Чи є життя після пандемії?

Соціальні стандарти після карантину мають значно змінитися. Державі потрібна сміливість для нестандартних рішень, виявлення слабких точок та кардинальних змін, які зможуть дати можливість повернутися до нормального економічного життя та роботи державних установ. І мінімізувавши при цьому епідеміологічну небезпеку. А для того, щоб суспільство і громадяни відчували себе в безпеці, варто нарешті налагодити комунікацію «держава-суспільство».  «Promote Ukraine» дізнався у експертів як має змінитися життя українців після пандемії.

Софія Арасланова, генеральный директор Асоціації «Українські імпортери побутової електроніки», член Наглядової ради «Української ради бізнесу»

Коронавірус нещадно оголив неспроможність ряду державних інституцій.

1. Медична система України давно вже вимагає реформи, і відкладати її далі неможливо.

Стан державних медичних установ, забезпечення медпрацівників необхідними засобами захисту, відсутність своєчасних рекомендацій профільного міністерства як для державних лікувальних установ, так і для комерційних в критичних ситуаціях – це все говорить про те, що МОЗ в нинішньому вигляді – це профанація. Таке своєрідне «потьомкінське село», тобто де-юре він є, а де-факто функції не виконує уже давно.

Сьогодні гостро постають питання створення системи епідемнагляду, необхідність широкого тестування на вірус громадян, фінансування медустанов, розробки протоколів для критичних ситуацій. Необхідно підтримувати і підвищувати кваліфікацію українських медиків, а значить забезпечувати їм доступ до новітніх розробок в медицині, проводити регулярні профтренінги.

Епідемнагляд і широке тестування нададуть можливість мати надійну епідеміологічну картину. Це дозволить державі приймати рішення і не помилятися в них ціною банкрутств бізнесів і економічного краху.

2. Міністерство освіти.

Ми живемо в ХХІ столітті. У столітті інтернету, нових технологій, віртуальної реальності тощо. У наш час за допомогою інтернету, не виходячи з дому, можна потрапити на екскурсію в Лувр, Ермітаж, скористатися матеріалами відомих світових бібліотек, потрапити в будь-яку точку світу.

Скажіть, наші діти, відвідуючи заняття в наших школах, можуть зробити це? Чи обладнані наші школи належним чином, чи є у вчителів технічна можливість показати, пояснити це прямо на уроці? Що ви знаєте про діджиталізацію в школі?

Онлайн навчання дає дітям з високим ступенем організованості і тим, хто з різних причин не має можливості або бажання проводити більшу частину часу в будівлі школи (а тут і спортсмени, і танцюристи, і діти-інтроверти, яким простіше концентруватися без сторонніх об’єктів) всі можливості для отримання якісної освіти. Зараз однією з проблем, якими апелюють діти і батьки при критиці стандартної освіти, є пасивне, навіть апатичне ставлення обох сторін до процесу навчання. Вчителі мотивовані до переведення дітей на приватні уроки, діти в більшості скаржаться, що «нудно, нецікаво, вчителі пропускають уроки, нічого не пояснюють і відразу -самостійна робота». Підтвердженням стала промовиста ситуація неготовності до онлайн навчання на карантині. Тільки 20-30% викладачів зараз виконують свої прямі обов’язки з чітким регламентом (матеріал-контроль).

3. Офіційне працевлаштування.

Згідно останніх опитувань, за два місяці карантину 75% українців втратили в прибутках. Хтось із причини втрати роботи як такої, хтось через скорочення заробітної плати. Варто відповісти, в першу чергу, самому собі на питання «якби я був офіційно працевлаштований, був би я більш захищений в даній ситуації?». Якщо так, то, можливо, під час пошуку наступної роботи ми станемо віддавати пріоритет офіційному працевлаштуванню та соціально відповідальному роботодавцю. Звичайно з офіційної заробітної плати утримуються податки. Але, можливо, навіть консенсус в нашому суспільстві «не платити податки – це добре» зміниться. І з більшою повагою ми почнемо ставитися до підприємств, які забезпечують нас з вами офіційними робочими місцями, а бюджет – надходженнями? Адже це дійсно необхідний механізм перерозподілу доходів у суспільстві, тому що сплачені податки – це чиясь пенсія, допомога на дитину або з тимчасового безробіття.

4. Інформація та комунікація державних органів з громадянами.

Відсутність інформації породжує страх і паніку. А значить, збільшує ймовірність помилок. Страх блокує споживання і економіку. У наших державних органів ще з часів залізної завіси залишилася звичка «замовчувати» те, що відбувається, статистику хворих, прогнози і стратегію виходу з кризи. Так ось для того, щоб суспільство і громадяни відчували себе в безпеці, варто змінити звичку, і налагодити комунікацію «держава-суспільство». А розуміння подальшої стратегії держави дасть можливість підприємцям планувати свою діяльність і знизить безробіття.

Сьогодні весь прогресивний світ готується до нової хвилі епідемії восени. І до неї вже точно треба бути готовими у «озброєнні» суспільству і державі. Зокрема, усунути поточні недоліки систем управління і посилити інституції для мінімальних обмежень економічної активності.

Також знадобиться сміливість для нестандартних рішень з урахуванням українських реалій, коли подушка фінансової безпеки відсутня, і бізнесу запропонувати, власне, нічого. Адже віялові відключення / включення економіки не витримає жоден бізнес, він просто не зможе підлаштуватися. Або на це підуть титанічні зусилля і витрати, які не залишать економічної ефективності ні бізнесу, ні державі.

І відверто: частина обмежень першої хвилі карантину були продиктовані нашими національними особливостями, менталітетом, непокорою і слабкою громадською дисципліною. Однозначно варто соціально отверезити суспільство і тестувати свою соціальну активність на зниження кількості контактів з оцінкою ризиків аж до аналізу звичок, бажань, споживання. Нашою дивовижною національною особливістю є також здатність в складні для України періоди об’єднуватися. Тож давайте своєю усвідомленістю допоможемо економіці вижити!

Вадим Володарський, адвокатське об’єднання «Кредо»

Боротьба із чергами та скупченням людей повинна стати національним пріоритетом. Зусилля, спрямовані на уникнення черг, мають бути усюди: у державних установах, у медичних закладах, у приватних магазинах, у комунальних підприємствах.

Кожна людина, яка не скористалася громадським транспортом,  це крок до зменшення кількості заражених і до зменшення кількості смертей. Ця політика повинна стати для держави важливим напрямком. А щоб громадський транспорт не завантажували своєю присутністю ті, хто вже має свій власний, потрібно переглянути політику утиску автовласників. Зокрема,  зняти необґрунтовані заборони на зупинку та стоянку, прибрати огороджувальні стовпчики там, де можливо заїхати на тротуар таким чином, щоб залишилося місце для пішоходів. Ті «естети», яким не подобається вигляд припаркованих автомобілів,  так само як і кіосків,  не можуть отримувати задоволення своїх забаганок ціною здоров’я інших людей.

Забезпечення особистого простору, де тільки можна, та повага до чужого особистого простору, повинні стати національною ідеєю. Це – питання виживання. Особливо, враховуючи стан нашої медицини, а він швидко навряд чи покращиться.

У свою чергу, «електронного урядування» допоможе зменшити необхідність присутності громадян у органах влади, а також у поштових відділеннях. Для цього, по-перше, треба спросити отримання електронного цифрового підпису, у тому числі й дистанційно.

По-друге, зобов’язати державні установи до письмової комунікації із громадянами звичайною електронною поштою, встановивши випадки, коли звернення громадян повинні мати вигляд прикріпленого до листа файлу, підписаного електронним цифровим підписом. Будь-яка електронна поштова скринька органу державної влади повинна мати автоматичну функцію повідомлення про доставлення листа. Усе зазначене стосується і органів досудового слідства.

По-третє, існуюча система «Електронний суд», яку так і не можуть нормально запустити, повинна бути замінена. Суди повинні приймати будь-які документи від учасників процесу, у тому числі позовні заяви та інші процесуальні документи, електронною поштою (для цього можна зробити форму на сайтах судів), за умови використання електронного цифрового підпису.

Наталя Толуб