EN
FR
DEКоли йдеться про китайський вплив, то найчастіше згадують про економіку: розміщення виробництв транснаціональних корпорацій у КНР, інвестиції з Піднебесної, проєкт «Один шлях, один пояс» тощо. Донедавна панувала ілюзія, що інформаційна присутність у західному світі Пекін мало цікавить. Панувала вона лише тому, що Китай намагався більшою мірою «заглушити» незручні для себе наративи, аніж озвучувати власні.
Показовий приклад – маргіналізація теми Тибету. Далай-лама колись був шанованою фігурою на Заході (для Китаю він сепаратист), тепер західні політики здебільшого уникають контактів із ним. Коли духовний лідер Тибету вирушив у свій європейський вояж, зустрітися з ним наважилися лише кілька литовських депутатів, решта представників істеблішменту країн ЄС цього турне «не помітили». Те саме й у бізнесі. Як пише німецьке видання Die Welt, концерн Daimler 2018 року для реклами нового Mercedes використав слова Далай-лами: «Дивися на ситуації з усіх боків, і ти станеш відкритішим». Однак після офіційних протестів китайських дипломатів, представники концерну попросили пробачення за цю начебто невдалу рекламу.
Пандемія COVID-19 стала новим етапом поширення китайської пропаганди. Тільки тепер Пекін зробив ставку не на замовчування окремих тем, а на агресивне просування своїх меседжів у світовий, передовсім західний, інформаційний простір. Коли Президент України Володимир Зеленський оголошував запровадження карантину, він сказав таку фразу: «Досвід Китаю засвідчує, що непопулярні та жорсткі рішення долають вірус і рятують життя. Досвід інших країн показує, що м’якотілість та ліберальність є союзниками коронавірусу. Тому ми будемо діяти жорстко, невідкладно, можливо, непопулярно, але заради одного – життя та здоров’я українців». Після цих слів верхівка китайської Компартії мала б аплодувати українському лідеру стоячи. Адже він озвучив головні тези пропаганди Піднебесної: авторитарний Китай найефективніше боровся з епідемією, жорстка рука – найкращий спосіб приборкання вірусу, слабкий і розслаблений демократичний Захід нездатний гідно прийняти виклик.
Міф про сильний Китай, який здолав пандемію і щедро допомагає іншим країнам у боротьбі з коронавірусом, – це пропагандистський прийом, мета якого – відсунути на другий план інформацію про те, що саме КНР стала першим епіцентром поширення хвороби. Китайська народна республіка – авторитарна комуністична країна, де панує жорстока цензура, тому оцінювати її офіційну статистику треба обережно.
У квітні цього року Bloomberg опублікував дані звіту американської розвідки про те, що, по-перше, Пекін спочатку взагалі приховував інформацію про початок епідемії, а по-друге, занижував показники смертності і захворюваності. Встановити істину допомогло б міжнародне розслідування, однак КНР агресивно опирається навіть самій цій ідеї. Коли з такою ініціативою виступив австралійський прем’єр Скотт Моррісон, у відповідь отримав погрози бойкотування товарів made in Australia, а на австралійський експорт пшениці, ячменю та вина погрожували ввести і навіть вводили жорсткі мита.
Володимир Зеленський – далеко не єдиний політичний лідер, який прямо висловив свій захват китайськими методами й заходився дякувати КНР за допомогу. Такі контроверсійні європейські лідери як президент Чехії Мілош Земан чи угорський прем’єр Віктор Орбан відкрито виступають із підтримкою Китаю, дякують йому за допомогу під час пандемії.
У сербській столиці Белграді цієї весни навіть з’явилися білборди «Дякую, брате Сі», про лідера китайських комуністів як про брата говорить і президент цієї країни Александр Вучич.
Річ не лише у медикаментах чи захисних засобах, що надає Китай (нерідко ці товари неналежної якості, як засвідчив скандал із тестами китайського виробництва в Іспанії, коли цю продукцію повернули назад до КНР). Пекін системно працює у Східній Європі й на Балканах. Взяти хоча б уже згадану Сербію: китайська компанія Hesteel за €46 млн придбала тут завод «Железара Смедерево» із зобов’язанням додатково інвестувати до $1 млрд, а інша компанія із КНР Shandong Linglong до 2025-го інвестує в Сербію €800 млн і створить 1200 робочих місць. Китайські інвестори, на відміну від західних, мало переймаються прозорістю ринку країни, рівнем корупції та державного регулювання. Інтерес Пекіна в іншому. Капіталовкладення в сербську металургію компенсуються політичними та інформаційними бонусами. Наприклад, на Новому фестивалі авторського кіно в Белграді мали демонструвати фільм режисера фільм Лоу Єа «Літній палац», у якому згадуються події на площі Тяньаньмень. Звернення китайського посольства до МЗС Сербії виявилося достатньо, щоб стрічку зняли з програми фестивалю. То ж не дивно, що під час інформаційної кампанії в розпал пандемії у китайських комуністів з’явилися «брати» у Сербії.
Ще один спосіб зняти із себе відповідальність за виникнення і поширення COVID-19 – знайти винних поза Китаєм. Найкраще на цю роль підходить головний опонент КНР у сучасній холодній війні – США. Дипломати Піднебесної відкрито говорять про «військово-бактеріологічну діяльність» Сполучених Штатів за кордоном, зокрема у Південній Кореї. Таку заяву, зокрема, озвучив представник дипломатичного відомства КНР Ван Венбінь через агенцію «Сіньхуа» 4 серпня цього року. Зі схожими наративами виступає і російська пропаганда: тамтешні ЗМІ, а також українські прокремлівські медіа поширюють інформацію про таємні американські лабораторії у Грузії та Україні. Мета таких маніпуляцій очевидна: звинуватити США у таємних експериментах, які начебто є джерелом поширення небезпечних інфекцій, а отже й COVID-19 має не китайське, а штучне американське походження.
Для просування своїх інтересів Китай має чималий набір сил і засобів. Передовсім ця місія покладена на дипломатів, яких інколи ще називають «вовками-воїнами». Вони доволі агресивно атакують, якщо західна преса критикує КНР. У Швеції, Німеччини та інших країнах траплялися інциденти, коли посли Китаю звинувачували журналістів у «дурному смаку», коли ті наважувалися говорити про відповідальність Піднебесної за поширення пандемії. Таке зауваження отримала, наприклад, німецька газета Bild. Має Китай також і власну «м’яку силу». Вона складається із понад 500 відділень Інституту Конфуція по всьому світу, тільки в Україні діє 5 таких інститутів. На перший погляд, це просто культурно-освітні центри, однак їх нерідко підозрюють й у просуванні пропагандистських меседжів (замовчуванні незручних тем і поширення вигідних Пекіну наративів), у США вони перебувають у полі зору спецслужб. За даними професора політології та міжнародних відносин Університету Джорджа Вашингтона Девіда Шамбо, Китай щороку витрачає на інструменти м’якої сили близько $ 10 млрд.
Крім того, існує також поняття «друзів Китаю»: як правило це євроскептичні (якщо говорити про країни ЄС) політичні сили, вони можуть бути як правого, так і лівого спрямування – критика Заходу й антиамериканізм. У цьому сенсі Росія та Китай використовують подібні підходи. Безмовно, найпотужнішим інструментом китайського впливу є бізнес. Найпоказовіший приклад – компанія Huawei і її роль у розбудові мережі 5G. Якщо за океаном її часто сприймають як відверто шпигунську, то в Європі, передовсім у Німеччині, до неї цілком дружнє ставлення.
У лютому цього року під час Мюнхенської безпекової конференції старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA) Едвард Лукас виступив із доповіддю «Посилити слабкі місця демократії. Авторитарний вплив та вразливість медіа» («Firming up democracy’s soft underbelly. Authoritarian influence and media vulnerability»), у якій зазначив, що китайські та російські пропагандисти використовують слабкі ланки відкритого медіаринку у пропагандистських інтересах.
На думку пана Лукаса, виходом могли б бути єдині правила гри, які вимагали б від медіа розкривати своїх кінцевих власників, посилена увага контррозвідки до ворожих інформаційних впливів, відмова від публікації рекламних матеріалів від представників урядів авторитарних держав (цей прийом активно використовують російські та китайські політики) і розвиток медіаграмотності населення.
Степан Назаренко, український журналіст, публіцист, волонтер
