У лютому 2014 року в Криму з’явилися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії.
Ширилися чутки, що «зелені чоловічки» – це приватна армія путінської імперії. Незабаром вперше у ЗМІ з’явилася її назва – ПВК Вагнера.
Протокольна відеозйомка кремлівського прийому на честь Героїв Вітчизни 9 грудня 2016 поклала кінець конспірації. Серед запрошених на цей захід в кадр потрапив Дмитро Уткін, більше відомий як Вагнер і командир однойменної ПВК, що засвітилася в Криму, на Донбасі і в Сирії. У сюжеті «Першого каналу» є можливість побачити чоловіка середніх років, який сидить за столом зліва, на межі кадру. Ті, хто особисто знайомий з Дмитром Уткіним, підтвердили: це він.
На відеозапису не видно, якою нагородою відзначений Дмитро Уткін. Відомо, що на момент звільнення в запас зі Збройних сил звання Героя Радянського Союзу чи Росії він не мав, кавалером ордена Святого Георгія не був.
Це був перший «вихід у світ» ПВК Вагнера. До протокольного заходу 9 грудня 2016 року Кремль ніяк не коментував інформацію про Вагнера, участь його підрозділу в бойових діях і про нагородження бійців з неформальної ПВК державними нагородами.
Через два дні на питання відповів прес-секретар президента Дмитро Пєсков, і інтрига закінчилася: «Дмитро Уткін дійсно кавалер орденів Мужності, він був від Новгородської області». Правда, Пєсков «не знає», чи є у Уткіна «бійці в Сирії» і за які саме подвиги він був нагороджений орденами Мужності. Припустив, що «за проявлену мужність».
Хто ж такий Дмитро Уткін на прізвисько «Вагнер»?
Дмитро Уткін підполковник запасу 1970 року народження. Професійний військовий, до 2013 року – командир дислокованого в Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління Міноборони. Працював за контрактом з Moran Security Group, охороняв морські судна в небезпечних районах від піратських нападів. У вересні 2013 року разом зі «Слов’янським корпусом» вперше відвідав Сирію. Тоді він ще не був командиром і не був Вагнером. Пафосний позивний він взяв після сирійського відрядження. З 2014 року – командир власного підрозділу, який за його позивним отримав умовну назву «ПВК Вагнера». Позивний «Дев’ятий».
Відомий прихильністю до естетики і ідеології Третього рейху, звідси і позивний на честь улюбленого композитора-містика Адольфа Гітлера. Якщо скласти ініціали Гітлера за порядковими номерами букв (один замість літери «А» і вісім замість латинської букви «Н»), то в сумі вийде дев’ять і це цілком відповідало б неонацистських симпатіями Уткіна. За словами декількох свідків, Уткін настільки захоплюється Адольфом Гітлером, що іноді носить нацистську військову форму часів Другої світової війни і навіть має татуювання з нацистськими символами на грудях і ключицях. У Луганську епатував особовий склад, змінивши звичну польову панаму на сталевий шолом вермахту.
Сформована на основі «Слов’янського корпусу», пошарпаного в Сирії в 2013 році, ПВК під командуванням людини з позивним «Вагнер», з весни 2014 року діяла в Криму, а потім на території Луганської області. Навесні 2014 Вагнер знайшов нову роботу – фінансування, базу для підготовки і серйозне прикриття для неформальної військової структури, яка і отримала його ім’я.
Чутки про Вагнера і його команді поповзли з початку 2015 року. Нібито саме він роззброїв під Луганськом бригаду «Одеса» і затримав комбрига Фому. Нібито саме він з’являвся з бронетехнікою на самих загрозливих ділянках фронту.
Наприкінці 2015 року основні сили Вагнера з Донбасу передислокувалися до Сирії. Пішли бої і втрати. Скільки всього бійців втратив Вагнер, навряд чи стане точно відомо коли-небудь. Більш-менш достовірно відомі втрати вже давно налічують сотні бійців, які назавжди залишилися у Африці та Азії. А кількість загиблих від рук найманців Вагнера людей неможливо навіть уявити.
30 червня 2017 року світ облетіло відео, на якому кілька бійців в неформальному спорядженні під пісню зі словами «знімаю з плечей важкий автомат, стріляю в сина, потім стріляю в матір» забивають кувалдою лежачого на землі чоловіка в цивільному одязі, схожого на араба. Б’ючи говорять по-російськи без акценту. Обличчя їх закриті.
Місце дії нагадує напівзруйнований промисловий об’єкт в сирійській пустелі. Схоже, що поруч лежить відрізана людська голова. Коментатори припустили, що на відео можуть бути діючі в Сирії бійці «групи Вагнера», але ніхто не зміг цього підтвердити: облич на запису не видно, будь-яких розпізнавальних знаків на людях немає, де і коли записано відео – невідомо.
Але в листопаді 2019 року в Мережі з’явилося продовження історії – три наступні частини відеозапису, з яких ясно, що трапилося з арабом.
Арабській пресі вдалося встановити особу загиблого, час і місце страти. Як пише Jesr Press, убитий – Мохаммед Таха Ісмаїл Аль-Абдулла, відомий також як Хаммаді Таха Аль-Бута. Він народився в 1986 році в Дейр-ез-Зорі. За даними видання, він був мобілізований в резерв армії Башара Асада. Потім дезертирував, але його зловили. Місце страти Jesr Press ідентифікує як родовище Шаір у сирійській провінції Хомс.
Звірі, які його катували та вбили, теж були ідентифіковані. Без сумніву вони належать до найманців ПВК Вагнера. Вже потім з’ясувалося, що сам «Вагнер» (командир ПВК Дмитро Уткін) закликав їх це зробити! З метою залякування інших потенційних дезертирів з сирійської армії. І відео зняти наказав теж він.
Цей страшний випадок відкрив очі суспільству на «героїв Росії» та їхнього командира, Дмитра «Вагнера» Уткіна. Такі «нелюди» повністю влаштовують Кремль та Путіна. Вони потрібні для реалізації безумних ідей та планів Імперії та її довічного керманича. Тому «Вагнер» сьогодення – вже не маргінал з позивним замість імені, що працює на невідомого господаря. Дмитро Уткін – офіційно визнаний Герой Вітчизни, якого приймають за столом президента. А це вже – фігура зовсім іншого масштабу.
Юрій Федоренко, аналітик, експерт з питань суспільної комунікації
Опінія автора не завжди співпадає з позицією редакції