EN
FR
DEБілоруси прагнуть змін, вони хочуть мати нового президента та новий уряд, які будуть поважати громадян, упевнений учасник білоруських виборчих перегонів Андрій Дмитрієв. В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Promote Ukraine» він розповів про альтернативних кандидатів та виклав своє бачення відносин Мінська з Москвою, Євросоюзом та НАТО.
Чому Ви вирішили взяти участь у цих виборах? Чи є якась особлива причина, чому Ви стали кандидатом від опозиції й змагаєтесь із Лукашенком?
Я думаю, що мої головні причини такі самі, як і в більшості білорусів сьогодні – нам потрібен новий президент. Під час поїздок протягом останнього місяця по країні я побував у багатьох містах та побачив і почув, що скрізь люди хочуть змін. Вони хочуть нового президента, а значить, хочуть нового ставлення уряду до них.Люди хочуть, щоб уряд поважав їх та їхні права. Такий уряд, який не просто скаже їм піти до сауни, щоб захиститися від коронавірусу, але уряд, який вживатиме справжніх заходів щодо захисту громадян від загроз – чи то коронавірусу, чи то безробіття. Тому моє основне прагнення, мій головний мотив полягає в тому, що ми в Білорусі можемо мати нового президента, новий уряд, який поважатиме громадян і відкриватиме для них нові можливості будувати життя у своїй країні.
У Білорусі поширюють петиції щодо створення потенційної коаліції навколо Світлани Тихановської. Що Ви думаєте про формування коаліції навколо єдиного кандидата взагалі та зокрема про Світлану Тихановську – вона підходить на цю роль?
Я думаю, що Світлана є сьогодні надією для всіх білорусів, які відчули несправедливість. Вона бере участь у виборчих перегонах замість свого чоловіка, який мав стати кандидатом, але його посадили за ґрати. Мені також подобається, що двоє кандидатів, яких позбавили можливості балотуватися, Бабарико та Цепкало намагаються й надалі вести агітацію, склавши коаліцію зі Світланою. Я сумніваюся, що така коаліція взагалі б з’явилася, якби вони були зареєстровані кандидатами.
Отже, я б сказав, що, з одного боку, ситуація дуже погана, оскільки Бабарику та Цепкалу було відмовлено в реєстрації – на мою думку, це є абсолютно несправедливим. Але з іншого боку, ця ситуація хороша, тому що завдяки їй стала можливою певного роду коаліція. Водночас я вважаю, що сьогодні в Білорусі нам потрібно використовувати різні тактики, щоб мобілізувати суспільство, змусити виборців іти й голосувати за альтернативних кандидатів. А це означає, що не всі ми повинні бути в одній команді, але нам слід об’єднатися навколо однієї спільної мети та узгоджувати між собою наші дії.
Ось чому я не планую зараз приєднуватися до будь-якої коаліції чи відмовлятися від участі в передвиборчій кампанії. Адже відчуваю, що є люди, які готові проголосувати за мене, і я їх до цього закликаю. Те саме стосується інших кандидатів: вони повинні закликати своїх виборців проголосувати за альтернативних кандидатів, оскільки голосування за будь-яку іншу людину означає голосування за нового президента.
Отже, не важливо, за кого голосуватимуть білоруси, аби тільки це був альтернативний кандидат?
Так, однозначно. Ми, альтернативні кандидати, не збираємося боротися між собою, ми не шукаємо ворогів з-поміж нас самих. Просто у нас немає виборів у традиційному розумінні – тому замість того, щоб створювати коаліцію, нам слід провести кампанію солідарності, щоб щось змінити. У такому випадку я думаю, що чим більше представлено облич, чим більше лідерів, тим краще. Більше індивідуальних кандидатів означає більше часу на телебаченні, більше часу на радіо, більше зустрічей з виборцями, і наша влада чітко розуміє, що наша сила – в цифрах, тому вони скоротили кількість альтернативних кандидатів – замість 15 осіб два місяці тому нині нараховується 4.
Зрозуміло. Але наскільки, на Вашу думку, готова білоруська громадськість голосувати за альтернативних кандидатів? Чи не ризиковано голосувати за таких людей? Чи не принесе це нестабільність?
Я не дуже в цьому впевнений, але припускаю, що більшість білорусів хотіли б проголосувати за новий уряд. Звичайно, є багато сумнівів – так само, як і у багатьох країнах – щодо того, які зміни принесе новий президент, як цей новий президент триматиме ситуацію під контролем, як він зберігатиме рівень зарплат, пенсій, як він керуватиме державними коштами тощо.
Однак люди все ж таки розуміють, що ще п’ять років з чинним президентом буквально призведуть нашу країну до катастрофи – коли більша частина молоді хоче виїхати з Білорусі, коли більшість мешканців села змушені переїхати до міст, до Мінська, бо це єдине місце, де можна знайти гідну роботу. Через це, на мою думку, люди розуміють, що тип ризиків, пов’язаних з новим президентом, блякне на фоні ризиків, які існуватимуть, якщо Лукашенко залишиться при владі.
Гаразд, давайте тепер поговоримо про геополітику. Якби Ви стали президентом, якою була б ваша політика стосовно Росії, наприклад?
Ми обов’язково будуватимемо відкриті та дружні стосунки з росіянами, але хочемо привнести до цих відносин чесність. Ми хочемо бути чесними з нашими російськими друзями щодо того, як ми бачимо наше спільне майбутнє: що нам не потрібна глибша інтеграція, що ми хочемо будувати нашу власну незалежність і суверенітет. Звичайно, ми хочемо підтримувати торгівлю та тісну співпрацю з Росією, але разом з тим нам потрібно відійти від нашого радянського минулого та ностальгії за радянським минулим; ми хочемо мати тісні стосунки з Росією, але як незалежна країна.
Чи означатиме це тісніші зв’язки з Європейським Союзом?
Я особисто не вважаю, що Білорусь має увійти до Європейського Союзу, і я категорично проти того, щоб Мінськ став членом НАТО. Я бачу Білорусь у майбутньому як нейтральну країну, особливо у військовому плані. Я також думаю, що Білорусь повинна залишити військовий союз з Росією.
На мою думку, ми повинні більше рухатися до нейтралітету, але водночас нам слід відновити відносини з Європою – підготувати кращу, ніж зараз, базову угоду з ЄС. Наприклад, ми нещодавно підписали угоду про спрощення візового режиму з ЄС, що є кроком у правильному напрямку, але я не сумніваюся, що потрібно зробити більше. Я також уважаю, що Білорусь має стати членом Ради Європи.
