Китайський економічний слід в Україні

За останні п’ять років загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з Китаю в Україну виріс у п’ять разів – з $50 мільйонів дo $260 мільйонів. Сума невелика в абсолютному вимірі (0,5% від загального обсягу ПІІ в Україну), але темпи зростання набагато вищі за темпи зростання ПІІ загалом. Зростання інвестицій з Китаю має бути під увагою, адже, так само як і з Росії, такі інвестиції часто здійснюються державними підприємствами та мають не лише комерційні, але і політичні цілі. До таких висновків дійшли у дослідженні Центру економічної стратегії, яке було підготовлено за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва (CIPE).

Хоча Китай – вже другий рік є найбільшим торговельним партнером України, китайці не квапляться вкладати свої гроші в місцеві активи через політичну мінливість. Поточне збільшення інвестицій не було стратегічним наміром. “З Китаю інвестують переважно державні компанії в державні компанії в Україні”, – про це сказав в рамках презентації дослідження Дмитро Горюнов, автор дослідження та старший економіст Центру економічної стратегії.

Наприклад, китайська державна компанія CNBM стала власницею найбільшої частки в галузі відновлюваної енергетики за борги. А завдяки поглинанню міжнародної корпорації Noble Agri китайська компанія COFCO, теж державна, стала одним з найбільших інвесторів в інфраструктуру в українській сільськогосподарській галузі. “Сьогодні є нові засади співробітництва з Китаєм. Мова не йде про китайські проєкти в Україні, як це було при Вікторі Януковичі, Китай є міжнародним гравцем та китайські компанії можуть брати участь на загальних прозорих умовах в українських проєктах. Робота з Китаєм не є політичним вектором, як думає українське суспільство, а це є економічне та гуманітарне співробітництво”, –  заявив Тарас Голуб, штатний радник Віцепрем’єрки з питань європейської та евроатлантичної інтеграції.

“Стратегічні інвестиції Китаю відбуваються, зазвичай, через їх державні підприємства. Вони спрямовані на те, щоб створити монопольне становище в секторі, що даватиме Китаю можливість впливати на ринок ззовні. Українці мають бути обережними при залучені таких інвестицій та домагатися прозорості угод, які підписують державні підприємства”, – сказав Ерік Хонтц, заступник регіонального директора в Європі та Євразії Центру міжнародного приватного підприємництва (CIPE).

Інвестицій могло б бути більше. Щороку представники що влади, що бізнесу повідомляли про перспективи масштабних інвестицій у ті чи інші галузі української економіки, будівництво нових промислових потужностей та відновлення або модернізацію існуючих.

Головні висновки:

1. Китай є найбільшим торговим партнером України. Загальний товарооборот зріс з 2% українського ВВП у 2001 році до 11% у 2020 році. З 2004 року Україна є нетто-імпортером. Однак структура торгівлі є вкрай нерівномірною. Україна переважно експортує сировину та імпортує перероблені товари, у тому числі високотехнологічні.
2. Водночас китайські ПІІ (прямі іноземні інвестиції) в Україну є незначними. На початок 2021 року лише $47 млн надійшли з материкового Китаю та ще $60 млн з Гонконгу. Деякі інвестиції були спрямовані через Сінгапур, Нідерланди та інші офшори. Це звичайна китайська практика, пов’язана з внутрішньою інвестиційною політикою, а не з ухиленням від санкцій чи оптимізацією оподаткування.
3. Китай активно використовує боргові інструменти, і Україна як боржник не є винятком. Багато проєктів, здійснених за допомогою Китаю, передбачали позику значної суми грошей.
4. Найбільшими інвесторами є державні підприємства (ДП). Це пов’язано з тим, що інвестиції мають не лише комерційні, а й політичні цілі. Кредити зазвичай також надають державні банки. Китайські компанії найчастіше працюють з українськими державними підприємствами, передусім в енергетиці та сільському господарстві.
5. Китай, зазвичай, не готовий брати на себе ризики. Більшість угод передбачають участь українського уряду і державні гарантії. У деяких випадках ці гарантії частково виконані. Також не практикується пряма участь у галузях, які дуже сильно регулюються.
6. Більшість китайських інвестицій зроблені з тактичних міркувань та створюють незначну додану вартість. Існує мало нових проєктів, які створюють робочі місця і приносять користь ланцюжкам доданої вартості. Найбільші китайські активи були створені іншими компаніями, а потім куплені або отримані як застава.
7. Багато оголошених проєктів і угод так і не були реалізовані. Це може означати, що вимагалися спеціальні умови, щодо яких не була досягнута домовленість. Щодо деяких реалізованих проєктів такі умови справді були передбачені (наприклад, в обхід законодавства про державні закупівлі). Ще одне можливе пояснення – невміння китайців працювати в таких мінливих умовах.
8. У рамках експортних контрактів у сфері високих технологій Китай часто намагається включити у контракт пункт про передачу інтелектуальної власності. А якщо такі положення не передбачаються, китайські компанії намагаються провести зворотну розробку та самостійно сконструювати пристрій / машину / транспортний засіб.

Джерело: Центр економічної стратегії