Конституційна криза в Україні

«Державу найкраще оцінювати за тим, як у ній судять»

Станіслав Єжи Лєц – польський поет і філософ

Що відбулося?

Конституційний Суд України (КСУ) є одним із найвищих органів судової влади в Україні. Цей інститут має величезні повноваження та значний вплив на політичні рішення в державі. Це робить КСУ фундаментально важливим для підтримання стабільності в Україні.

27 жовтня 2020 року своїм рішенням КСУ визнав статтю 366-1 Кримінального Кодексу України неконституційною, фактично скасувавши її. У чому полягає важливість цієї статті? Після Революції гідності 2014 року в Україні стартував масштабний процес реформування суспільно-політичної сфери. В українських реаліях однією з найбільших проблем на шляху реформ є корупція. Особливо небезпечним викликом є її поширення серед державних діячів. Скасована Конституційним Судом стаття була однією з найважливіших у сфері протидії корупції. Вона визначала повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) – спеціального органу, який створили у 2015 році для боротьби з корупцією. Крім того, стаття передбачала покарання за надання недостовірних даних у деклараціях та покарання за незаконне збагачення.

Визнання статті 366-1 неконституційною, фактично, зняло з державних діячів зобов’язання вказувати у своїх електронних деклараціях повну та правдиву інформацію про майно, яким вони володіють. Це означає, що тепер чиновники можуть знову приховувати дані про свою власність, статки тощо. Логічним наслідком цього стало ускладнення діяльності НАЗК. Фактично агентство позбавили можливості перевіряти декларації, адже йому закрили доступ до державних реєстрів. Таким чином рішення про скасування статті 366-1 значно спростило життя корупціонерам та відкрило дорогу для численних фінансових маніпуляцій.

«Це було шокуюче рішення КСУ, яке нівелювало значну частину досягнень України у сфері антикорупційної політики, зокрема електронних декларацій, і підірвало авторитет Національного агентства з питань запобігання корупції».

Хто відповідальний?

Рішення, яке спровокувало конституційну кризу, було ухвалено на закритому засіданні КСУ за поданням 47 депутатів від партій «Опозиційна платформа – За життя» та «За майбутнє». Варто зазначити, що ці партії дотримуються євроскептичної, проросійської позиції. Серед членів цих партій можна знайти багатьох вихідців із «Партії регіонів», яку очолював Віктор Янукович.

Також важливо, що рішення про скасування статті 366-1 – це просто остання крапля з цілої низки рішень, попередньо ухвалених КСУ, які фактично звели нанівець антикорупційні реформи в Україні, визнавши їх «неконституційними».

Так, у липні 2020 року група із 49 депутатів (47 із них були представниками вже згаданої вище «Опозиційної платформи – За життя») подала заяву до КСУ про визнання неконституційним закону, який визначає роботу Вищого антикорупційного суду України. У вересні минулого року КСУ визнав неконституційними деякі положення про Національне антикорупційне бюро (НАБУ). Також були ухвалені розпорядження, які визначали неконституційним призначення на посаду голови НАБУ Артема Ситника (призначений у 2015 році за часів президентства Петра Порошенка).

Ініціатором такого рішення Конституційного Суду була група депутатів з двох близьких за ідеологією та цілями партій. Це змушує звернути увагу на проблему, про яку говорять як вітчизняні, так і західні експерти – політизацію КСУ. Політичні діячі отримують широкий вплив на діяльність правових інститутів. Експертами було запропоновано різні шляхи виходу з такої ситуації. Зокрема поширеною є ідея збільшити поріг, необхідний для ухвалення рішень у КСУ з 10 голосів до 15. Також є пропозиція зменшити кількість суддів з 19 до 12.

«Проблема існує в самих виборах – кандидатури суддів пропонуються політичними партіями. Це неправильно, вони (політики – ред.) не повинні бути частиною цього процесу. Верховна Рада та президент не повинні призначати своїх суддів до КСУ».

Окрім того, політизованою є сама процедура призначення суддів. Політики намагаються поставити на посади «правильних» людей. У підсумку суддями стають ті люди, які будуть задовольняти інтереси свого «патрона».

«Причиною цього рішення (про визнання статті 366-1 КК України – ред.) є кваліфікація суддів Конституційного Суду та спосіб їх відбору. Він дуже політизований і не ґрунтується на заслугах та якостях людини. Необхідно запровадити нову процедуру. За декілька місяців, або максимум – за рік, ми матимемо кращий склад Конституційного Суду».

Що зробили?

Конституційна криза стала серйозним випробуванням для чинної української влади.

«Володимир Зеленський та значна частина чиновників гарно показали себе як люди, які створюють проблеми, а не розв’язують їх».

З огляду на ситуацію, що склалася, через два дні після скасування статті 366-1 Президент вніс на розгляд до Верховної Ради проєкт закону про дострокове закінчення повноважень суддів КСУ – де факто про його розпуск. Ця пропозиція була негативно сприйнята значною кількістю депутатів і відхилена.

«Пропозиція Президента про розпуск Конституційного Суду є необґрунтованою. Це не якийсь звичайний суд. Ми маємо справу з найвищою судовою структурою у країні. Не можна просто звільнити суддів, які там працюють. Зрештою, це матиме далекосяжні негативні наслідки».

Парламент України вирішив діяти компромісним шляхом і 4-го грудня відновив антикорупційні закони, що були скасовані КСУ, хоча в правовому значенні це не є найкращим розв’язання проблеми.

«За неправдиву інформацію в деклараціях треба карати, це очевидно».

Однак протистояння із Конституційним Судом на цьому не закінчилося. Наприкінці грудня Володимир Зеленський підписав указ про відставку голови КСУ – Олександра Тупицького. Проти судді розпочали розслідування за численними звинуваченнями в наданні неправдивої інформації слідству та тиску на свідків. Крім того, Тупицького звинувачують у недекларуванні земельної ділянки в окупованому Росією Криму.

Що далі?

Конституційна криза стала своєрідною перевіркою для українських державних діячів та для суспільства загалом. Попри те, що ідея про розпуск КСУ не була втілена в життя, вона здобула підтримку серед деяких українців. Експерти попереджають, що розпуск Конституційного Суду матиме «далекосяжні негативні наслідки», як-от маніпулювання судовою системою у власних інтересах.

Криза, спричинена рішенням КСУ, поставила під загрозу не тільки внутрішньополітичну ситуацію в Україні, але й міжнародні відносини нашої держави із західними партнерами. Під загрозою опинилося партнерство з ЄС, а також кредитна допомога, яку Україні надають західні партнери.

«Рішення (КСУ про визнання статті 366-1 КК України неконституційною – ред.) було спрямоване не лише на самі антикорупційні напрацювання, а й на відносини між Україною та її надійними західними партнерами; боротьба з корупцією є наріжним каменем нашої співпраці».

Венеціанська комісія  дала власну оцінку ситуації, що склалася довкола Конституційного Суду. Вона зазначила, що КСУ своїм рішенням, де факто, узяв на себе ті повноваження, які традиційно є прерогативою парламенту: визначати, що є злочином, а що ні. З огляду на це, комісія рекомендувала розпочати фундаментальне оновлення антикорупційної системи в Україні. Водночас Венеціанська комісія виступила категорично проти пропозиції Володимира Зеленського щодо розпуску Конституційного Суду, застерігаючи, що це було б неконституційним і суперечило б верховенству права.

У контексті того, що сталося з Конституційним Судом, деякі експерти звернули увагу на проблемний стан, у якому також перебувають інші суди в країні. Таким чином, можна однозначно сказати, що реформ потребує вся судова гілка влади в Україні, а не тільки КСУ.

«Конституційний Суд – це одне, а інше, і це особливо важливо, – це решта інститутів судової влади в Україні. Ситуація з ними залишає бажати кращого».

Попри те, що парламент України відновив скасовані Конституційним Судом закони, необхідно розуміти, що відкритим залишається інше питання – ефективна реалізація цих законів на практиці.

«В Україні часто складається ситуація, коли рішення ухвалюють, але далі нічого не відбувається. І кінець кінцем рішення не мають ефекту».

Увагу на цьому акцентували й західні експерти. Особливу надію вони покладають на розвиток громадянського суспільства, яке буде виконувати роль наглядача за втіленням реформ на практиці.

«Ми боїмося ситуації, коли поправки ухвалюються, але нічого не відбувається. З огляду на це, громадянське суспільство та партії повинні забезпечити підтримку й донести до населення ідею важливості реформування».

Безумовно, позитивним моментом є те, що в цій кризі Україна може розраховувати на підтримку й допомогу від своїх західних союзників.

«Що б не трапилося, Україна залишається партнером не тільки для ЄС, а й для всього Заходу».

Закордонні експерти вважають важливим, щоб Україна взяла до уваги висновки, надані Венеціанською комісією.

«Висновки Венеціанської комісії є індикатором того, що міжнародні партнери думають про Україну. У ЄС ми за допомогою верховенства права боремося з корупцією, тому (в Україні – ред.) реформи треба спрямувати на створення механізму запобігання корупції. Без прогресу на законодавчому рівні у боротьбі зі зловживанням влади Україна не матиме жодного прогресу з міжнародними партнерами».

Попри підтримку Заходу Україні слід розуміти, що конституційна криза є в першу чергу її проблемою і показником того, що саме в її політичній системі залишаються недоліки, які потребують вирішення.

«Не слід очікувати, що цю проблему вирішить якась міжнародна організація. Проблема з КСУ – наша. Ми повинні розв’язати її самі й вирішити її належним чином».

 Стаття укладена Едуардом Дудкою – студентом політології Києво-Могилянської академії, стажером Промоут Юкрейн. У роботі використані цитати учасників закритої конференції Промоут Юкрейн та Вокс Юкрейн “Конституційна криза в Україні. Експертна оцінка”.