Донбаське вугілля – неліквідне чорне золото для РФ

За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі та восьме у світі. Розвідані запаси вугілля в Україні у 1998 році становили близько 50 млрд. тонн, а прогнозні запаси — близько 120 млрд. тонн.

Шахтний фонд у 2008 році складався з 160 шахт, з них 140 – державних. На початок січня 2012 року у Донецькій області налічувалось 95 працюючих вугледобувних підприємств, у тому числі 67 – державні, і 28 – недержавної форми власності. Щорічні обсяги видобутку вугілля в Україні у 1995-2013 роках були в середньому 80 млн. тонн.

Слід відверто сказати, що останні тридцять років вугільна галузь України тяжко хворіла. Лікували її за допомогою державних дотацій, але з часом державна скарбничка все швидше спустошувалась, і все менше залишалось коштів на підтримку галузі.

З метою уникнення розпорошення бюджетних коштів у 1995 році Урядом було прийнято рішення про ліквідацію 137 шахт із 280 вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Половина від загальної кількості! Щоправда, у деяких з цих шахт був шанс повернутись до роботи, проте суто теоретичний.

Але все це залишилось в минулому, у довоєнні часи. Війна найболючіше вдарила саме по цій галузі економіки України.

Значна частина шахтарів у 2014 році стала архіважливою складовою проросійського руху на Донбасі. Ватажки терористів, на мітингах та під час заворушень, лякали намірами «хунти», Америки та Європейського союзу знищити промисловий потенціал Донбасу як конкурента європейській промисловості, і насамперед – ліквідувати вугільні шахти. Це стало мобілізуючим фактором не тільки для забезпечення масовки, але й для наповнення незаконних збройних формувань добровольцями з числа гірняків.

Фронт вогняною лінією поділив шахтарів на «наших» та «їхніх». Тисячі «їхніх» полягли, щоби не допустити захоплення шахт «бандерівцями» і «західняками» та знищення галузі. І що ж?

69 функціонуючих державних вугільних шахт Донбасу опинилися на неконтрольованій території. На підконтрольній Україні території залишилось 33 функціонуючі шахти, з яких тільки 4 вважаються прибутковими.

«Ампутація» такої кількості шахт призвела до щорічного скорочення обсягу видобутку вугілля в Україні, який у 2019 році склав лише 31 млн. тонн.

Але! Те, проти чого воювали гірники з ЛНР та ДНР, зробило керівництво цих невизнаних республік за підтримки російської влади.

Згідно з інформацією, що надходить з різних джерел, у тому числі і з офіційних джерел ОРДЛО, обсяги видобутку вугілля на окупованій частині Донбасу зменшились до 15 млн. тонн. Розпочалась ліквідація, затоплення та закриття шахт. Шахтарі почали масово втрачати роботу.

Масове закриття шахт

Підконтрольне Росії керівництво невизнаної Луганської народної республіки оголосило про плани з закриття збиткових шахт. До лютого 2021 року мають буті закриті п’ять підприємств. Це до тих, що вже закриті, причому з багатомільйонними боргами по зарплаті.

Проте, це не заважало ще не так давно гучно святкувати в ЛНР День шахтаря, під час якого ватажок бойовиків Леонід Пасєчник подарував трьом шахтарям російські автівки LADA XRAY. Підсолодив, так би мовити, гірку пілюлю.

Слід пам’ятати, що значна кількість населених пунктів на Донбасі будувалась навколо шахт і для шахт. Закриття шахти у більшості випадків означає поступове але неминуче відмирання містечка чи селища. У тому разі якщо державою не буде запропоновано якоїсь програми зі створення нових робочих місць та професійній переорієнтації шахтарів, що втратили роботу. Або ж на підприємства не залучать інвестиції. Але не цією «державою» і не в цьому житті.

Завдяки оприлюдненій інформації українськими мас-медіа, а також публікаціям в Інтернеті та у відкритих джерелах Росії і ОРДЛО, можна скласти пазли того, що реально відбувається з вугледобувними підприємствами на окупованій території. Для прикладу візьмемо Луганську область.

Шахти «Міусинська» та «Новопавлівська» (місто Хрустальний, воно ж Красний Луч) затоплені у квітні цього року. Рішення про затоплення приймалось на нараді у… Москві.

Шахта «Фащевська» (селище Фащевка Перевальського району) закрита, незважаючи на обіцянки представника окупаційної влади шахтарям, а це майже 400 чоловік, забезпечити стабільну роботу підприємства.

Шахта «Черкаська» (місто Зимогір’я, Слов’яносербський район) – закрита із боргами по заробітній платі.

Шахта «Ніканор-Нова» (місто Зоринськ, Перевальський район) стала широко відомою завдяки страйку гірняків, які не виходили із забою. Під час страйку розгнівані жінки вигнали з території шахти ліквідаційну комісію. А за рік до цього шахта «Ніканор-Нова» слугувала прикладом того, що «вугільна галузь ЛНР продовжує повертатися до життя». Незважаючи на спротив шахтарів шахту все одно закривають.

Шахта «Вергулівська» (селище Вергулівка Брянківської міськради, Перевальський район) – закрили і почали розбирати. Мотивація – немає замовлень на вугілля. «Місяць тому закрили «Вергулівську», на це селище навіть скасували маршрутки і не дають воду! На селищі до війни проживало 3 тисячі людей, а тепер все, кінець селищу… Забула написати, школу розібрали, її немає»,  – це написала місцева мешканка.

Шахта «Ломуватка» (селище Ломуватка Брянківської міськради, Перевальський район). У 2016 році бойовики проголошували про пуск у шахті нової лави, а у 2017 в шахті припинили водовідлив, і вона пішла під воду.

Шахта «Лутугинська» (селище Георгіївка, Лутугинський район) – утопили. Тричі шахту перезапускали, і все ж утопили.

Шахта імені ХІХ партз’їзду (селище Біле, Лутугинський район). Планується до закриття до кінця 2020 року.

Шахти «Луганська» та «Мащинська» шахтоуправління «Луганське» (селище «Ювілейне» Луганської міськради). Шахтоуправління планується ліквідувати до середини 2021 року.

Шахта «Партизанська» (селище міського типу Крепінське Антрацитовської міськради). Тут також був страйк, чотирьох учасників якого звільнили. Кажуть, що легко відбулися. У Макіївці теж готували акцію протесту, так місцева проросійська адміністрація проїхала по хатах і попередила: «Подивіться на своїх діточок – це вам не Україна».

Одним з представників окупаційної адміністрації Сергієм Чупріним при закритті шахт у Красному Лучі було сказано, що дотувати шахти, як це робила Україна, ніхто не буде, на це немає грошей у бюджеті. Утримувати шахти, які себе не забезпечують, влада не буде. Як підприємства мають себе забезпечувати, Чупрін не пояснив.

Нарешті, шахта «Первомайська», що розташована у захопленій бойовиками частини селища Золоте-5, там, де відбулось розведення військ у 2019 році. Працювати шахта не могла через постійні обстріли, внаслідок яких була пошкоджена і затоплена, чим було створено загрозу затоплення ряду горизонтів інших підприємств об’єднання «Первомайськвугілля».

Шахтарів – на війну з Україною

А куди ж мають подітись шахтарі, що лишились роботи у зв’язку із закриттям шахт? Повторимось: ОРДЛО не має програм по забезпеченню зайнятості вивільнених робітників. Хоча ні – є такі програми, є! Аж дві!

Перша програма для шахтарів:  на війну.

«На військову службу за контрактом в 7-у окрему гвардійську мотострілкову бригаду 2 армійського корпусу національної міліції ЛНР (в/ч 08807) потрібні чоловіки від 18 до 55 років на рядові та сержантські посади, придатні за станом здоров’я. Грошове забезпечення: Рядовий: 15 000 рублів і 24 000 доплата за несення бойового чергування.

Сержант: 19 500 рублів і 31 600 доплата за несення бойового чергування. Забезпечення формою (зима/літо). Відпустка 30 діб на рік + 7 діб після БД і медичне обслуговування. Допомога в оформленні звільнених по НУК і СОЧ але при наявності необхідних документів».

Звільнення за «НУК» – це звільнення за невиконання умов контракту. А звільнення за «СОЧ» – це звільнення за самовільне залишення частини.

Одразу слід сказати, що середньомісячна заробітна плата шахтарів у Росії становить близько 40 тисяч рублів. В окремих регіонах (Воркута, Норильськ) вона сягає 70 тисяч рублів. І хоча професія шахтаря – одна із найнебезпечніших у світі, все ж вона більш безпечна, ніж бути військовим на фронті і підставляти свою голову під кулі.

Друга програма для шахтарів: еміграція закордон.

Внаслідок падіння світових цін на вугілля суттєво зменшився попит не те, що на вугілля, видобуте на непідконтрольній Україні території, але й на вугілля з Росії. Почали закриватись шахти у Ростовській області. Навряд чи відношення до українських шахтарів буде з боку Росії інакшим, ніж до російських гірняків.

Падіння цін поставило на межу закриття в ОРДЛО десятки шахт, більшість з яких і так працювали на межі рентабельності. Альтернативи закриттю шахт через відсутність державних дотацій немає. На вулицю можуть «птрапити» 25-30 тисяч шахтарів, роботи яким у невизнаних республіках немає і не буде. Залишається одне – разом із сім’ями залишити рідний край. Шлях один – в Росію, за умови, що є російський паспорт. А там вже як повезе. Але малоймовірно, що донецьким шахтарям світить робота за спеціальністю, і ось чому. Праця шахтарів високо оцінюється у країнах Європи та північної Америки. А ще у Казахстані. Наприклад, середньомісячна зарплата шахтаря у Германії становить 247 тисяч російських рублів. Ось туди, у Європу, яка за словами ватажків ОРДЛО, становила найбільшу загрозу для Донбасу, будуть тікати не тільки донецькі, але й, швидше за все, і російські гірники. Ось така райдужна перспектива.

Юрій Федоренко, аналітик, експерт з питань суспільної комунікації.

Опінія автора не завжди співпадає з позицією редакції