Д-р Aляксандр Мілінкевіч: “У нашій боротьбі за свободу та європейську Білорусь Україна може відіграти особливо важливу роль”

 У Білорусі народжується широке громадянське суспільство, ця країна перестає бути радянською, говорить Аляксандр Мілінкевіч, один з опозиційних лідерів у Білорусі, єдиний кандидат опозиції на білоруських президентськиих виборах у 2006 році, лауреат премії імені Сахарова за свободу думки, що її присуджує Європарламент. В ексклюзивному інтерв’ю “Промоут Юкрейн” пан Мілікневіч зазначив, що українці можуть підтримати його країну насамперед інформацією та політичними консультаціями.

Чи був несподіванкою вибух таких масових протестів у вашій країні?

На початку року всім здавалося, що президентські вибори будуть малоцікавими, без потрясінь, і Аляксандр Лукашенко вкотре призначить себе керівником країни. Але всупереч цим очікуванням вперше за 26 років правління білоруського авторитарного керівника підсумок став непередбачуваним. 

Ще напередодні виборів було ясно, що ситуація в країні абсолютно змінилася. У Білорусі ніколи не бачили таких багатогодинних черг з охочих відкрито підписатися за опонентів Лукашенка. Хоча в країні давно немає конкурентної політики, в останні місяці люди несподівано різко політизувалося. Це був симптом масового невдоволення і твердого бажання змін.

У нас режим заборонив незалежну соціологію, але падіння рейтингу влади було очевидно. Навіть за офіційними даними довіра до президента в Мінську знизилася навесні до 24%, а опитування на інтернет-порталах показували, що за нього були готові голосувати лише 3-6%.

Все нескінченно втомилися від тієї самої особи в телевізорі протягом 26 років, від зневажливого ставлення до людей, часом і публічного хамства, від вседозволеності влади. В економіці багаторічна стагнація, у суспільстві розкол і депресія. Рівень життя помітно знизився і серед противників президента вперше так багато білорусів з низькими доходами.

У Білорусі на відміну від сусідів не було системних реформ і все більш очевидна неготовність влади до трансформації. Молоде покоління розчароване і стривожено безперспективністю майбутнього для себе і своїх дітей, воно дедалі більше налаштоване на еміграцію.

Світ вступив у цифрову епоху і Лукашенко перестав розуміти свій досить сучасний і освічений народ, понад 80% якого отримує інформацію з Інтернету, а не з анахронічних пропагандистських каналів ТБ.

Країна займає в Східній Європі передові позиції з розвитку інформаційних технологій, у нас доступ до дешевого швидкого інтернету на рівні США. Білоруси на першому місці у світі з отримання шенгенських віз на мільйон жителів, вони бачать, як живуть західні держави й нові члени ЄС.

Йде глобалізація, а Лукашенко й надалі будує політику на пошуку ворогів. Він здібний тактик, але за всі роки свого правління так і не запропонував суспільству стратегію розвитку держави.

Білорусів обурила поведінка президента під час пандемії, коли він назвав COVID психозом і запропонував лікувати вірус «сауною, горілкою і трактором».

І останньою краплею стало оголошення результатів виборів, які у нас носили чисто протестний характер і фактично були плебісцитом Лукашенка. Він програв їх з тріском, співвідношення його голосів і головного конкурента – нікому невідомої домогосподарки, було приблизно один до п’яти. Тихановська навіть не мала програми, просто обіцяла випустити політв’язнів і протягом пів року провести чесні вибори.

Загальне обурення оголошеними 80% голосів за Лукашенка вивели небувалу кількість людей на вулиці від столиці до сіл. Білоруси побороли багаторічний страх і вийшли захищати свою гідність. Несподівано по країні почалася хвиля страйків на великих заводах і підприємствах. Головні вимоги прості: ‘Лукашенко, йди’, ‘Провести нові справедливі вибори”. Попри жертви, жорстокі побиття і тортури, арешти близько семи тисяч осіб, протест тільки виріс і масові мирні акції тривають уже тиждень.

Це чергова революція гідності, які вже були у нас у 2006 році, в Україні у 2014 році та в інших країнах. Я в захваті від білорусів, які подолали страх і вийшли на мирні протести проти брехні й приниження. Пишаюся, що я білорус. Це ще не остаточна перемога, але вирішальний перший крок. Найважливіший, тому що мільйони моїх співгромадян перемогли страх, байдужість, вони знаходять почуття відповідальності й віри в себе. Народжується широке громадянське суспільство. Білорусь перестає бути радянською.

Які зараз головні проблеми, і як їх вирішувати?

Йде складна боротьба за Білорусь. Народ відстоює своє право жити у свободі, Лукашенко бореться за збереження своєї царської влади, а Путін остаточно прагне задушити нас у ‘братніх обіймах “. Колективний Захід на цих виборах вперше самоусунувся, не підтримував жодного кандидата і займав нейтральну позицію. Він, як я розумію, найбільше боявся непередбачуваних спонтанних протестів, які можуть нашкодити нашій незалежності й порушити регіональну безпеку.

А ось для Кремля наша країна надзвичайно важлива в реалізації його імперської ідеї «русского міра». Це як у фільмі Білоруський вокзал: ‘останній бій, він найважчий’. Україну остаточно втратили. Навіть у найгіршому сценарії вона не повернеться до Росії, хоча б завдяки глибокій національній самосвідомості. А Білорусь з її нереформованою економікою і лише частково відродженим почуттям національної ідентичності є критично вразливою до планів російського реваншу.

Практично на всіх колишніх наших аналогічних виборах Москва використовувала в досягненні своїх стратегічних цілей частину білоруських опозиційних кандидатів. Але ніколи раніше вона не ставила за мету заміну Лукашенка. У цілому їй подобалася його політика русифікації, слова про вічне братерство, те, що він щиро радянська людина і не піде до Європи або НАТО.

У попередніх президентських кампаніях у Білорусі Кремль вирішував три основні завдання – зруйнувати коаліцію проєвропейських демократичних сил, зупинити діалог Білорусі з Заходом, послабити Лукашенка для прискорення інтеграції Мінська з Москвою. У 2010 році у Путіна був найбільший успіх на білоруських президентських виборах.

Тоді після примітивної провокації з російським слідом, організованої у день виборів місцевими силовиками на протестній маніфестації, програли всі, крім Москви. Було розгромлено опозицію та громадянське суспільство, незалежні медіа, сталася фрустрація демократичного електорату. За порушення прав людини під час виборів Захід тоді змушений був відновити санкції проти Білорусі. І, як підсумок, Лукашенко залишився сам на сам з Москвою, яка його пресувала. Що й потрібно було довести.

Зараз, крім незнищенних імперських мотивів, Путіним керує жорстоке бажання помститися Лукашенку за те, що він наприкінці минулого року відмовився підписувати вже підготовлений пакет документів про поглиблену інтеграцію. Путіну важливо було очолити спільну державу Білорусі й Росії, а її вкотре не було створено. І йому довелося йти на своє вічне правління в Росії шляхом принизливого «обнулення термінів». Такі образи не прощаються.

Кремль у цій кампанії коливався, чи то залишити Лукашенка й домогтися його максимального послаблення, чи то замінити на ‘кращого Лукашенка’. Заміну можна реалізувати через організацію кривавих провокацій і введення російських військ “для відновлення конституційного порядку” або вже без “вежливых людей” шляхом проведення нових вільних виборів, які Лукашенку вже не виграти.

Ще кілька днів тому варіант вторгнення був найбільш вірогідним. Після сьогоднішніх небувалих мітингів протесту по всій країні, на які тільки в Мінську вийшло під національними історичними прапорами понад 200 тисяч осіб, силовий кремлівський варіант став менш реальний.

У можливих нових виборах зможуть взяти участь і популярні претенденти нової хвилі цього року, які перебувають у в’язниці та за кордоном, – ‘кандидати надії’, що мають ліберальні, часто промосковські погляди. Політтехнології, риторика і символи штабів трьох головних альтернативних претендентів цієї кампанії, брутально зупинених Лукашенком, дозволяють припустити, що вони можуть бути залучені в кремлівському сценарію для реалізації відомого принципу керованого протесту: «Не можеш зупинити натовп – очоль його».

Я кажу так багато про Кремль, тому що знаю, що білоруси самостійно рано чи пізно впораються з диктатурою. А водночас реалізована гібридна московська війна не всім білорусам, та й  західним політикам, очевидна. Вона дійсно має блискучі сучасні сценарії й режисуру.

Багато моїх гідних колег по демопозиції не бажають навіть слухати про очевидні плани східного сусіда й закликають боротися з диктатурою без … ‘конспірологічних комплексів’. Вони пропонують спочатку домогтися демократії, а потім і суверенітет відстоювати. Небезпечна тенденція.

Зазвичай я відповідаю – Любіть Білорусь більше, ніж ви ненавидите Лукашенка. Незалежність можна втратити за одну ніч, і тоді не буде ані свободи, ані демократії, ані мови та культури. Боротьба триває. Білорусам дуже важливо бути пильними.

Чи повинен Лукашенко піти у відставку?

Аляксандр Лукашенко з гаранта безпеки й суверенітету перетворюється в головну загрозу для майбутнього країни. Він безнадійно програв вибори нікому невідомому кандидату – дружині відомого відеоблогера, яка змушена була йти на вибори замість чоловіка, коли його посадили за ґрати в результаті провокації. Для мене абсолютно очевидно – більшість білорусів категорично не хочуть, щоб Лукашенко залишався президентом країни й ніякі реальні вибори він більше не виграє. Щоб уникнути подальших кровопролить і збереження незалежності Білорусі він повинен піти.

Чи вважаєте Ви адекватною реакцію Заходу на те, що відбувається?

Захід діє традиційно і в рамках тих інструментів, які має. Він справедливо не визнав вибори, засудив репресії та каральні акції режиму і напевно запровадить персональні санкції проти тих, хто жорстко порушив права людини в Білорусі.

Вважаю, що нашим західним партнерам необхідно консолідовано підтримати білоруський народ у його вимогах чесних, відкритих і вільних виборів і звільнення політв’язнів, вжити всіх заходів впливу для нейтралізації спроб Росії зупинити демократичні процеси в Білорусі та здійснити її повзучу анексію.

Дуже важливо оперативно допомогти репресованим та їхнім родинам, відрахованим з університетів студентам, активістам, які втратили роботу. Необхідні спеціальні програми під гаслом ‘Більше Європи в Білорусь’, особливо в галузі культури, освіти, медіа та обмінів.

Що Україна може зробити сьогодні для Білорусі?

Білорусам зараз потрібна в першу чергу солідарність і правда, а в політиці частіше керуються інтересами й доцільністю. У нашій боротьбі за свободу і європейську Білорусь Україна може відіграти особливо важливу роль. Її журналісти, експерти та політики глибше за інших розуміють загрози кремлівського імперіалізму, методи й технології його гібридних воєн, які будуть вестися, доки в Москві буде Путін.

Я сьогодні поставив у себе на ФБ-сторінці звернення Дмитра Гордона до Лукашенка й білорусів, за яке йому щиро вдячний. Підтримую кожне його слово, воно багато значить для білоруського громадянського суспільства та є суперактуальним. Прошу українців підтримати нас у нейтралізації спроб аншлюсу моєї країни в першу чергу інформаційно, політичними консультаціями й партнерською просвітою колег в столицях Європи й Вашингтоні. Навіть у найближчих нам Вільнюсі й Варшаві далеко не завжди розуміють нюанси тієї найчастіше невидимої війни, яку веде остання імперія проти своїх сусідів.

Наталія Річардсон