«Лежачий протест» матерів полонених та зниклих безвісти українських військових

У Києві під Адміністрацією Президента у знак протесту проти бездіяльності влади, на асфальті лежали матері полонених та зниклих безвісти українців на окупованих територіях Донбасу, в анексованому Криму та  Росії. В руках вони тримали світлини своїх синів. Тут на днях проходила акція «Свободу українським полоненим», яка мала на меті привернути увагу до проблеми повернення та пошуку полонених на Донбасі, в Криму та Росії (фото).

Це відчайдушна спроба звернути увагу на те, що уже два роки не працює Закон про статус зниклих безвісти, не ведуться пошуки та припинена діяльність робочої групи при Офісі Президента. Не менше запитань викликає і соціальний захист полонених та їхніх родин в Україні.

Від початку окупації частини територій Донбасу та анексії Криму минуло понад шість років. За цей час понад три тисячі українців пройшли через полон бойовиків, переживши знущання, приниження, катування, примусову працю, каліцтва та показові розстріли.

Ще сотні українців лишаються у полоні  на окупованих територіях Донбасу, в анексованому Криму та Росії. І мова не лише про військових, а й про цивільних заручників, які потрапили у полон за громадянську позицію або з політичних мотивів.

Юлія Полєхіна, юристка ГО «Правозахисна група «СІЧ»  вважає, що за весь час проведення АТО/ООС для полонених та їхніх родин так і не було створено ефективних програм підтримки та соціального захисту з боку держави, а існуюча система допомоги бранцям має низку прогалин.

«Під час перебування в полоні за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу та усіх передбачених надбавок. Утім, цивільні заручники, які постраждали за проукраїнську позицію, не мають такої гарантії та змушені доводити справедливість у судах», – коментує юристка.

Яскравий приклад – історія колишньої полоненої з Донецька Валентини Бучок, яка за допомогою правозахисників через суд домоглася повернення середньої зарплатні майже за рік полону.

Працівниця енергетичного підприємства, яка збирала показання лічильників на окупованих територіях, потрапила до рук бойовиків просто під час робочої зміни. Приводом для звинувачень у шпигунстві стали фото у телефоні. На допитах жінка не приховувала проукраїнської позиції, за що пережила побої та катування. Маріонетковий суд засудив 52-річну Валентину до 17 років позбавлення волі, з яких вона майже рік провела в полоні.

Також у Верховному суді добивається повернення зарплатні за час полону лікарка Ольга Політова, яка провела в полоні бойовиків «ДНР» понад два роки.

65-річну жительку Донецька схопили на ворожому блокпості, коли вона поверталась додому. І Валентина, і Ольга – одні з не багатьох колишніх заручників, які зважились на довгі судові процеси заради відновлення справедливості.

Дискримінація полонених

Однією з очевидних соціальних гарантій для колишніх військовополонених, цивільних заручників та політв’язнів є одноразова грошова виплата у 100 тисяч гривень, яку вони отримують одразу після звільнення. Однак ця гарантія розповсюджується лише на тих, хто був звільнений після грудня 2017-го, у чому правозахисники вбачають дискримінацію полонених, звільнених раніше.

Виходить так, що держава одних полонених захищає, а інших – ні. «Обходити» цю норму часто доводиться у судах. І навіть така, на перший погляд, значна сума у 100 тис. грн, не може компенсувати втрату житла та всього майна на окупованій території, адже більшості полонених після звільнення доводиться починати життя з чистого аркушу», – пояснює юристка Юлія Полєхіна.

Що ж іще передбачила влада для колишніх полонених? Право  на фахову правову допомогу та оздоровлення, на психологічну реабілітацію та відновлення втрачених документів. Разом з тим держава обділила увагою членів сімей полонених. Родичі військових мають право на щомісячну виплату (зарплатні полоненого), коли їхній родич перебуває у неволі. Однак для цивільних заручників така соціальна гарантія не передбачена.

Також родичі можуть розраховувати на компенсацію транспортних витрат для відвідування рідних у полоні та правову допомогу. Однак вкрай потрібна психологічна допомога та соціальний супровід для них не передбачені. Ця допомога  надається лише громадськими організаціями. В Україні відсутня і програма реабілітації колишніх полонених, особливо тих, які зазнали тортур та нелюдського поводження.

На жаль, на сьомому році війни так і не прийнятий Закон про соціальний захист військовополонених, політв’язнів та цивільних заручників. У свою чергу, родичі полонених та зниклих безвісти скаржаться на відсутність зворотного зв’язку з Офісом Президента. А їхні безкінечні спроби налагодити комунікацію та відновити діяльність робочої групи,  лишаються без уваги.

 Вимагаємо від влади конструктивного діалогу

«Борітеся – поборете». У підсумку, «лежачий» протест матерів полонених закінчився тим, що родичам сповістили про відновлення діяльності робочої групи при Офісі Президента. Сподіваємося, що це початок конструктивного діалогу і жінкам більше не доведеться проводити таких акцій.

Нагадаємо, Всеукраїнський союз матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» висовує ряд вимог до влади:

• Поновити діяльність робочої групи при Офісі Президента, яка опікувалася полоненими (в т.ч. без встановленого місця перебування) та безвісти зниклими, політв’язнями та цивільним заручниками.
• Розпочати роботу постійної комісії з розшуку безвісті зниклих при Кабінеті Міністрів.
• Термінове створення єдиного реєстру зниклих безвісті, створення пошукових груп спільно з міжнародною місією Червоного Хреста.
• Прийняття законопроекту про соціальний захист військовополонених, політв’язнів та цивільних заручників, який досі не прийнятий і вже більше шести місяців знаходиться в Офісі Президента на юридичній експертизі. 

Ольга Волинська

Наталя Толуб