EN
FR
DEЯк, на вашу думку, українське громадянське суспільство справляється з колективною відповідальністю, яку поклала на нього російська агресія? Які прояви цієї відповідальності вас найбільше вразили?
З моменту відновлення Незалежності чи не вперше так глибоко усвідомили – Україна житиме тільки тоді, якщо її буде кому захищати. Зі зброєю, ціною власного життя, віддаючи найдорожче.
Ворог взагалі недооцінив українське суспільство, яке пройшло ще більший шлях трансформацій, ніж влада й армія. А зміни в суспільстві є джерелом і гарантією стійкості змін у державних інститутах. Влада й армія спираються на вільний народ, і цей зв’язок в Україні нерозривний.
І війни ведуть не армії, а народи. На долю нашого випали випробування російською гібридною агресією 2014 року та широкомасштабне вторгнення в лютому 2022 року.
Добровольці з Майдану стали першою перешкодою для Росії 9 років тому. У лютому цього року наші хлопці та дівчата вступили до Сил оборони, займалися волонтерським рухом, розміщували внутрішньо переміщених осіб – на захист України став увесь народ.
І ця відповідальність проявляється всюди. За цей час на потреби Збройних сил уже перераховано мільярди гривень. Люди стоять у черзі, щоби здати кров для поранених військових, безкоштовно розміщують у себе вимушених переселенців з охоплених війною міст і, як то кажуть, діляться з ними останнім…
Що зробили, що ще можуть і що повинні зробити закордонні активісти, щоб допомогти Україні перемогти? Що саме можуть зробити активісти й волонтери для України в такому стратегічному місті як Брюссель (з т.з. гуманітарної допомоги, адвокації та маніфестацій)?
Найперше скажу про Брюссель, який є столицею НАТО і Європейського Союзу. Там ухвалюються важливі рішення щодо надання військової та гуманітарної допомоги Україні, спрямованої на протидію російській агресії. На тон, який задають європейські та євроатлантичні політики дуже чутливо реагують активісти й волонтери, суспільство.
Фактично, паралельно з допомогою від державних і недержавних організацій, український народ відчуває дуже потужну підтримку і з боку закордонних активістів. Левова частка – із Європейського континенту та інших країн-партнерів нашої держави. Вони дали притулок мільйонам українців, які були вимушені залишити свої домівки через війну. Тисячі людей у різних містах Європи та інших країн світу виходять на мітинги й маніфестації на підтримку України, засуджуючи російську агресію. За це ми їм, звісно, щиро вдячні!
Чи є такі факти ознакою підтримки нашої країни? Вважаю, що так. Проте, на мою думку, цей рух має набувати ще більш масового характеру. Від рук росіян в Україні щодня гинуть люди. Необхідно голосніше нагадувати людям у всьому світі про воєнні злочини кремлівського режиму, піднімати маси та громадськість і в такий спосіб тиснути на росіян. Бо ми захищаємо не лише себе, а й цінності світової демократії від рашистської навали.
Українських активістів часто запитують, що буде вважатися перемогою. Коли саме можна буде сказати, що ми перемогли: чи є такою перемогою повернення всіх територій? Або падіння Кремля? Або вступ у НАТО?
Питання щодо повної перемоги над російськими агресорами є чітким та абсолютно зрозумілим. На цьому неодноразово наголошував і Президент України. Наша країна вважатиметься вільною, коли повністю відновить свою територіальну цілісність і суверенітет у межах міжнародно визнаних кордонів станом на 1991 рік. Наголошую, станом на 1991 рік, а не на ранок 24 лютого 2022 року.
Коли ви розраховуєте на вступ України в НАТО? Що активісти можуть зробити, щоби допомогти цієї цілі досягти?
Де-факто ми вже пройшли свій шлях до Альянсу й довели сумісність із його стандартами. За фактом, ми вже давно є союзниками.
До слова, ще під час свого призначення на посаду міністра оборони, серед пріоритетів я чітко визначив саме інтеграцію до НАТО. Ми дискутували з нашими іноземними партнерами, доводили свої аргументи на користь приєднання України до Організації Північноатлантичного договору. Часто-густо нам відповідали, що в найближчій перспективі це неможливо, мовляв, Україна не відповідає визначеним критеріям щодо оснащення відповідними зразками озброєння.
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, партнери нам допомагали пошуком будь-якого радянського озброєння – від боєприпасів до самих систем. Згодом нам вдалося переконати їх у тому, що це доктринально була погана історія – вони намагалися допомагати у їхньому розумінні “маленькій радянській армії”, яка воює з “великою радянською армією”. Маленька завжди програє. Однак ми не радянська армія, ми стали іншими за вісім років гібридної війни. Ми фактично готові бути армією НАТО. Сьогодні на нашому озброєнні вже є чимала кількість іноземного виробництва видів артилерії 155-мм калібру, ПТРК, ПЗРК, систем MLRS, протикорабельних та антирадарних ракет, сучасних БПЛА, систем контрбатарейної боротьби, західної бронетехніки. Нашу оборону посилюють сучасні системи ППО – NASAMS та Iris-T. Тобто бар’єри на шляху до просування України до НАТО знімаються. А своє партнерство та взаємосумісність із НАТО ми наочно доводимо на полі бою, захищаючи від російської тиранії не лише свою державу, а й увесь цивілізований світ.
Чи варто намагатись українському громадянському суспільству шукати зв’язок із російським (російськими опозиціонерами)?
Чи є там громадянське суспільство й опозиція? Напевно, спершу вартувало б відповісти на це питання. Російська опозиція часто закінчується там, де треба відповісти на запитання “чий Крим?”.
Серед активістів побутує думка, що «хороших росіян» немає. Як ви сприймаєте цей наратив?
Цей термін російська пропаганда використовує у своїх корисливих цілях. Мовляв, якщо є люди, які публічно або мовчки не підтримують російську агресію проти України, то і режим у Росії нібито є вже не таким диктаторським. А далі підступна російська влада використовує цей наратив ще й для пом’якшення санкцій проти країни-агресора та невизнання її терористом. Мовляв, за що має нести відповідальність уся країна, якщо її громадянами є такі відомі люди, які шанують демократичні свободи та є лідерами думок.
Після оголошення «часткової мобілізації» в Росії, понад 700 000 росіян втекли з країни. Це позитивно для нас чи негативно? Що ЄС має робити з так званими «російськими біженцями»? Що означає ця «мобілізація» для самих росіян?
До слова, після оголошення в Росії так званої чмобілізації – часткової мобілізації скорочено, – я публічно звернувся до росіян із посланням. Я свідомо попередив їх, щоб вони не йшли на вірну смерть за ілюзорні цілі російського диктатора, не проливали свою кров за його фантазії та хибні цілі й не вбивали українців, багато з яких ще не так давно ставилися до росіян, як до добрих сусідів.
З приводу факту втечі з Росії понад 700 тисяч її громадян, вважаю, що краще б вони висловлювали свою позицію проти мобілізації на площах великих міст. Знаю, що серед них є й ті, хто раніше активно підтримував так звану «спеціальну військову операцію». Чи надавати їм притулок – вирішувати народу й керівництву держав, до яких вони прямують.
Як ви оцінюєте загрозу застосування ядерної зброї? Чи є план дій на цей випадок?
Ризик застосування Росією ядерної зброї, звісно, наявний. Про це говорять і наші партнери зі США та Великої Британії. Проте я би не став оцінювати цей ризик як занадто високий. Російське керівництво в особі Путіна вже багато років шантажує світ своєю ядерною дубиною. Але в якому насправді стані ця зброя, ніхто не знає. Ймовірно, не знає цього і сам Путін та його генерали. Тим більше, що ядерний потенціал Росії закінчився аж у 1997 році, а востаннє вони проводили випробування ядерної зброї наприкінці 1990-х років. Не треба боятися Путіна й постійно вестися на його погрози. Окрім того, чіткі й жорсткі сигнали щодо руйнівних наслідків для Росії у разі застосування свого ядерного потенціалу постійно надходять із Білого дому, зокрема від президента США Джо Байдена.
Чи готові ЗСУ до зими? Чи достатньо потужностей в української легкої промисловості для забезпечення зимовим одягом та обладнанням? Чи варто закордонним волонтерам фокусувати на цьому увагу або ж краще зосередитися на інших питаннях?
Так. Традиційно перехід на зимову форму одягу здійснюється 15 жовтня. Проте ми почали готувати процес забезпечення зимовою формою одягу заздалегідь – ще влітку. Перші контракти були укладені в червні. Ми підписували договори, додавали й додавали обсяги, згодом вийшли вже на ритмічні постачання. Наразі можу констатувати: першочергова потреба, а це насамперед захисники й захисниці, які безпосередньо перебувають на лінії фронту, забезпечена. Далі – прифронтові зони, віддалені від лінії фронту місця, формування резерву. Постачання йде кожного дня. Забезпечення фронту було визначено командуванням як пріоритет номер один. Усе, що надходить до логістичних складів ЗСУ, командування ЗСУ розподіляє згідно з пріоритетами й забезпечує передачу безпосередньо до підрозділів. Якщо зараз у когось на фронті немає форми, тому можуть бути різні причини – ритм війни вносить свої корективи. Адже зараз ключове питання – це логістика. Сили логістики – великі молодці й творять дива. Не можна передбачувано запакувати придбане на склад, щоби спокійно розвезти до бригад. Загрози «прильотів» нікуди не поділися, тому більшість роботи йде «з коліс», аби знизити ризик втрат. Не можна спокійно сформувати каравани вантажівок, їх треба дробити, ховати. Тож через логістику можуть бути затримки, але, як правило, це питання лічених днів.
Коли ми звільнимо наші території?
Не беруся прогнозувати дату закінчення війни. Однак про те, як вона завершиться, я вже казав: нашою перемогою і відновленням наших кордонів станом на 1991 рік.
Коли наші прикордонники будуть стояти вздовж нашого кордону, коли відновлять свою роботу авіакомпанії, бо вже немає жодної небезпеки, тоді війна завершена.
Ну і ви самі бачите, що в цьому напрямі у нас дуже позитивна динаміка. Лише внаслідок контрнаступу Збройних Сил на Харківщині, що розпочався понад місяць тому, ми звільнили близько 8500 тисяч квадратних кілометрів нашої території. Сьогодні ми бачимо просування на півдні та сході держави. Тож знову повторю: ця війна завершиться перемогою України і крахом імперії.
