Костянтин Єлісєєв: «Україна може подати заявку на членство у ЄС 2023 року. Якщо не збавлятиме темп реформ»

Поступова інтеграція України в ЄС іде, а у зближенні з НАТО Київ не використовує наявні можливості, вважає засновник і голова Центру нових рішень, Надзвичайний та Повноважний Посол Костянтин Єлісєєв. Його ім’я добре знайоме представникам європейських кіл і всім тим, хто стежить за кроками України в напрямку Європи: пан Єлісєєв, кар’єрний дипломат з 30-річним досвідом, був заступником Представника України при ЄС, а потім протягом 5 років, з 2010 по 2015 роки, Представником України при ЄС. До травня 2019 року працював заступником голови адміністрації Президента України. У розмові з Promote Ukraine Костянтин Єлісєєв поділився думками про зовнішню політику за нового українського президента.

Костянтине Петровичу, за час президентства Володимира Зеленського відбулися зміни в зовнішній політиці України? Чи стала вона менш проєвропейською, менш пронатівською і більш проросійською?

Я б так не сказав. За попередні 5 років було закладено міцний фундамент для розвитку пріоритетних напрямів зовнішньої політики України. Йдеться про інтеграцію в ЄС і НАТО. І це було закріплено Конституцією. Який би не був президент, хотів би цього чи ні, він має виконувати конституційні положення. Тому станом на сьогодні дійсно риторика нової команди збігається з тими вимогами Конституції, відповідає настроям українського народу. Там ідеться про поступову інтеграцію України в ЄС і НАТО. Але єдина проблема: на жаль, на словах усе йде дуже добре, а ми хотіли б це бачити на конкретних справах. Тут не завжди слова збігаються зі справами. Якщо в сфері євроінтеграції ми більш-менш бачимо продовження курсу п’ятого президента, то в сфері НАТО, на жаль, не використовуються ті можливості, які були перед Україною в останні кілька місяців. Зокрема, мене турбує, що, по суті, на паузу поставлено курс Києва на інтеграцію в НАТО. Шкода, що не було використано наявні можливості, зокрема, й на лондонському саміті Північноатлантичного альянсу. На жаль, з риторики української команди випало словосполучення План дій щодо членства в НАТО. І це не може не турбувати.

Друге. Я не критикую, я просто раджу новій команді називати речі своїми іменами. Ми маємо у своїй риториці, у своїх заявах чітко показувати, хто є агресором. На жаль, дедалі частіше кажуть, що на Донбасі відбувається конфлікт або війна, й ухиляються від того, щоб сказати про пряму російську агресію, про офіційні російські війська на території Донбасу, які керуються з Москви. Це теж підмічають наші партнери, і це не посилює наші позиції щодо зміцнення проукраїнської міжнародної коаліції і щодо подовження санкцій. Я нагадаю, що протягом 5 попередніх років ми дотримувалися санкційної політики, і дуже важливо зберігати її і надалі.

А як Ви вважаєте, чи може Україна вже найближчими роками подати заявку на членство в Євросоюзі?

Ніколи не кажи ніколи. Це цілком реально, але для цього нам треба за декілька наступних років зробити все можливе, щоб максимально гармонізувати законодавство відповідно до стандартів ЄС, максимально ефективно виконати положення Угоди про асоціацію з Євррсоюзом, яка по суті є дорожньою картою європейської інтеграції України. Відповідно до Лісабонського договору про ЄС ми маємо повне право на подання такої заявки. І я думаю, якщо буде ефективна робота й прийнятні темпи проведення внутрішніх реформ, то цілком реально подати заявку на членство в Євросоюзі у 2023 році. Але це за умови, якщо ми не будемо збавляти темпи інтеграції.

А як Брекзит може позначитися на відносинах України з ЄС?

Можливо, хтось зі мною не погодиться, але Брекзит – це драматична сторінка в історії Європейського Союзу. Це ще не трагедія, але я дуже сподіваюся, що з цієї важкої ситуації ЄС вийде сильнішим. Я великою мірою покладаюся на ініціативу Євросоюзу започаткувати пан’європейську конференцію щодо майбутнього ЄС у нових умовах. І я думаю, що цей захід може бути успішним, якщо до дискусії залучать не тільки членів ЄС, але й інші країни, передусім сусідні, зокрема, Україну. Тому що якщо ми кажемо про майбутнє ЄС, то він не може існувати поза межами загальної картини Європи й поза увагою такої країни, як Україна. Тому я дуже сподіваюся, що Київ так чи інакше буде залучено до цієї дискусії.

На мою думку, рано чи пізно британські громадяни зрозуміють, що здійснили непоправну помилку з Брекзитом. І я думаю, що буде й наступний етап. Через кілька років може виникнути новий тренд –   інтеграція чи реінтеграція Британії до Європейського Союзу. Адже,  з мого погляду, Брекзит грає на руку не ЄС і не Британії, а третім сторонам, які не зацікавлені в просуванні пан’європейських євроінтеграційних цілей та демократичних процесів.

А як щодо України? Як на відносинах з Києвом це може позначитися?

Є навіть такий тренд: давайте замість UK, Британії включимо до ЄС Ukraine, Україну.

Навіть назви схожі.

Так, абсолютно. І в цій тезі є й доля, як то кажуть, оптимізму. І я на це теж розраховую. Але я думаю, що Британія в рамках ЄС завжди потужно підтримувала Україну. Я дуже сподіваюся, що навіть після виходу Британії з Євросоюзу ця позиція не зміниться. Але, на жаль, наступні декілька років перетравлюватимуться проблеми пост- Брекзиту, і на мою думку, Лондон не надто активно підтримуватиме Київ. Це – як ключовий виклик для наших стосунків. І друге. Я дуже сподіваюся, що буде швидко укладено двосторонню угоду між Україною та Британією щодо політичного та торговельно-економічного співробітництва, адже тепер відносини між цими двома країнами мають регулюватися двосторонньою угодою, а не угодою про асоціацію з ЄС.

Костянтине Петровичу, а які у Вас думки щодо результатів саміту Нормандської четвірки в Парижі? Чи відчуваєте Ви, що були якісь таємні домовленості, які зараз впливають на події?

Навіть одразу після проведення саміту були різні погляди щодо результатів. Хто кого переміг, чи була нічия. Я завжди утримувався від чітких визначень. І я завжди вважав і вважаю, що результати ми відчуємо тільки з часом. Зараз після саміту пройшло півтора місяці, і ми вже бачимо, що багато положень саміту не реалізовано.

Найбільш болючим для нас є те, що до 31 грудня 2019 року так і не було встановлено режим припинення вогню на Донбасі. На превеликий жаль, росіяни й надалі вбивають українців на Донбасі. Тільки за останні три тижні, на жаль, було вбито 12 українських героїв, декілька десятків поранено. Ця цифра більша, ніж за аналогічний період 2019 року. Можна говорити також і про певні невикористані шанси в контексті обміну заручниками. Я вважаю, що відбувся гібридний обмін, коли Україна була вимушена звільнити осіб, які не мають жодного дотику до ситуації на Донбасі. Відпустили тих людей «Беркуту», що були, як кажуть, причетні до трагедії на Майдані.

Сьогодні Росія, особливо після саміту в Парижі, й надалі відчуває себе переможцем. Це мене не дуже радує, і по суті нині відбувається міжнародна реабілітація Путіна та його режиму. Шкода, що він зараз не такий токсичний, як навіть ще півроку тому. І на превеликий жаль, знову ж таки в те, що відбувається політика умиротворення агресора й політика «детоксикації» Путіна, певний внесок зробила й нова українська влада. («Детоксикація» – повернення в нормальне життя, сприйняття суспільством і лідерами, зокрема, на Заході – ПЮ.) Наприклад, якщо український президент вітає Путіна з Новим роком, чому це не може зробити, приміром, канцлер Меркель чи президент Макрон? Якщо Україна ухиляється називати Кремль агресором, то чому його так мають називати наші європейські партнери? Якщо європейські партнери запроваджують санкції через незаконну анексію Криму й фактичну окупацію Росією Азова й Керченської протоки, а українська сторона такі санкції не запроваджує, то чому європейці мають і надалі здійснювати санкції?

І нарешті я хотів би нагадати про ще один феномен нової влади, коли вони започаткували ряд кримінальних справ проти п’ятого президента Петра Порошенка, зокрема, за підписання Мінських домовленостей чи за наказ про переміщення українських суден з порту Одеса до порта Маріуполь. Тобто, міжнародні суди чітко визнали суверенне право на переміщення суден, а українська влада започаткувала кримінальні справи. Звичайно, це все грає на руку Росії й зовсім не зміцнює позиції України в процесі врегулювання, не створює позитивне тло для справжнього відновлення миру на Донбасі.

Інтерв’ю взяла Наталія Річардсон