Чарівний дзвінок

Втручання безпосередньо президента США відвернуло військово-політичну кризу, яку намагався створити Кремль

Небезпечна ситуація, що склалася біля східних кордонів України та з боку Криму, дещо розрядилася після телефонного дзвінку президента Байдена Володимиру Путіну. Російські війська залишаються у місцях концентрації, а за даними української розвідки, до кінця квітня їх кількість навіть зросте. Але вірогідність їх застосування у широкомасштабних діях проти України відчутно зменшилась, при тому, що вона й не була дуже високою.

Намагаючись зрозуміти, чому зненацька Путін рушив війська, треба згадати щонайменше три важливі обставини.

По-перше, Кремль не зміг змусити президента Зеленського перейти до виконання Мінських угод на власних умовах, на що могли бути певні сподівання після зміни українського керівництва та проголошеного курсу на мир.

По-друге, минулий рік і початок нинішнього відзначився різким, навіть за російськими мірками, посиленням жорсткості режиму, що обумовлено, з одного боку, процедурами закріплення вічного статусу президента РФ на фоні падіння його підтримки, з іншого – раптовим сплеском протестів у «союзній» Білорусі, яка ще вчора була зразком стабільності та тотальної лояльності Лукашенкові. Це точно не сприяло миролюбності та лібералізації політики Кремля.

І третє, чи не найголовніше, прихід нової адміністрації до Білого дому, відверто налаштованої вороже до Володимира Путіна. Санкції за все те, за що вибачав Росії Трамп, були гарантовані, як і відновлення інтенсивних відносин США з партнерами по НАТО. Перед російським керівництвом постала проблема, як зустріти нову американську політику, позначаючи сильну позицію. Вочевидь, вирішили натиснути на найуразливішому напрямку, українському.

Охарактеризувати дії Росії як успішні, дуже важко. У короткий термін відмобілізувалися політики, військові та дипломати на найвищому рівні як у форматі ЕС, НАТО, Великої сімки, так і окремих держав, що запевнили Україну у власній підтримці та закликали російське керівництво припинити небезпечну гру. Одночасно пройшли консультації як поміж членами Альянсу, так і з Україною з приводу необхідної допомоги. Захід, і не лише Захід, якщо згадати позицію Туреччини, виступили у цій ситуації разом на боці України. Телефонні дзвінки Байдена спочатку Зеленському, а згодом Путіну увінчали ці термінові мобілізаційні дії. Після того президент України ще мав перемовини з Макроном та Меркель, але розворот від загострення кризи почав відбуватись саме після прямого підключення до процесу американського президента.

Якщо метою Кремля було змусити Джо Байдена першим запросити контакту, то Путін отримав найдорожчий дзвінок в історії, зважаючи на ціну масштабних переміщень військових підрозділів та техники. Так, Вашингтон запропонував Путіну зустріч, і у ту дводенну паузу, що відокремлювала цю пропозицію від проголошення нової хвилі санкцій, багато хто встиг виступити з переможними заявами, що нібито Байден «моргнув першим», Путін виявився сильнішим. Але санкційний пакет виявився настільки серйозним і болючим, що розмови про слабкого Байдена швидко зникли.

Під обмеження потрапили російські організації та громадяни у зв’язку з втручанням Росії у президентські вибори 2020 року, кібератакою на державні установи США та домовленістю з талібами щодо атак на американських військовослужбовців. Під санкціями шість технологічних компаній, що пов’язані з кібератаками, 16 фізичних і стільки ж юридичних осіб, дотичних до кампанії дезінформації, а також організації та особи, що мали відношення до проектування Кримського мосту. Причому санкції стосуватимуться також членів родин осіб, що потрапили під санкції, включаючи дорослих дітей. Десять російських дипломатів буде вислано зі Сполучених Штатів. Але найголовніше, що американськім інвесторам заборонено працювати із російськими державними цінними паперами, що будуть випущені після 14 червня. Це практично вбиває можливість для російського уряду у майбутньому позичати гроші на зовнішньому ринку. За оцінками експертів, це найпотужніший удар, сила якого відчуватиметься з часом.

Коментуючи цей крок, Джо Байден скромно сказав, що з арсеналу санкційних засобів він наразі обрав найм’якіші, оскільки хотів би стабілізації та нормалізації відносин з Росією. Але якщо та не змінить свою політику, він «готовий вжити подальші заходи». І так, влітку президент Сполучених Штатів згодний провести саміт з Володимиром Путіним в одній з європейських країн. А чому б ні? До того часу, до речі, включиться другий раунд санкцій через отруєння Олексія Навального, оскільки Росія, щоби під них не потрапити, має взяти зобов’язання припинити використання хімічної зброї та дозволити інспекції у місцях його виробництва. Важко собі уявити, що вона на це погодиться.

Отже Кремль у великій грі із Заходом підняв ставки, загрожуючи Україні, але лише зайвий раз переконав усіх, що є незмінним джерелом міжнародної небезпеки, та змусив опонентів згуртуватись і посилити заходи колективної безпеки. Україна так чи інакше стала частиною цієї системи убезпечення, і її роль тут буде лише зростати. У цьому сенсі Росія сприяє прискоренню цих процесів. Недарма в Україні зараз знову набагато частіше стали згадувати натівську перспективу.

Загроза для України з боку Росії при нинішньому тамошньому режимі буде то зростати, то спадати, але ніколи не зникне, це постійно діючий фактор. Наразі свіжу ескалацію нібито вдалося пригасити залученням самої потужної сили – Сполучених Штатів. Але важливо поступово рухатись від спорадичного гасіння пожеж, що їх запалила або загрожує запалити Росія, до вибудови умов, коли ані пожеж, ані загроз з її боку не буде. Це спільна справа усіх, хто подав Україні руку під час нинішньої кризи, і тут є багато чого робити.

Леонід Швець