ФСБ – шпигуни, які панують над Росією

Висновки аналітичної доповіді Центру розслідувань під керівництвом Михайла Ходорковського «Лубянська федерація: як ФСБ визначає політику та економіку Росії».

З наближенням 2024 року відновилися дискусії про те, чи складається влада в Росії з декількох кремлівських веж, чи це лише одна головна вежа з безліччю наглядачів і зіркою на вершині. Попри те, що Володимир Путін одного разу пообіцяв, що не буде вносити зміни до Конституції, щоб збільшити обсяг своїх повноважень президентом, врешті-решт він це зробив.

Звичайно, суд визнав це законним – для цього він і призначений. Чи залишиться Путін на Олімпі, не зовсім зрозуміло (ходять чутки про його погане самопочуття), але ми не можемо ще називати Путіна «кульгавою качкою». Путін створив систему влади, яка зможе існувати навіть після нього, але лише за умови, що всі залучені сторони домовляться про нового арбітра. Яка роль Російської Федеральної служби безпеки (ФСБ) у цій системі? Ми не будемо розглядати функції та завдання ФСБ, передбачені законом, а натомість зосередимось на «побічних функціях» служби разом з її неформальною роллю в державних процесах.

 Від КДБ до ФСБ

ФСБ стає дедалі подібнішим до свого попередника, КДБ, але між обома організаціями існують відмінності, оскільки вони є між системою Путіна та радянською системою. ФСБ намагається зберегти особисту владу президента, а не радянську владу та ідеали комунізму. Якщо радянські чекісти проводили масові репресії, то ФСБ перейшла на цілеспрямовані індивідуальні репресії. На відміну від КДБ, сучасні розвідники можуть втручатися в економіку та накопичувати величезні багатства. Комуністи ж заборонили приватну власність та підприємництво, за винятком незаконної діяльності деяких директорів фабрик, які налагоджували неофіційне виробництво в рамках державних компаній і привласнювали прибуток.

Підконтрольний Кремлю капіталізм відкриває нові можливості для ФСБ пропонувати «захисні» послуги для підприємців. Однак під час правління Путіна співробітники ФСБ не цуралися своєї спадщини КДБ і зробили ФСБ справжнім спадкоємцем ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія – від ред.). Біля регіональних управлінь ФСБ досі встановлюють пам’ятники засновнику ВНК Феліксу Дзержинському.

У перші місяці після розпаду СРСР найвищі посади в новій Російській Федерації займали співробітники КДБ і Міністерства внутрішніх справ (МВС), які тоді встигли довести свою вірність президенту. І багато з них зберегли свою ментальність радянського часу: «Росія оточена ворогами!»

Дослідники Dossier зазначили, що з 1991 по 2003 рр. ФСБ бачила три етапи розвитку: комерціалізацію, криміналізацію та емансипацію.

 Комерціалізація послуги

Однією з передумов комерціалізації та криміналізації ФСБ (що відбулося майже одночасно) були питання посвідчення особи органів безпеки. У другій половині вісімдесятих – на початку дев’яностих політичні зміни спричинили «деідеологізацію» служби, і не всі були готові до цього. Деякі офіцери вирішили перейти на захист православної Росії, але не всі з них були православними християнами. На початку дев’яностих зарплата офіцерів була невеликою, тому значна частина з них вирішила використати свою владу для власної вигоди – поряд із основними обов’язками працівники спецслужб почали шукати джерела додаткового доходу.

Новостворені приватні компанії вкрай потребували захисту від рекету, який процвітав під час жорстокого пострадянського капіталізму, в якому верховенство закону було далеко не адекватним. Співробітники ФСБ займалися корупційними схемами, включаючи організацію незаконних фінансових операцій, особливо в банківській сфері. У звіті «Досьє» стверджується, що «ФСБ безпосередньо контролює майже кожну нелегальну банківську операцію в Росії, і це приносить величезні прибутки окремим групам працівників ФСБ та членам їхнього «клану».

Важливою зміною протягом дев’яностих років було створення Департаменту економічної безпеки ФСБ, що дозволило розширити можливості втручання у фінансові та підприємницькі питання. Перший гучний скандал, який відкрив громадськості, що ФСБ втручається у бізнес, стався у 2000 році у справі «трьох китів». Кілька співробітників ФСБ найвищого рангу, які мали тісні зв’язки з Путіним, були спіймані на імпорті меблів з Китаю без сплати митних платежів. Сам президент поручився, і жоден з головних підозрюваних не отримав покарання. Кілька чиновників були змушені подати у відставку через скандал, проте обвинувачені чоловіки могли вільно продовжувати свою кар’єру в державній та приватній сферах. Висновок справи вказав на нову реальність – ФСБ стала недоторканною.

Криміналізація

Співробітники ФСБ, які відповідали за питання безпеки, пов’язані з організованою злочинністю, використовували свої робочі обов’язки як привід для спілкування з членами організованої злочинності. Але вони зробили це на користь собі, а не державі. Союз злочинців та правоохоронців у Петербурзі мав особливо далекосяжні наслідки для всієї Росії. У звіті «Досьє» зазначається, що співробітники підрозділу ФСБ у Санкт-Петербурзі разом із бюрократами та кримінальними властями створили тривалу злочинну коаліцію, що призвела до системної корупції у міжнародних зв’язках. Це нагадувало найкращі приклади італійської мафії.

Владімір Путін, будучи посадовою особою місцевого самоврядування Санкт-Петербурга, був тим, хто зв’язав три гілки цієї коаліції – міську владу, місцеву ФСБ та злочинців. У 1998 році, коли Путіна було призначено главою ФСБ, він замінив найвище керівництво служби своїми знайомими з Санкт-Петербурга. Члени кола Путіна почали переїжджати з «Північної столиці» до Москви, де почали займати урядові та підприємницькі посади. Коли Путін став президентом, роль ФСБ у системі влади зросла, і організовані злочинні групи отримали нові можливості в Росії.

 Емансипація, розширення

Емансипація була тоді, коли ФСБ позбулася демократичного контролю, і це сталося, коли Путін зміцнив авторитарне правління в країні. Основні структурні зміни з кінця дев’яностих відповідали цій тенденції – ФСБ бачила створення нових департаментів та розширення діючих, які могли б контролювати інші правоохоронні органи – прокуратуру, Слідчий комітет, МВС, митні органи, Федеральну службу захисту та ін.

У 1999 році ФСБ брала участь у звільненні генерального прокурора Юрія Скуратова, який розслідував можливі порушення доньки Бориса Єльцина Тетяни Дяченко і заступників прем’єр-міністра Анатолія Чубайса та Валерія Сєрова. Це був перший випадок, коли ФСБ у такому масштабі зайнялася «міжусобицями» серед еліт. І тут Путін виявив вірність не верховенству закону, а родині Єльцинів.

Все почалося у 1998 році, коли Скуратов розпочав розслідування сотень державних чиновників, яких підозрювали у зловживанні владою для отримання прибутку на ринку короткострокових облігацій. Скуратов вважав, що серед цих чиновників були також Чубайс, Сєров і Дяченко.

У тому ж році Скуратов подав позов проти адміністрації Єльцина, зазначивши, що чиновник в адміністрації отримав хабар приблизно в 60 мільйонів доларів за надання вигідних будівельних контрактів. Кілька місяців по тому в ефірі суспільного телебачення вийшло відео, на якому зображено «людину, схожу на Скуратова», яка розважається з повіями. ФСБ порушила кримінальну справу проти генерального прокурора за фактом зловживання владою, а Скуратов був звільнений. Пізніше Скуратов писав, що Путін, тодішній глава ФСБ, змушував його подати у відставку. ФСБ також виграла свою битву з МВС. Як результат, Управління організованої злочинності МВС було маргіналізовано на початку 2000 року та повністю ліквідовано у 2008 році.

Росія – «тіньова держава»

 Одним з головних принципів демократичного уряду є цивільний нагляд за владними структурами. По-перше, ФСБ підпорядковується лише Путіну, влада якого персоналізована. По-друге, вплив ФСБ у політиці та економіці значно перевищує її конституційні повноваження. ФСБ може впливати на рішення інших державних установ, але при цьому не нести жодної відповідальності за ці рішення. Російська влада функціонує не повною мірою, і натомість існує «тіньова держава» – система неформальних правил, відомих її членам. Існує ризик того, що після від’їзду Путіна система може розхитатися, оскільки вона може функціонувати лише за умови, що арбітр засідає в Кремлі.

Російський президент ділиться своєю владою з представниками свого оточення, і ці люди також створюють власну систему влади у тісному взаємозв’язку з ФСБ. Серед них секретар Ради безпеки Микола Патрушев, виконавчий директор «Роснафти» Ігор Сечин, виконавчий директор «Ростеху» Сергій Чемезов, глава «Газпрому» Віктор Зубков і колишній міністр оборони Сергій Іванов.

У 2004 та 2005 роках Ігор Сечин, який за реальною ієрархією влади дуже близький до Путіна, створив 6-те управління внутрішньої безпеки ФСБ (також відоме як спецназ Сечина). Однією з цілей нового управління було позбавлення від Управління організованої злочинності МВС, яке в середині дев’яностих було відповідальним за численні затримання співробітників ФСБ.

6-й відділ також відповідає за захист свідків, і його використовують як для законних цілей, так і для здійснення контролю над опонентами ФСБ. Бізнесмени готові платити величезні суми за послуги 6-го відділу. Наприклад, банкір Євген Двоскін, який допомагав злочинцям та корупціонерам відмивати гроші, знаходився під захистом ФСБ. Коли у 2007 році сили МВС спробували його заарештувати, співробітники ФСБ за допомогою автомобіля екстреної медичної допомоги допомогли йому врятуватися та уникнути арешту.

Висновок

У системі влади Владіміра Путіна вирішальну роль відіграє ФСБ – організація, яка за допомогою президента обігнала всю правоохоронну систему. Сама ФСБ підпорядкована лише президенту, директору ФСБ та його підлеглим. Така система може існувати лише в авторитарній державі. Автори звіту «Досьє» зазначають, що вона заводить історичний розвиток Росії в глухий кут, оскільки керувати державою можна лише за допомогою лояльних силовиків, поки гарант такої системи живий. Коли вождь помре, роздроблені клани будуть битися за владу, і це ситуація, яку важко вирішити мирним шляхом.

Враховуючи свою вирішальну роль, ФСБ стала полем битви за владу та ресурси. Різні економічні групи мають свої лобі у ФСБ. У демократичному суспільстві політичні конфлікти вирішуються між партіями, використовуючи законодавство та в лобістських групах, тоді як фінансові питання вирішуються в суді. Однак у сучасній Росії ці конфлікти набувають форми кланів, які борються за владу над ФСБ та всередині нього.

Залучення ФСБ до економічних процесів перешкоджає розвитку конкурентоспроможної економіки, і це погано для кінцевих споживачів – звичайних громадян, які отримують не найкраще, що могли. Без здорової конкуренції ресурси часто потрапляють до рук тих, хто не може прийняти рішення, яке базуватиметься на раціональності та компетентності і яке б приносило користь державі, оскільки ці люди працюють у своїх власних інтересах. За словами Досьє, поєднання цих факторів призвело до занепаду та стагнації всіх сфер суспільного життя Росії.

Костянтин Зигар, Міжнародний Центр протидії російській пропаганді