ЄС зараз не в найкращій формі, проте у відносинах з Україною є місце для оптимізму.
Після десятиліття криз у Європейському Союзі (ЄС) з приходом нових лідерів у його установах відчутний неоднозначний настрій.
З одного боку, невдачі та непередбачувані обставини недалекого минулого тривають, з ними ще не покінчено, деякі негативні складові можуть навіть повернутися та посилитися. Криза євро остаточно ще не подолана – особливо актуальним є це питання напередодні прогнозованого глобального економічного спаду. Росія почала використовувати військову агресію проти своїх сусідів, застосовуючи гібридні методи впливу на демократичні підвалини ЄС. Китай стає системною загрозою ліберальної демократії, глобально ілюструючи новий тип авторитаризму. Brexit послаблює Велику Британію та ЄС. Трансатлантичні відносини перебувають у незадовільному стані, сказати б, навіть у стані екзистенційної кризи. Європа все ще намагається боротися проти неврегульованої міграції, а кількість шукачів притулку повільно зростає. Зрештою, і популізм, і націоналізм досягли зловісних успіхів на виборах у ЄС, створюючи загрози подальшому існуванню ліберальної демократії, принципів стримування та противаг і багатьох інших цінностей, на яких побудований ЄС. Та й кліматичні зміни стають настільки помітними, що їх вже не можна ігнорувати – вони починають впливати на економіку та вносити додаткову напруженість у політичні відносини.
З іншого боку, ЄС залишається єдиним цілим, попри заяви популістів на тлі їхніх поодиноких виборчих успіхів, особливо після референдуму про Brexit, а також перемоги Дональда Трампа у 2016 році. Найважчий етап кризи євро вже позаду. І НАТО, і США досить активно — незважаючи на зауваження Дональда Трампа – спрямовують фінансування на посилення європейської безпеки. На останніх виборах до Європарламенту були побоювання, що ЄС може істотно посунутися в бік націоналізму, але, на щастя, цього не сталося.
І поки ліберальній демократії кидають виклик на її власній території, навряд чи можна сподіватися, що на таких далеких теренах, як Москва чи Гонконг, можливі позитивні зрушення.
ЄС перебуває тепер, можливо, не в найкращій формі, але є певні причини дивитися в майбутнє з оптимізмом. Зокрема, масштабна підтримка, що отримала Урсула фон дер Ляєн напередодні свого головування в Європейській комісії, є досить втішною новиною.
Саме з таким Європейським Союзом Україна буде мати справу в найближчі роки. Щодо самої України, то три речі є очевидними. По-перше, це оновлення, яке почалося з Революції Гідности (Євромайдану): воно дало країні п’ять безцінних років. Це ті позитивні зрушення, яких не можна було одразу очікувати відразу після Помаранчевої революції 2004 року. Президентство Петра Порошенка також мало кілька позитивних наслідків: вторгнення Росії у 2014 році було зупинено армією, зокрема, завдяки підтримці Заходу. Економіка України (національна валюта зокрема) була успішно стабілізована. Державна служба зазнала значних змін, і ставлення до ЄС з боку населення значно покращилося – багато в чому завдяки запровадженню безвізового режиму та вагомій фінансовій підтримці. Надзвичайно активно в останні роки себе зарекомендувало громадянське суспільство України. Але стара адміністрація не змогла довести на виборах 2019 року, що вона має право залишатися при владі; зокрема, попередній уряд майже не звертав уваги на питання боротьби з корупцією.
Другий факт про Україну: військова та гібридна агресія Росії була ефективно призупинена, українці в цьому знайшли безпрецедентний сенс національної єдности, бажання жити в сучасній європейській демократичній країні істотно посилилося. А впевненість, що майбутнє України з Заходом, а не з Росією, значно зросла.
Третій факт полягає в тому, що зусилля Володимира Зеленського – нового перспективного очільника в боротьбі з корупцією – побудувати тривалий мир у Східній Україні – приречені на невдачу, поки Володимир Путін дотримується своєї лінії. Отже, на розбудову миру може піти певний час. Енергетична безпека України значно залежатиме від сили, з якою Німеччина та партнери в ЄС готові чинити тиск на Росію та максимально неупереджено ставитися до Києва, поки газова угода не буде відновлена на початку 2020 року.
Що все це означає для України на наступні кілька років? Насамперед, Україна повинна продовжувати реформи та зміни в суспільстві, і не тому що ЄС заявляє про це, але заради самої себе. Це є ключовим моментом реформ.
Важливим позитивним зрушенням є посилення відносин з НАТО, ЄС та окремими державами-членами ЄС, готовність цих країн підтримати Україну в захисті її інтересів проти російської агресії.
З огляду на всі вищевказані кризові моменти, подальше розширення ЄС для більшости країн-членів та їхнього населення є однозначно не бажаним. Особливо побоюються приєднання нових членів Німеччина, Франція, Нідерланди й Австрія. І якщо в наступне десятиліття ще буде яке-небудь розширення, то це будуть країни Західних Балкан. І це означає, що Україна не зможе в осяжному майбутньому розраховувати на ясну перспективу вступу до ЄС.
Утім, це добра нагода посилити свої зв’язки з ЄС, якщо продовжуватимуться позитивні зміни та активна співпраця з ЄС в економіці та безпеці. Адже на сьогодні продемонстровано, що солідарність ґрунтується на спільних цінностях, тоді коли всі учасники стикаються з глобальною ненадійністю, а також російською агресією. Така солідарність – добра основа для спільного майбутнього в Європі.
Роланд Фройденштайн, директор політичних програм Центру європейських досліджень Вілфріда Мартенса, Брюссель