Боротьба за мову в Бельгії. Який висновок для України?

Боротьба за мову в Бельгії. Який висновок для України?

Незважаючи на те, що в Європейському Союзі постійно відбувається інтеграція на рівні високих чинів, в деяких його членів, як от в Бельгії, – відбувається дезінтеграція на рівні звичайних громадян, що знову-таки, має вплив на політику цієї держави.

Як відомо, в Бельгії три державні мови і англійська, про всяк випадок. До державних належать французька, фламандська і німецька. Про німецькому забудемо, вона в меншості, і до мовного конфлікту майже не відноситься. А ось між франкомовними та фламандськомовними в Бельгії – «німа війна». Франкомовні часто не розуміють фламандського язика, а фламандськомовні, знаючи французький, просто не спілкуються на ньому і не відповідають на питання, задані їм на французькій мові, або, якщо пощастить, то відповідають фламандською, а якщо людина сильно везуча, то навіть англійською. Більш того, валлонці (франкомовні), на відміну від фламандців, в своїй більшості англійської мови не знають. Таким чином, через мовний конфлікт в Бельгії невесело не тільки іноземцям, але і самим громадянам.

Наведу кілька прикладів

Приклад перший: Валлонець їде відвідати товариша у Фландрії (при цьому відстань не має ніякого значення і може скласти навіть один кілометр). Він паркує свою машину в невстановленому для цього місці, але не надає цьому значення. Він йде до товариша в гості, а коли повертається, щоб їхати додому, то не знаходить машину. Він дзвонить в поліцію і з’ясовує, що машину забрала поліція того регіону, де вона була припаркована. Наш валлонец йде в поліцію, щоб з’ясувати, якими мають бути його подальші кроки. Але на рецепції в поліції найбільшою проблемою виявляється комунікація. Виявляється, що тут він зобов’язаний розмовляти виключно фламандською або привести перекладача. Валлонець фламандської мови не знає, тому йде по перекладача. Якщо йому пощастить, його товариш допоможе йому безкоштовно, а якщо ні, то його витрати на перекладача – його власні проблеми.
А отже, ситуація така, що чиновники мови знати не повинні, а громадяни – зобов’язані.

Приклад другий: У потязі, який їде з Фландрії в Валлонію оголошуються міста, де потяг зупиняється. У Фландрії міста називаються тільки фламандською, в Валлонії – тільки французькою, і тільки в Брюсселі – на обох мовах.
А отже, людина, яка знає тільки одну мову, може, і таке не раз вже було, вийти не на тій зупинці (так, наприклад, місто Екен-Бракель фламандською звучить Бран-Алю французькою). Це і є метою надання кільком мовам однакового статусу? Отримаємо ситуацію, в якій мови в статусі однакові, а люди – ні. Наслідком мовного конфлікту в Бельгії є часті заклики до поділу держави – формального, тому що фактичний вже відбувся.

Мова і суверенітет. Висновок для України

Життя населення не обмежується одним регіоном, особливо тепер, в період тісного взаємозв’язку економічних процесів та технологій. Людям доводиться спілкуватися один з одним в більш широких колах. Лікарні, інститути, фінансові структури, армія – все, що забезпечує життєздатність держави, функціонує, в першу чергу, за допомогою людей, а не комп’ютерів, які на «клік» можуть перекласти певний текстовий документ на іншу мову.

Для поліпшення інтеграції людей в одномовну структуру певної держави слід заохочувати вивчення існуючої державної мови, а не створювати передумови для дезінтеграції населення, як це у 2012 році зробили народні депутати України Колесніченко та Ківалов.

Крім того, мовні непорозуміння в базових інститутах держави, які складають ядро ​​державного суверенітету, можуть призводять до нестабільності і нестійкості по відношенню до зовнішніх загроз. Таким чином, під загрозу може бути поставлено існування держави. Беручи до уваги відоме ставлення деяких держав, як-от Росії, до своєї мови: «наші інтереси там, де звучить наша мова», даний аргумент став для України нетеоретичним.

Марта Барандій