Фактор Байдена

Президент США бариться із дзвінком до Києва, але він вже активно присутній в українській політиці

Незабаром виповниться два місяці, як Джо Байден виконує обов’язки американського президента. Це був для нього період дуже інтенсивної роботи, що пов’язано із необхідністю зміни команди Білого дому, так і з нагальними потребами розбирати завали, залишені попередником. Звісно, в Україні є розуміння, що наша країна не становить об’єкт першочергової уваги американської адміністрації, але той факт, що за весь цей час президент США не зателефонував Володимиру Зеленському, викликає питання у палких прихильників українського президента і втіху у його опонентів.

Що цікаво, ця обставина співіснує із поширеною в Україні впевненістю, що активність РНБО, яка помітно зросла саме після інаугурації Байдена, заохочується напряму Вашингтоном. Знову ж таки, в очах прихильників «слуг народу» це свідчить про особливі відносини Зеленського з американським керівництвом, а для критиків є ознакою несамостійності керівництва українського. Ніби без прямої вказівки зі Сполучених Штатів президент і РНБО не дійшли б ідеї широкого наступу на російських агентів впливу в Україні та не наважились би його розпочати.

Треба погодитись, що Україні дійсно було б спокійніше, якби Джо Байден продемонстрував окрему прихильність стратегічному партнерству, знайшовши місце у своєму щільному графіку для дзвінка до Києва. Володимир Зеленський, який все ж таки залишається не самим досвідченим державним керівником, має потребу у підтримці з боку найдосвідченішого політика, лідера наддержави, який до того ж добре розуміється в українських справах. Плюс до всього Україна перебуває на передовій протистояння Росії, яке, як зайвий раз свідчить резонансне інтерв’ю Байдена ABC, стане важливою складовою політики Білого дому. Тут Путін є кілером у самому прямому сенсі.

Але, щоби діяти «за Байденом», необов’язково чекати на узгодження власних кроків з американським президентом. Вже сама зміна лідера США дає вагомі підстави українській політиці стати більш рішучою: якщо Дональда Трампа наша країна мало цікавила, а у тій частині, у який цікавила, більше дратувала (не можна забувати причин першого імпічменту), то новий президент ще під час виборчої кампанії пообіцяв, що Америка повернеться у Європу активним гравцем, відновить і зміцнить союзні відносини з НАТО та ЄС. Не раз йшлося і про те, що Росії доведеться сплатити ціну за ті речі, які Трамп їй пробачав. З іншого боку, Джо Байден у часи віцепрезидентства запам’ятався послідовним борцем з корупцією в Україні. Не треба мати велику уяву, щоби розуміти його пріоритети на українському напрямку. Можна і треба приступати вже, не зволікаючи.

Прикро, звичайно, що Україні для послідовної політики потрібні додаткові зовнішні стимули, але зважаючи на інституційну слабкість і хронічні політичні хвороби, такий стан речей зрозумілий. Так само як для додаткової рішучості на російському напрямку потрібна впевненість, що Україна не залишиться сам на сам з противником, що у військовому плані значно її переважає.

Джо Байден лише розпочав свою президентську каденцію, він все ще не зателефонував, не кажучи про зустріч із Володимиром Зеленським, яка віднесена у невизначене майбутнє, а в українській політиці вже відбулися помітні зміни. Є підстави вважати, що після того, як його команда запрацює на повну потужність, зміни в Україні набудуть більш системного характеру. Власне, для цього і потрібен стратегічний партнер.

Леонід Швець