучення Польщі до початку Другої світової війни. У «1984» Джордж Орвелл пише: «Хто керує минулим, той керує майбутнім». І не дарма останнім часом цього «провидця» цитують все гучніше і частіше.
Не можна ігнорувати причинно-наслідкові зв‘язки. Сьогодні знищується відчуття справедливості у суспільстві. У частини громадянського суспільства виникає відчуття, що Кремль набирає впливу. Породжено страх, що методи КДБ повернуться в Україну, і вже незмога буде захиститись. Коли розгул злочинності сягне величезних масштабів і повернуться «уазіки», в яких зникатимуть люди, чи захистить Президент всіх і кожного? Та він навіть якби дуже хотів, він фізично не зможе цього зробити. Але це все буде потім. Це все наслідок. А причини виникли зараз. Ці зв’язки не завжди проглядаються, але здоровий глузд мав би підказати, як правильно. В державницьких справах здоровий глузд завжди повинен переважати над серцем, бо на відповідальності у державника не лише військові та їхні матері, а мільйони людей і всі майбутні покоління.
Марта Барандій
