EN
FR
DEПочаток будівництва газопроводу Nord Stream-2 до виконання робіт з розчищення морського дна Балтійського моря від захоронень хімічної зброї загрожує незворотними екологічними наслідками та унеможливіть використання акваторії для риболовства та рекреаційних послуг.
Датське енергетичне агентство видало компанії Nord Stream-2 AG дозвіл на будівництво частини газопроводу “Північний потік-2” на континентальному шельфі країни на південний схід від Борнгольм в Балтійському морі. Йдеться про два варіанти маршруту протяжністю від 147 до 175 кілометрів.
З 2007 року Росія демонструвала спроби корекції проекту Nord Stream з метою обійти місця захоронення хімічних боєприпасів на схід від Борнгольму, втім ці намагання ускладнювалися комплексом проблем, зокрема, відсутністю даних про точні місця знаходження боєприпасів.
В період з 1947 по 1948 рік на схід від острову Борнгольм Радянським Союзом був затополений арсенал хімічної зброї часів Другої світової війни, що містив бойові отруйні речовини, зокрема, адамсіт, Діфенілхлорарсін, іприт. Офіційно місцем затоплення вважається район радіусом в три морські милі з координатами 55o07′ – 55o26′ північної широти і 15o25’-15o55’ східної довготи. Захоронення відбувалося шляхом скидання боєприпасів (авіаційних бомб та артилерійських мін та снарядів) в море. Достеменно відомо, що частина арсеналу була скинута в ящиках ще на шляху підходу до зазначеного району, а частина дерев’яних ящиків була зміщена течією та хвилями за межі району, де й затонули. Зафіксовані випадки знаходження ящиків з хімічними боєприпасами на узбережжі Борнгольму та південному узбережжі Швеції. Таким чином, точне знаходження всього арсеналу хімічної зброї, що було захоронено в Балтійському морі, невідоме. Існують численні факти знаходження рибалками фрагментів боєприпасів за межами офіційного місця захоронення.
В жовтні 2005 року російське державне видання «Вєсті сєгодня» цитувало документ, що був знайдений в архіві та датований літом 1948 року. В ньому зазначається: «часто через погану видимість та сильні шторми снаряди з бойовими отруйними речовинами викидають в море в бік від заданих квадратів». Російські медіа також наводили офіційно підтверджені дані про те, що в 1946 році чотири кораблі з вантажем у 15 тисяч тон хімічної зброї були затоплені на південний схід від Борнгольму, а також про захоронення 8 тисяч тон хімічних боєприпасів на схід від острову.
Існує документально підтверджена інформація, що у 1945 році в районі так званого Малого поясу біля острову Борнгольм Вермахтом було затоплено 69 тисяч тон артилерійських снарядів, що містять отруйну речовину табун (нервово-паралітичний газ) та фосген.
Крім зазначеного періоду в районі здійснено друге захоронення у 1959 році. Після взяття на озброєння зарину, як компоненту хімічної зброї, боєприпаси з іпритом були зняті з озброєння. Майже весь обсяг був також захоронений в Балтійському, Карському, Охотському та Баренцевому морях. Місця цих захоронень невідомі.
Ці дані також містяться в доповіді, що складена на основі національних репортів спеціальної Робочої комісії з захоронення хімічної зброї Гельсінкської Комісії (HELCOM CHEMU) у 1994 році. Згідно з її висновками на той час, будь-які операції з підйому хімічної зброї з дно не є доцільними , небезпечні та не можуть бути здійснені. Російські спеціалісти того часу дотримувались цієї ж позиції. Зокрема, така думка була задокументована в інтерв’ю «Білоруській діловій газеті» з головним конструктором ЦКБ «Рубін» Миколою Носовим (ЮДГ, No13 від 3 січня 2003 року).
В документі Nord Stream Espoo Report: Key Issue Paper Munitions: Conventional and Chemical від 2009 року зазначається, що єдиним шляхом розчищення дна від хімічних боєприпасів є їхня детонація. Втім детонація хімічних боєприпасів призведе до збільшення зони забруднення та підняття отруйних речовин у верхні шари моря, що сприятиме забрудненню та потраплянню до морських організмів. Переважна більшість поверхні дна Балтійського моря вкрита глинистим мулом зеленого, чорного або коричневого кольору. Таким чином, виявлення місць захоронення ускладнено властивостями морського дна.
Внаслідок прокладки газопроводу існує висока ймовірність пошкодження цілісності боєприпасів або їх детонації, що призведе до масштабного ураження акваторії Балтійського моря. Також не виключена детонація боєприпасів у випадку прокладання газопроводу поверх захоронення після його запуску внаслідок вібрації.
Незважаючи на те, що захороненні боєприпаси в період 1947-1948 років були позбавлені детонаторів, будь-яких даних щодо відсутності детонаторів на боєприпасах, що були захороненні у 1959 році немає.
В той же час на 48 сторінці вищезазначеного документу вказано, що детонація боєприпасів може призвести до структурного пошкодження газопроводу. Там же безпековий коридор прокладання труби визначений 25 метрами. В той же час на 49 сторінці було вказано, що на датській ділянці на маршруті газопроводу були знайдені 250 авіаційних бомб з гірчичним газом в 17 метрах від маршруту прокладання газопроводу. Після цього автори документу з незрозумілих причин звузили безпековий коридор до 10 метрів.
Продукти гідролізу бойових отруйних речовин можуть зберігати екотоксичні властивості. Наприклад, іприт погано гідролізується, здатен до накопичення, має мутагенну дію, є ферментною отрутою, що не має протиотрути. За даними доктора технічних наук Юрія Коробейнікова, що викладені в журналі «Атомна стратегія» No24 від серпня 2006 року, в процесі його гідролізу іприту відбувається утворення двох видів продуктів, один з яких удвічі, а другий – у п’ятеро токсичніший за сам іприт. Сильна мутагенна дія була відкрита англійським генетиком Шарлотою Ауербах у 60-ті роки. Дослідження довели, що потрапляння 1-2 молекул іприту всередину організму достатньо для того, щоб через 3-4 покоління в роду з’явилися яскраво виражені психічні й фізичні відхилення від норми. Продукти гідролізу іприту також є мутагенами. В Балтійському морі фіксувалися випадки вилову рибалками згустків іприту вагою 105 кг. При руйнації оболонки боєприпасу іприт набуває вигляду желатинізованих желеподібних згустків.
Отруйні речовини та продукти їх розпаду циркулюють в акваторії Балтійського моря, накопичуються в морській флорі, планктоні та рибі. Риба, що піддалася впливу отруйних речовин чи продуктів їх розпаду, а потім потрапила до людського організму, зберігає сильний токсичні та мутагенні властивості. Генетичні наслідки є незворотними (Олександра Корольова, біолог, група «Екозахист», Росія).
13 квітня 2002 року в Державній Думі РФ відбулися парламентські слухання «Про захоронення хімічної зброї в Балтійському морі». Голова парламентського комітету з екології Володимир Грачов заявив тоді, щ у зв’язку з масовими захороненнями хімічної зброї на дні Балтики, існує небезпека здійснення господарської діяльності, зокрема, прокладання газопроводів та глибоководних кабелів по дну моря.
Переважна кількість боєприпасів затоплена на глибині від 70 до 120 метрів. Згідно з оцінками російських фахівців, що наводилися Олександром Хроленко з МІА «Росія сьогодні», час наскрізної корозії авіабомб – не більше 80 років, артилерійських боєприпасів – до 150 років.
Компоненти хімічної зброї були знайдені в Гданському заливі та в 70 милях від Лієпаї. Інститут океанології Польської академії наук наводив дані, що лише в Готландській впадині знаходиться біля 8 тисяч тон хімічних боєприпасів.
Борнгольмська та Готландська впадини – місця рибного промислу. Незважаючи на заборону вилову в певних місцях Балтійського моря, що діє ще з 60-х років ХХ століття через захоронення арсеналів хімічної зброї, Подальше погіршення цілісності боєприпасів внаслідок корозії та ймовірного пошкодження через будівництво газопроводу підвищує загрозу морській флорі, фауні та популяції промислових риб. Відповідно існує загроза економіці балтійських країн, Німеччини, Норвегії, Данії. Схема підводних течій вказує на те, що компоненти хімічної зброї зноситимуться переважно на схід, що створює загрозу для мешканців узбережжя Балтійського моря.
СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕПОРТ Da Vinci Analytic Group. Institute for global threats to democracies studies
http://www.davinci.org.ua/docs/NRD011119.pdf
Фото: gazprom.ru