Капітуляція? Чи на західному напрямку без змін

Поки Москва намагається розгорнути Україну у свій бік, Уряд працює над поглибленням євроінтеграції

Протести активних громадян проти капітуляції перед Кремлем у зв’язку з прийняттям новою владою «формули Штайнмаєра» та інтенсивність публічних дебатів на цю тему спонукають нас оцінити, де саме знаходиться Україна на своєму шляху до євроінтеграції й чого справді хоче українська влада і наш народ.

Як би дивно це не звучало сьогодні, проголосувавши за Володимира Зеленського і його партію, велика частина населення України висловилася за європейську інтеграцію. Причини підтримки іншого, ніж Петро Порошенко, кандидата в президенти полягали не в зовнішньополітичному чиннику, а у внутрішньополітичних невдачах його команди. Тому часті звинувачення від 25 відсотків, які проголосували за Петра Порошенка, на адресу тих 73 відсотків, що обрали Володимира Зеленського в другому турі, – в тому, що ті «не проукраїнські» або їм байдуже, чи Україна «рухається до Європи», чи «здається Росії», не враховують усіх мотивів доленосного вибору більшости.

На сьогодні обраний президент та його Уряд декларують курс на Захід. Ключові кадрові призначення засвідчують вірність цим заявам: міністр закордонних справ Вадим Пристайко – представник України при НАТО за часів президентства Петра Порошенка, віцепрем’єр-міністр з питань європейської інтеграції – Дмитро Кулеба, колишній посол при Раді Європи. Також Уряд на чолі з Олексієм Гончаруком представив програму, в якій поставлено цілі: виконати один із чотирьох Копенгагенських критеріїв – економічний, що зокрема дасть поштовх до ефективного здійснення інших критеріїв (демократія, права людини та імплементація права ЄС), а євроінтеграція у програмі визначена як пріоритет, хоча і стоїть не на перших сторінках документа.

Оцінки ж щодо прийняття «формули Штайнмаєра», відкриття ринку землі та інших контроверсійних дій, що можуть наводити на думку про протилежний напрямок, ніж європейський, а також про олігархічний вплив чи іншу hidden agenda (приховану мету) нових лідерів країни, дадуть суспільство та експерти вже у найближчому майбутньому.

Водночас важливо зосередитися на тому, чого саме український народ, попри внутрішню політику, очікує в зовнішній.

Відповідно до даних Дослідницького центру П’ю (Pew Research Centre) від 14 жовтня 2019 року, 79 відсотків українців прихильно ставляться до ЄС.

Опитування українців соціологічною групою «Рейтинг», центром «Соціальний моніторинг» і ГО «Український інститут соціальних досліджень», яке проводилося з 30 квітня по 10 травня, тобто після другого туру президентських виборів, свідчать, що 57 відсотків позитивно ставилися до європейської інтеграції.

Водночас за відновлення прагматичних економічних відносин з Росією, Білоруссю і Казахстаном та іншими країнами СНД висловилися 19,6 відсотків громадян.

Отже, більшість населення України, включно з тими, хто голосував за Володимира Зеленського в другому турі, прагне того, чого досягла Європа з її економічним добробутом, правами людини та партнерськими відносинами, і зовсім не хочуть того, що пропонує Росія з такими її структурами, як Євразійський економічний союз (ЄАЕС), і насаджуванням Кремлем своїм партнерам власного підходу до внутрішньої політики та економічного шантажу. Останнім яскравим прикладом такого шантажу є тиск Росії на Україну і на своїх партнерів по ЄАЕС через ускладнення процесів транзиту вугілля з Казахстану та Киргизстану. Так, представник Палати підприємців Казахстану поскаржився на одному з засідань ЄАЕС, що Мінекономіки Росії «квотує», тобто блокує, експорт їхнього вугілля до України навіть всупереч тому, що це порушує Митний кодекс ЄАЕС. І це лише один із прикладів «дружнього» тиску Росії.

Окрім рівноправних відносин, переваги, які ЄС дає Україні порівнюючи з тим, що пропонує ЄЕАС, –грандіозні:

• безвізові подорожі країнами Шенгенської угоди – країнами соціального добробуту. Тут рекордна кількість українців провела свою відпустку влітку 2019 року;
• 500 млн потенційних споживачів у ЄС, з яких українська економіка може мати зиск, зважаючи на вільну торгівлю з країнами з незначною корупційною складовою — країнами верховенства права;

–     освітні програми ЄС та фінансування інфраструктурних проєктів.

Усе це дає значний шанс на підвищення стандартів життя українців.

І, звичайно, постійний контроль з боку ЄС за виконанням Угоди про асоціацію українською стороною повинен бути запобіжником від зловживання з боку новообраної влади довірою, що її надають партнери.

Тому жодна ініціатива Москви не може бути порівнянна з тим, що пропонує ЄС для структурних змін в економіці — змінами для стимулювання бізнесу, фінансового добробуту й водночас правами і свободамигромадян України.

На щастя, прагнення Уряду наразі, принаймні публічно, спрямовані в бік Брюсселя, а не Москви. Маємо віцепрем’єр-міністра з питань євроінтеграції, який у своєму інтерв’ю «Європейській правді» заявив, що Україна не повинна повертатися в бік СНД, яка є «клубом невдах». Ба більше, він вірить, що Україна здатна виконати критерії членства, а зупинятися на асоціації не в його планах.

Марта Барандій, LL.M. Ph.D., аналітик у сфері міжнародного права, засновниця НУО «Promote Ukraine», Брюссель