Євродепутат Андрюс Кубілюс: «Закон про продаж землі європейського типу дуже потрібен для економіки»

Регулювати земельні питання за нормами ЄС з можливістю продавати, використовувати землю як заставу для банків є дуже важливим для економіки, вважає литовський євродепутат Андрюс Кубілюс, співголова Євронесту – Парламентської Асамблеї між Європарламентом та країнами Східного партнерства, включно з Україною. За його словами, опір продажу землі був свого часу і в Литві, але побоювання людей виявилися марними. В розмові із представницею юридичної фірми «Астерс» в Брюсселі Мартою Барандій та журналісткою організації «Promote Ukraine» Наталією Річардсон євродепутат від Європейської народної партії також поділився думками, чи збільшиться торгівля між ЄС та Україною, чи чекають Київ у Євросоюзі, чи можливо наблизити до Європу Росію.

Пане Кубілюс, чи підтримуєте Ви законопроєкт про продаж землі, який ініціювала партія «Слуга народу»?

Я, звичайно, не знаю всіх деталей. 4 тисячі поправок – це багато роботи. Але в цілому європейський тип регулювання земельного питання з можливістю продавати, використовувати землю як заставу для банків – це те, що дуже потрібно для економіки. Це ми зробили ще в 1995-1997 роках. У нас також велися дискусії в Литві. Може, не 4 тисячі, але ми також внесли в наш закон багато поправок. Ми ухвалили закон відповідно до всіх норм ЄС у цій галузі. І це створило основу для розвитку сучасного сільського господарства в Литві.

А був опір?

Звичайно! З одного боку, були побоювання, що іноземці скуплять всю землю і ми взагалі залишимось без землі в Литві. Тому ми запровадили так званий перехідний період, і нарешті ми дозволили іноземцям купувати землю лише у 2014 році. Це зменшило на той час деяке емоційне напруження, що німці чи французи придбають усю землю. Зараз вони вільно можуть це робити, але все ще не бачу, щоб німецькі чи французькі фермери поспішали купувати нашу землю.

З іншого боку, йшла дискусія про те, яку площу може мати земельна ділянка фермера. З самого початку це не було відрегульовано належним чином, тож у нас було кілька надзвичайно великих ферм. А Євросоюз не надає прямі субсидії власникам ділянок, які більші певного рівня. Зараз сільське господарство Литви перебуває в хорошому стані, там використовуються всі сучасні технології, наша країна має величезний експорт на різні ринки. А фермери, як завжди, скаржаться, що все погано. Литовські фермери вимагають збільшення грошей у багаторічному бюджеті, і це цілком нормально, в інших країнах так само.

Чи можете Ви назвати зону вільної торгівлі між Україною та ЄС історією успіху?

Я думаю, що так. Безсумнівно. Це – дуже багатообіцяючий проєкт, який відкриває масу можливостей. Як завжди із вільною торгівлею, зміни не відбуваються за один день. Я дуже добре пам’ятаю наш власний досвід угоди про вільну торгівлю та асоціацію, який діяв від 1995 року. У нас були великі занепокоєння, що наше сільське господарство буде не конкурентноздатне, що постраждають деякі інші галузі. Але наприкінці виявилося все навпаки. Наше сільське господарство виграло від того, що воно стало частиною єдиного ринку й змогло взяти участь у вільній торгівлі.

Тож зараз я був би радий бачити ще більше зростання торгівлі між ЄС та Україною. Ваша країна має дуже великий потенціал для досягнення успіху в конкурентній економіці. Звичайно, для цього Україні потрібно зробити домашню роботу, що іноді буває не так просто. Маю на увазі земельну реформу чи якісь інші питання. Я думаю, що Україна може бути дуже привабливою і для прямих іноземних інвестицій, і для міжнародних фінансових інституцій, які б могли вкласти кошти у великі інфраструктурні проєкти. Але Україна має ефективно залучати такі інвестиції.

Чи бачите Ви труднощі в зоні вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом?

Я не знаю всіх правил, як можна збільшити квоти. Відомо, що у виробництві деяких продуктів Україна є справді потужною. Україна використовує квоти в перший тиждень для таких харчів, як помідори, соняшникова олія, кетчуп, мед тощо. Ось тут і потрібні деякі зміни. Наскільки ми знаємо, уряд просить внести деякі поправки. Я думаю, для цього настав час. І звичайно, Україна повинна мати чітку мету: наприклад, дві третини експорту відправляти на ринок ЄС.

Ми пройшли той самий шлях. Я пам’ятаю, що в 2000 році 50 відсотків нашої торгівлі було з Росією, 50 відсотків – з ЄС. Назвемо це удачею або якимось іншим словом, але якраз тоді трапилася криза – у 1999-2000 роках, коли російський ринок обвалився й наші виробники зрозуміли, що набагато краще торгувати на європейському ринку. І саме це їх підштовхнуло. Після цього ми почали продавати на ринку ЄС десь 70 відсотків експорту, ми цьому дуже радіємо.

Як член Комітету Європарламенту з питань промисловості, досліджень та енергетики, Ви сказали, що політика ЄС щодо конкуренції обмежує європейські компанії. Що Ви пропонуєте?

Йшлося більше про майбутню промислову стратегію, яку готує Єврокомісія і яку презентують десь у березні. Європа завжди скаржиться, що втрачає конкуренцію, глобальну конкуренцію. І точно: Європа втрачає конкуренцію проти деяких компаній, яких можна назвати «світовими чемпіонами». Ви маєте Iphone? Ці телефони не виробляють у Європі. Iphone, Apple, Samsungперебувають за межами Європи. Усі великі компанії, такі як Facebook, Google, Alibaba – або американські, або китайські. І це є викликом для Європи. Приблизно 15 або 20 років тому в Європі були Nokia, Siemens, Ericsson, але вони зникли. Я думаю, що Європі потрібно переглянути свою політику щодо конкуренції. Так, минулого року виникла проблема щодо Siemens та Alstom, які хотіли злитися в одну велику компанію. А комісар з питань конкуренції, пані Вестагер не дала цього зробити (через норми конкурентного права ЄС – Авт.). Але, я вважаю, що якщо ЄС хоче бути конкурентоспроможним, йому потрібно відповісти на дуже прості запитання: що робити з нездатністю ЄС боротися проти реальної конкуренції зі «світовими чемпіонами»?

Пане Кубілюс, давайте перейдемо до політичних питань. У Європі зараз більш проросійські настрої, ніж, скажімо, два роки тому. А як щодо нового керівного складу Єврокомісії? Якщо подивитися на біографії голови Єврокомісії, комісарів тощо, то не очевидно, що вони аж так зацікавлені в Україні. Чи це так?

Звичайно, ми хотіли б, щоб Єврокомісія робила більш гучні заяви та була більш задіяна в цих питаннях. Але я не є песимістом. Перш за все, минулого року, коли ми тільки прийшли до Європарламенту, ми були скептично налаштовані, ми переживали, тому що нам здавалося, що там ніхто більше не говорив про Україну, про Східне партнерство, навіть про Росію. Ось чому ми почали створювати форуми (про сусідство ЄС та Росію – Авт.).

Але оптимізму побільшало, коли ми побачили, що насправді клімат у парламенті не поганий. У нас було кілька резолюцій, в тому числі щодо України та політичних в’язнів, потім щодо пакту Молотова-Ріббентропа, коли після ухвалення цієї резолюції Путін дуже розлютився. Ці резолюції було ухвалено величезною більшістю, різні фракції зробили рішучі заяви. А тепер ми цілеспрямовано працюємо з Єврокомісією. Перш за все, з комісаром з питань сусідства та розширення, ми намагаємось з ним добре співпрацювати, наше спілкування проходить добре. Звичайно, дуже важливою особою є віце-президент Єврокомісії, Верховний представник ЄС з зовнішньої політики й політики безпеки Жозеп Боррель.

Коли він проходив процедуру затвердження на посаду, то під час слухань він дуже добре висловлювався. Рішуче. І іноді скидалося на те, що Боррель читає наші документи, а потім повторює (сміється). І я повністю згоден з його філософією. І він веде ту саму лінію. Філософія Борреля є приблизно такою: якщо ЄС хоче бути важливим у світі, геополітично важливим, то він повинен насамперед дбати про своє сусідство з геополітичної точки зору. І є південне сусідство, є Західні Балкани і є Східне партнерство. І саме це він формулює дуже чітко.

Ваша партія нещодавно запропонувала «Стратегію тріо» для України, Грузії та Молдови. Вона замінить ініціативу «Східне партнерство»?

Ні. Це буде всередині Східного партнерства. Ми хочемо зберегти формат Східного партнерства, але хочемо зробити його більш ефективним. Всередині ми хочемо мати диференціацію, так званий принцип “more for more” (“більше за більше”). Тобто, якщо Україна зробить більше, то Україна отримає деякі інструменти з цього тріо-пакету, які буде розроблено тільки для цих трьох країн. Інші три країни не забуті – Білорусь, Вірменія та Азербайджан залишаються в одному таборі Східного партнерства, але вони матимуть більш індивідуальний підхід. Вони різні, ми пропонуємо їх не переводити в інший, менший формат, оскільки ми не можемо порівняти Вірменію, наприклад, з Азербайджаном чи з Білоруссю. Ми так уважаємо.

Україні, Грузії та Молдові, які просувають реформи, ми пропонуємо, перш за все, надати якомога більше різних інструментів фінансової підтримки та  економічного розвитку, які були застосовані Євросоюзом на Західних Балканах.

У цьому плані немає перспективи членства у ЄС, чи не так?

Поки що ні. Ми кажемо те саме: стаття 49 (Лісабонського договору – Авт.) дозволяє кожній країні на європейському континенті, яка розділяє однакові цінності, мати перспективу членства в ЄС. Це займе час. Але я думаю, що це десятиріччя буде вирішальним. Я сподіваюся, що наприкінці цього десятиріччя ми матимемо іншу картину, що з’явиться політична воля з боку ЄС відкритися для інтеграції тих країн, які виявлять бажання інтегруватися. Я покладаю надію, що і в Росії можуть відбутися позитивні перетворення, що Росія стане більш демократичною. Ми про це говоримо і на двох створених форумах у Європарламенті.

Яка ідея цього неформального форуму з Росією?

У нас є два форуми. На форумі Східного сусідства ми обговорюємо всі  питання, пов’язані зі стратегією Східного партнерства, з окремими його країнами. На початку березня у нас відбудеться український тиждень з цікавими подіями, а також серйозними дискусіями. Це одна справа. І є інша річ. Адже Східне партнерство – це стратегія, яка орієнтована на регіон між ЄС та Росією. І ми, звичайно, не можемо не говорити про Росію.

Але як говорити? Ми чули висловлювання президента Франції Макрона, і ми скептично ставимось до можливості відновити діалог з Путіним або підтримати його. Я бачу певну небезпеку в цих реченнях, я відверто кажу, що якщо таке бачення Макрона почне реалізовуватися, то ціну за це може сплатити Україна. Таким є наш погляд. Ми пропонуємо набагато докладніше поговорити про те, яку стратегію повинен мати ЄС щодо Росії, щоб їй у певний час допомогти.

Ми не сподіваємось, що це станеться, поки Путін є лідером Росії. Але ми віримо, що колись Росія стане на більш демократичний розвиток європейського типу. І тут Євросоюз може надати два основні інструменти. По-перше, це сила прикладу успіху України, який можна створити разом з ЄС, що може допомогти Україні стати ще ефективнішою. І цей приклад може вплинути на простих росіян, які запитають: а чому Україна наблизилася до  Європи, стає успішною країною, а Росія і досі перебуває десь на «дикому сході»?

По-друге, ми хочемо знову показати росіянам, які відносини може бути встановлено між ЄС та Росією, коли вона стане демократичною. Я маю на увазі дуже практичні речі, такі як безвізовий режим, вільна торгівля чи щось подібне, щоб показати російським людям, що вони втрачають при нинішньому режимі. Ось що ми обговорюємо. Ми провели перші дискусії, зараз будемо надалі дискутувати. Обговорення пройшло успішно, там були присутніми російські опозиціонери, експерти тощо.

Також ми намагаємось показати в Європарламенті, в європейських столицях, що євроінтеграція України, успіх України не спрямовано проти Росії. У деяких столицях кажуть, що підтримка ЄС Києва може знову спровокувати гнів Путіна. Наш погляд абсолютно протилежний. Саме успіх України може бути корисним для самої Росії. У довгостроковій перспективі.

Ви знаєте, що Україна має багато внутрішніх проблем. Але при цьому більшість українців – 60% хочуть вступити до ЄС. Чи Ви вважаєте, що країна з такими прагненнями може хоча б подати заявку на членство в ЄС в осяжному майбутньому?

Все можна зробити. Ви знаєте, що це питання тактики та вибору, що й коли робити. Тепер у політиці розширення настав новий етап, і нам ще потрібно зрозуміти, як відбуватиметься розширення. Нова методологія стосується Західних Балкан, там є позитивні моменти. На мою думку, нова політика розширення справді спонукає рухатися вперед, дає можливість інтегруватися в конкретні галузі політики ЄС, не чекаючи остаточного рішення про членство. Звичайно, зараз, як я вже говорив, більше йдеться про вступ країн Західних Балкан. Але ми дуже чітко розуміємо, що згодом буде застосовано ту саму методологію.

Нещодавно на сході України відбулася ескалація конфлікту. Як Ви вважаєте, це реакція проросійських чи російських сил на відхилення Україною плану «12 кроків до більшої безпеки», що його було опубліковано на сайті Мюнхенської конференції? Яка причина ескалації?

Всі причини можливі. Я не знаю, в чому причина. Я б не пов’язував її з тим планом «12 кроків». Я думаю, що, як завжди, все вирішується в Кремлі. Питання в тому, чому Кремль ініціює подібні провокації. Я бачу це як питання, на яке я не маю належної відповіді. Все взаємопов’язано. У Кремлі ми бачимо Нормандський формат, підготовку до 9 травня, спроби Путіна змінити Конституцію під себе.

Тож відповідь десь посередині. Сумно, що й досі гинуть люди, гинуть українські солдати. Це також посилає сигнал про те, що незважаючи на всі миролюбиві висловлювання Кремля, ви можете очікувати чого завгодно. Це також сигнал не тільки для українців, але і для європейців, що нам потрібно бути готовими. І всі ці спроби включити Путіна в нові любовні стосунки я вважаю дуже наївними.

Марта Барандій та Наталія Річардсон